|
19.05.2011
Автор рецензії: Валерія Чорней
(джерело:
газета "МБ" від 29.08.08)
У новій книзі Володимира Вознюка «Під небесами Чернівців» поезія переплітається з історичними фактами про місто. Письменник не лише ділиться легендами, перипетіями міського життя, але й згадує про великих українців, які жили у Чернівцях. Ідея написати книжку прийшла до Володимира Оксентійовича за кордоном. Поет часто їздить у Нідерланди до доньки, але вже тижнів через три відчуває ностальгію за містом. «Ніде немає такої душевності, як у наших людей, – зізнається письменник. – Ніхто так щиро не поцікавиться моїм життям, як у Чернівцях…»
Треба змінювати
світ навколо
– «Під небесами Чернівців» ... [ Показати всю рецензію ]
– ця назва з’явилася 12 липня минулого року, – розповів «МБ» письменник Володимир Вознюк. – Я саме був у Голландії, наді мною низько нависли хмари, особливо гостро відчував тугу за батьківщиною. Прийшло натхнення, і я зрозумів, що створю книгу до 600-ліття з дня першої писемної згадки про Чернівці. На початку січня закинув усі свої справи і почав писати, закінчив рукопис у червні. Траплялося, що писав цілий день – з 06.00 до опівночі. Це творче безумство словами не передати.
У книзі вирішив поєднати поезію з історичними фактами. Читачі часто запитували мене, чи є у моїй творчості щось нове про Чернівці. Перебуваючи у Голландії, я осмислив Чернівці здалеку, з-поза меж України. Перший розділ називається «Чернівці – не маленький Париж». У віршах я описав буковинські легенди, Турецьку криницю, згадав про травень 1847-го року, про ненаписану рапсодію Ференца Ліста. У книзі також пригадую листи Ольги Кобилянської до Осипа Маковея. Захотілося згадати і про нюанси від’їзду Миколи Лисенка із Чернівців до Києва 12 грудня1903 року. Подав і вірш «Із уявної розмови Юрія Федьковича із Олександром Кониським».
У нас вишукана та багата історія, але є чимало речей, яких мені не вистачає. Чому ми так багато кричимо про те, що Чернівці – це «маленький Париж» та «маленький Відень». Насправді це не так! Місто неповторне, але в нас ще немає Європи. Ми йдемо вулицею Кобилянської і усе гарно, але достатньо звернути у провулок – і вже немає краси та порядку. Я проти таких порівнянь. Я бачив і Париж, і Відень. Ми не вміємо підтримувати порядок. Місто збурює в моїй душі протилежні почуття. У нас є історія, маємо різні архітектурні стилі, їхнє неймовірне поєднання, але є і байдужість людей.
Чернівці є Чернівцями, але ми не вміємо ними керувати. Ось хотіли перейменувати вулиці, але скільки отримали спротиву. Який стосунок до міста має Гайдар? Мене жахає міщанська байдужість. Чому ми думаємо лише про те, що повинні робити для нас? Так, життя змушує бути прагматиком, але все-таки треба змінювати світ навколо.
– У розділі «Місто первоцвітів» я пишу про людей, які звеличили українську мову, мали стосунок до Чернівців, багато зробили для України, – наголошує письменник. – Згадую про те, що своє життя на сцені вже важко хворий Назарій Яремчук завершив неповторно трагічним виконанням пісні Татарченка на слова Рибчинського «Пам’яті Володимира Івасюка». Також опублікував вірші «Мить спогаду про Ірину Вільде» та «Кадр зі спогаду про Івана Миколайчука». Так, «Місто первоцвітів» – це про великих людей, які жили у місті. Не віриться, що тепер до таких людей належить і Василь Кожелянко.
У Нідерландах донька посадила калину
– Буваючи часто за кордоном, розумію, що таке справжня ностальгія, – зізнався Володимир Оксентійович. – Мюнхен, Нюрнберг, Єгипет… – Де би я не був, думаю про Чернівці. Знаєте, була така ситуація у Нюрнберзі. З товаришем ми йдемо вулицею і розмовляємо українською. Раптом у натовпі чуємо вигук: «Яка ж гарна українська мова!» Ми озирнулися і побачили жінку. Розговорилися, виявилося, що це наша землячка. Ось так у Нюрнберзі роблять компліменти українській мові!
Але інколи доводиться і червоніти за хаос і недбальство. Ось у Виженці на Вижниччині біля в’їзду до урочища Лужки зробили сміттєзвалище. Мій друг із Голландії вийняв камеру і почав знімати з вигуками: «Карпати – краса, а це що? Що це?!» У Європі сміттєзвалищ я не бачив.
До речі, зараз працюю над книгою «Відкриваю Нідерланди по-українськи». Це будуть мої враження, описи мандрівки. Хочеться розповісти про традиції. Так, залежно від години, зазначеної у запрошенні на обід, люди знають, чим пригощатимуть на прийомі. Запрошені одразу розуміють, чи це буде трапеза, чи просто кава із горішками. Також там не заведено багато пити. Був у компанії, де 20 людей випили п’ять пляшок вина. Це норма.
Цікаво, що в Нідерландах усі вітають один одного потиском руки, навіть жінки. Якщо жінці при зустрічі поцілувати руку, це буде для неї шоком.
Якщо у цій країні хтось зіб’є машиною пташку, тваринку відразу відвезуть до ветеринара. А зайці інколи бігають під ногами вулицею! Люди вміють поважати природу! Не можу не згадати про стихійні лиха. У нас були повені, і ми зрозуміли, наскільки не захищені від цього. У Нідерландах моя донька живе у місті, яке на шість метрів нижче рівня моря, але там усе продумано, людей захищають від можливої стихії. Але де би я не був і не була моя родина, хочеться до Чернівців. Моя донька навіть привезли із Чернівців калину в посадила у Нідерландах. [ Згорнути рецензію ]
|
