|
Ґоттленд
Маріуш Щиґел
— Грані-Т,
2010.
— 240 с.
— м.Київ. — Наклад 2000 шт.
Жанр:
— Документальна проза
— репортаж
Анотація:
Історії, що їх розповідає знаний польський автор, репортер «Ґазети Виборчої», є трагікомічними, часто – трагіфарсовими, але головний герой у них завжди виглядає трохи розгубленим.
Історичні обставини, в яких жили чехи впродовж ХХ століття, їхні ікони й табу, про які вони воліють не говорити, чеська трагічна й водночас смішна неоднозначність мають щось від тієї атмосфери, яку так майстерно «вигадав» великий пражанин Франц Кафка.
У «Ґоттленді» перед читачем розгортається панорама чеських доль ХХ століття і відкривається світ, який, здається, зник після останнього десятиліття ХХ віку, але дуже багато в чому ще й донині залишається в нас за вікном.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Доказ любові
Частина 1: вічність триває вісім років
Патральниця гусей Квіткова за вісім годин обскубла сімдесят дві гуски й увійшла в історію.
Міністр інформації Копецький на науковій конференції в Брні сказав, що найвища гора Європи – Ельбрус, а дотеперішній погляд, що це Монблан, означив як «пережиток реакційного космополітизму».
Урешті склали список авторів, яких уже ніколи не друкуватимуть: Діккенса, Достоєвського, Ніцше та кількасот інших.
Поет Седлонь написав, що слова «харчування» і «виробництво» тепер є поетичними словами.
Кількість знищених у ці роки книжок у країні оцінюють ... [ Показати весь уривок ]
у двадцять сім мільйонів примірників.
Прем’єр уряду Запотоцький дав діагноз новим часам. «Тепер не вдасться жити по-старому: жити стало краще, жити стало веселіше».
Два роки по тому чільне керівництво – за намовою Сталіна – засудять до повішення.
На готелі «Zlatá Husa» біля Вацлавської площі – там, де Андерсен написав найзнаменитішу казку про клас нероб, «Принцеса на горошині», – висить напис: «Навіки з Совєтським Союзом».
Щодня опівночі після закінчення програми Радіо Прага транслює гімн Совєтського Союзу.
Так у Чехословаччині завершуються сорокові роки ХХ століття і починаються п’ятдесяті.
Із нагоди святкування в грудні 1949 року сімдесятої річниці від дня народження Іосіфа Сталіна влада постановила, що дев’ять мільйонів людей із чотирнадцятимільйонної країни підпишуть йому привітання.
Підписи вдається зібрати за чотири дні. Заразом ухвалюють рішення, що в Празі, на пагорбі над Влтавою, буде зведено найвищий на земній кулі пам’ятник Сталіну.
Жоден скульптор не має права відмовитися від участі в конкурсі. П’ятдесят чотири митці отримують дев’ять місяців на те, щоби спроектувати пам’ятник. Дякувати Богові, щасливо помер (як говорять про цю смерть у Празі) Ладіслав Шалоун, чехословацький скульптор номер один. Карел Покорний, котрого вважають його наступником, щоб не виграти, робить проект, на якому вождь розгорнув руки в приятельському жесті, і Сталін нагадує Ісуса.
Більшість роблять цю ж помилку. «Представили Сталіна в стані афекту», – оцінює комісія.
Отакарові Швецю, синові кондитера, майстра з виготовлення скульптурок із цукру, п’ятдесят шість років. Це скульптор-невдаха.
Після гучного дебюту, коли він студентом вирізьбив мотоцикліста і йому вдалося в камені передати рух, він спроектував пам’ятник батькові республіки, Томашеві Ґаріґу Масарику, а потім – пам’ятник Яну Гусові. Під час війни їх обидва знищили фашисти. Після війни Швець проектував пам’ятник Рузвельту, але не завершив його, бо до влади прийшли комуністи. До війни він виставляв свої аванґардні скульптури на Заході. Не думав, що отримає ще замовлення.
Тепер – як говорять чутки – Отакар Швець ліпить модель нашвидку після двох пляшок горілки. Він порядна людина, а тому навмисно плагіатує відомий довоєнний задум пам’ятника Мірославу Тирчеві, буржуазному суспільному діячеві, якого комуністи недолюблюють.
На жаль, він виграє.
Сталін очолює групу людей. В одній руці він тримає книжку, долоню другої сховав на грудях за вилогу плаща.
По лівому – совєтському – боці за Сталіним іде робітник зі стягом, далі агробіолог, партизанка, а в кінці совєтський солдат, що оглядається позад себе.
По правому – чехословацькому – боці Сталіна йдуть: робітник зі стягом, селянка, науковець і чехословацький солдат, що дивиться назад.
Сміливці почали перешіптуватись, що це Сталін, якому всі лізуть у дупу.
Один тільки його ґудзик – повторювали – буде розміром із буханку хліба.
Висота пам’ятника – тридцять метрів, висота Сталіна – п’ятнадцять, разом – десять довоєнних поверхів. Довжина ступні – два метри.
Увесь цей комплекс із ґраніту (що зовсім не пасує Празі, яка стоїть на пісковику, але ґраніт, на відміну від пісковику, витримає століття) має постати на пагорбі Летна і конкурувати із Празьким Градом. Розмірами він має розчавити минуле. Його буде видно зі Старомістської площі, він виросте якраз на продовженні вулиці Паризької та мосту Чеха.
Щоб воздвигнути такого Сталіна, треба двісті шістдесят блоків ґраніту, кожен розміром 2×2×2 метри.
Віднайдення каменоломні, що мала би настільки грубі стіни, щоб із них можна було вирізати такі великі блоки каміння, та ще й одного кольору, межує з чудом.
Двоє архітекторів, що допомагають Швецеві, – подружжя Штурсів – мусять винайти спосіб, як приготувати для такого колоса слабке узгір’я з піску.
Вирішують, що зсередини гору буде заповнено гігантськими бетонними блоками, які створять щось на кшталт підземних залів. [ Згорнути уривок ]
|
