Олександр Апальков, Володимир Єрьоменко, петренко, Крим Анатолій, Крижановський Юрій : "Склянка Часу*Zeitglas", №59 : Літературно-мистецький журнал : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Соколова Елена (джерело: відгук)

Кое-что из данного номера очень понравилось: поэзия Николая Переяслова, например. На мой взгляд его романтическая поэма весьма удалась: и былинным слогом, и сюжетом.
Из прозы -" Маленький шевроле..." Семёна Каминского. Кроме того, что рассказ прочитался легко, ещё и воодушевил каким-то образом. Всё дело в той самой пресловутой идейности, которую мы так ненавидели когда-то, и без которой, как ни крути, искусства нет. Любовь мужчины к женщине, влюблённость, любые позитивные, более-менее глубокие, достойные пера чувства, хорошо обработанные и профессионально поданные автором - и вот вам произведение, ... [ Показати всю рецензію ] заслуживающее похвалы и интереса. Чего не скажешь, например, о "Динамистике" В. Бердника. Читала-читала: сюжет примерно тот же - эмигрантская Америка и "наши" в ней . И написано не плохо. И вот тебе раз: столько авторских усилий из-за какой-то бабы, которая "продинамила" героя (грубо говоря, не дала ему), и тот ей ужас как отомстил - не подвёз домой, оставил на асфальте. И остался очень горд собой. Ну, просто "укусила жучка собачку..."
Немного разочаровал на этот раз и Александр Волков, которого всегда жду с интересом. "Блюзовые тоны" раздуты слишком: так много слов и терминов, а ведь можно было бы короче. И было бы лучше. Как мне ка-а-тца.
Но всё равно всем спасибо. За то, что писали, дали возможность и почитать, и покритиковать, и подумать. И редактору - особенно.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Євген БРУСЛИНОВСЬКИЙ (джерело: Канівський тижневик "Дніпрова Зірка")

Цими днями побачило світ ювілейне — 50-е число міжнародного літературного журналу „Склянка Часу”, що його видає в Каневі редактор і перекладач Олександр Апальков.
— Які літературні відкриття зробив за майже півтора десятиліття журнал?
— Назву трьох – поета Вячеслава Пасенюка з Донеччини, поетесу Олену Заславську з Луганська та прозаїка Володимира Єременка з Черкас. Ці імена до публікацій на сторінках нашого видання були мало- чи й зовсім невідомі. Нині ж звучать і в Україні, і за її кордонами. Їхні твори – книги „В очікуванні дощу”, „Інстинкт свободи” „Сходження до безодні” — знайшли ... [ Показати всю рецензію ] сотні й тисячі читачів після друку окремих уривків з них у „Склянці Часу”, а названих книг цілковито – у видавництві при нашому журналі. До речі, роман „Сходження до безодні” В.Єременка в 2007 році на ІХ Харківській міжнародній книжковій ярмарці став „Кращою книгою року”, а роман „Gimagimis” 2008 року отримав літературну премію в Москві. Загалом через горнило нашого журналу протягом 14 років його існування пройшло понад півтори тисячі літераторів. Ми видали 50 номерів „Склянки Часу” та понад 80 назв книг.
— 15 років – чималий термін, багато чого змінилося. Чи змінилася філософія журналу?
— Аніскільки. Слова Шіллера – „Писати лишень для однієї нації – занадто вбогий ідеал” – є девізом нашого тримовного (українська, російська та німецька) часопису й досьогодні. Між іншим, ми вміщуємо багато перекладів: як з української чи російської на німецьку, так і навпаки.
— Звідки берете своїх авторів?
— Свої твори нам присилають автори з України, Росії, Ні-меччини, Австралії, Данії, Франції, США, Ізраїлю, Голандії. Відповідно, у цих країнах наш журнал читають. Відзначу, що ми друкуємо лише ті твори, які раніше ніде не публікувалися.
— Що потрібно, аби надрукуватися на сторінках „Склянки Часу”?
— Талант. Це найголовніше. Далі – просто. Якщо ви прозаїк – відберіть два оповідання або уривок з роману чи повісті, якщо поет – п’ять віршів. Пришліть все це звичайною поштою. Я прочитаю, і якщо мені сподобається – попрошу прислати роботу вже в електронному вигляді: або емейлом, або набрану й збережену на дискеті чи CD-диску. Зазначу: твори авторів ми не „ріжемо”, все друкується в оригінальній редакції. Видаємо книжки лише тих, хто пройшов апробацію на сторінках журналу. Тут теж певна система. Ті твори, які за опитуваннями займають перші місця в читацьких рейтингах, ми видаємо окремими книжками стовідсотково за рахунок редакції. Затрати на книги інших авторів ділимо так: 35% бере на себе редакція, 65% — автор. Відпові-дним чином діляться між видавництвом і авторами й тиражі. Вони варіюються в кількості від 250 до 2000 примірників. Бувають книжки-метелики мінімального обсягу, а іноді видаємо справжні фоліанти на 800 сторінок.
— Чи „зловживає службовим становищем” редактор журналу й директор видавництва Олександр Апальков при виданні власних книжок?
— Із 80 виданих за чотирнадцять років книг мої — чотири.
— У журнала й видавництва є спонсор?
— Так, це мій співвидавець, австрієць Карл Шелнбергер. Він фінансує 50% витрат.
— Решту?..
— Решту коштів знаходжу я, точніше – заробляє видавництво та журнал.
— Чи можна передплатити ваш журнал?
— Так, „Склянка Часу” знаходиться у вільній передплаті – внесена до каталогів періодичних видань. Крім того, журнал можна передплатити по інтернету. Вкиньте в пошук „Склянка Часу” – і ви все зрозумієте.
— Що будете змінювати в своєму виданні ближчим часом?
— Трохи освіжимо дизайн, та й годі. Вважаю, помірний консерватизм – це здорово. У нас усе добре. Люди мислять, пишуть. Ми відбираємо й краще друкуємо. Що ще треба для журналу? Маємо 50 повних „Склянок Часу”. Хто ще має таке багатство?

[ Згорнути рецензію ]