|
Велика гра : Роман
Владислав Івченко
— Ізда,
2011.
— 211 с.
— (Серія: Революційна лірика).
— м.Суми. — Наклад 1 шт.
ISBN: -
ББК: -
Жанр:
— Політичний трилер
— Пропонується видавцям
— Альтернативна історія
Анотація:
Відомий український журналіст Остап Перламудров відпочиває на правах запрошеної зірки в напівпорожньому влітку карпатському готелі, де зустрічає перелякану білявку. Алкоголь в великій кількості допомагає дівчині розповісти, що вона боїться помсти відомого київського олігарха Ліссома. Остап радить триматися від Ліссома подалі, бо кажуть, що в його арсеналі досі методи з дев’яностих.
Вночі Остапу телефонує його товариш Сем, який сповіщає, що у Оклункові, невеличкому обласному центрі десь на півночі України вбито місцевого прокурора. Вбивцю затримали і той дав сенсаційні свідчення, що вбивав не просто так, а був членом терористичного угруповання, яке готувало масові вбивства представників влади та правоохоронних органів для того, щоб повалити конституційний лад. Остап зацікавлюється цією звісткою і терміново відбуває до Оклункова, до якого вже прикута увага всієї країни. Несподівано виявляється, що більшість громадян, невдоволених суцільною корупційною деградацією правоохоронних органів та пануючим безправ’ям, підтримують терористів, яких називають не інакше, як партизанами. Ці партизани строго дотримувалися конспірації, знали один одного лише за бойовими прізвиськами, на кшталт тих, що були колись в УПА, а обличчя під час зустрічей ховали за рушниками. Саме з рушником на обличчі виступає натхненник партизан боєць Сокіл, який викладає свої звернення на Ютьюбі, де їх дивиться вся країна.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
- Вся країна про це балакає! Терористична група вбила прокурора і це тільки початок! – волає Сем. Я зовсім не поділяю його захват.
- Яка, до біса, терористична група, Семе? Це ж Україна!
- Націоналісти! Вони готувалися вчинити одразу кілька вбивств, потім збиралися залягти на дно, перечекати і продовжити у тому ж дусі. Але їх схопили. Одного! Зараз шукають ватажка та інших!
- Семе, це ментівське лайно!
- Що ти маєш на увазі?
- Те, що вся ця маячня вигадана ментами! Ну сам подумай! Яка терористична група у нас? Та тут же не люди, тут худоба! Найбільше, що може тут трапитися, це Майдан, ... [ Показати весь уривок ]
з квітами та шмарклями про „Схід та Захід разом!” і все! А ото щоб тероризм, це все вигадки!
- Навіщо ментам це вигадувати?
- Ну, може їм треба прикрити незручну правду про те, за що насправді вбили прокурора. Або це якісь місцеві розборки, знімають когось. Тероризм в Україні якщо і можливий, то тільки з дозволу влади. Можливо, навіть, це відгомін київських подій. За рік вибори, не виключено, що ситуацію розбурхують, щоб потім почати наводити порядок і заробити популярність! Або ввести надзвичайний стан!
- Остапе, ти не правий! Це те, про що я тобі вже казав! Ситуація дійшла до межі! І ось-ось вибухне! – кричить Сем. Чую, як на нього шипить жінка, мовляв діти сплять. Сем вибачається, обіцяє, що більше не буде і продовжує тихенько, але не менш запально. – Остапе, це не маячня, це початок! Склалася революційна ситуація, люди більше не можуть терпіти!
Мені смішно слухати це все. Сем вже котрий рік каже, що ось-ось країна вибухне, він чекає якогось зламу, виверження, землетрусу, який повністю змінить політичний і громадський ландшафт країни. Він любить про це поговорити, але він помиляється. Бо для вибуху потрібна вибухівка. В даному випадку це люди, що готові жертвувати собою, люди, що мають інтереси вищі, за власні, за приватні. Ви бачили тут таких людей? Я – ні. Ну, тобто у студентські роки я теж був патріотом і вірив, що щось можна змінити, що у країни є ще шанс. Але зараз я розумію, що Україна – труп, доля якого гнити далі до того моменту, коли прийдуть молоді та сильні нації, що приберуть стерво і займуть наше місце. Ось так, тільки гнити, ніяких вибухів, повстань, революцій, тероризму, бо для всього цього потрібна кров, свіжа кров, що вирує. У трупі немає крові, тут зовсім інші типи рідин, які не спроможні до вибухів. Лише для булькання.
- Ніякої ситуації немає, Семе, ніякої революції.
- Ні! Ні! – кричить Сем. Він завжди запальний, завжди дискутує і сперечається, тому і має в мережі певну популярність.
- Семе, згадай Голодомор. – кажу я. Бо п’яний. У тверезому вигляді я б не копав так далеко, я б взагалі не починав сперечатися з Семом. Але алкоголь робить мене схильним до безцільного спілкування. - У людей забрали все, людей вбивали голодом, ото була межа, ото була ситуація, коли вже і втрачати нічого! Але ніхто і не пікнув, усі тихісінько пухли по хатах, у кращому випадку намагалися втекти і все! Жодної спроби біль-менш масованого опору! Та і про поодинокий опір щось майже нічого не відомо. Ніхто навіть не спробував насадити на вили комсомольця з продрозкладки, чи підпалити хату голові колгоспу! І з тих часів мало що змінилося. І зараз тут що не витворяй, а люди не піднімуться. Їх не дотиснеш до межі, бо межі немає! І коли щось починають триндіти про повстання та тероризм, то це або напівбожевільні романтики, нездатні до дій, або влада, що грає якусь свою гру! От і все!
- Напівбожевільні романтики? – тихо питає Сем і я розумію, що сказав зайве. П’яний же. Скільки ми вжили з білявкою? У барі, потім її фляга, потім ще у номері. Цифри не складаються у підсумок, але багатенько.
- Семе.... – починаю я, пауза, не знаю, що сказати, як виправитися, чую, що він вимкнув телефон. Образився. Думаю, що немає сенсу зараз телефонувати. Нехай він трохи заспокоїться, а я протверезію. [ Згорнути уривок ]
|
