|
Антологія українського жаху : Жахлики й містика
Квітка-Основ'яненко Григорій, Сомов Григорій, Гоголь Микола, Купрієнко Хома, Куліш Пантелеймон, Костомаров Микола, Чайковський Михайло, Александрович Митрофан, Розковшенко Володимир, Олді Генрі Лайон, Тимур Литовченко, та інші
— Асоціація підтримки української популярної літератури,
2000.
— 800 с.
— м.Черкаси. — Наклад 1500 шт.
Тверда обкладинка.
Жанр:
— Містичне
— Жахаюче
— Антології різних авторів
Анотація:
До найстрашнішої за багатовікову історію України книги увійшли два твори Тимура Литовченка: фантастичний трілер "Ґроно червоних ягід" та містичний роман-попередження "До комунізму залишалось років п'ятнадцять-двадцять".
|
Лінк із зображенням книжки:
|
У цей момент на плече Юри, що здригалося, лягла ніжна крижана ручка. Він схлипнув востаннє, витягнувся, повільно пiдвiв зарюмсане обличчя і завмер. Рука ласкаво приголубила плечі, спину, потім маленькі пальчики занурилися в його м'яке волосся на потилиці. Юра чудово знав, хто пестить його, тому не смів обернутися, щоб не зазирнути ненароком в темно-карi очі, мертві багато років, щоб не побачити прекрасне голе тіло, бліду прозору шкіру... Юра відчув, що червоніє. Гітарист дивився йому за спину, витріщивши очі.
— Ти все ще не охолонув. Тепло! Я вже майже забула, яке воно приємне і ласкаве. Як добре!
Низький ... [ Показати весь уривок ]
голос дівчини остаточно заспокоїв Юру. Він разомлiв і зачаровано слухав.
— Встань і подивися мені в очі. Не бійся.
Юра боязко пiдкорився. Гітарист цокнув язиком.
— Оце так! Везе ж декому. І приголублять їх, і утішать... Слухай, так я ж також теплий!..
— Помовч, — сказала дівчина, навіть не глянувши на гітариста. Той слухняно затис рота долонею, скорчив глузливу фiзiономiю і відвернувся.
— Ти пішов за мною, — вела далi дівчина. — пішов і заблукав. Загубив шлях. Всім чоловікам потрібна дороговказна нитка. Йди за мною. Дай-но руку, щоб не загубитися удруге. Дай руку, я так скучила за теплом.
Вона підняла і простягла Юрі свічку, кинуту на земляну підлогу під час марних спроб звільнитися з полону пітьми. Він відсмикнув руку, боячись обпектися.
— Це мертве полум'я, — сказала дівчина і абсолютно спокійно провела долонею над вогником. Юра недовірливо повторив її рух і відчув, що рівне мертвотне полум'я свічки дійсно холодне. Він слабко здивувався тому, що не помітив цього сам, взяв дівчину за крижану руку і слухняно пішов за нею.
— Ей, мене забули! — отямився парубок, підібрав гітару, приладнав на грифові свою свічку і заспівав “Зуболікарський романс”. Він тримався кроках у п'яти позаду від них і намагався йти не дуже швидко, щоб не скорочувати дистанцію.
Юра мовчав. Йому подобалося йти рука об руку з незнайомкой. Не треба було ні про що думати і піклуватися: його вели кудись в невідоме; але нехай в невідоме, зате про нього піклувалися, за нього вирішували. Юра був занадто молодий, щоб спокійно зустріти як належне все, що звалилося на нього декілька годин тому. Дівчина надала саме те, чого йому так бракувало. Вона мовби вхопила і утримала тендiтними алебастрово-білими ручками гніт підземної пітьми, даючи юнаковi можливість передихнути.
І незважаючи на крижану холодність її рукостискання, поруч з нею Юрі було чомусь надзвичайно тепло. [ Згорнути уривок ]
|
