|
20.03.2012
Автор рецензії: Апальков Олександр
(джерело:
Критичний нарис)
Хоча твори Анатолія Вовнянка широко публікувалися на сторінках українських газет, журналів, альманахів та антологій, цілісною картиною вони презентують себе, мабуть, під обкладинкою цієї книги. Нова, вже восьма, його збірка, – своєрідний підсумок літературного шляху.
Упродовж багатьох років у слові він фіксував набуту мудрість, знання й досвід власного життя та життя всієї країни.
Це роздуми зрілої людини: «Вже зріла осінь увіходить/В життя моє, як у ліси,/Де потерпають від негоди/Останні залишки краси…».
Втім, автор не усамітнюється у самоспогляданні. Він дивиться на оточуючий його світ, ... [ Показати всю рецензію ]
як на шлях. Дорогу, єдиний раз даровану:
«Дороги течія
у кожного своя –
доріг немає схожих:
і шлях блукань, і родовід,
і кожен свій залишить світ,
проживши так, як зможе…».
Більшість творів цієї книги пов’язані з темою праці, долі, кохання, зі світом природи. І це не дивно, адже Україна, будучи і сьогодні, в основному, аграрною державою, мусить свято шанувати життя у всіх його виявах, обожнювати природу, в оточенні якої минає не завжди щасливе існування працьовитого народу. Щоправда, час ні до кого не байдужий, всіх забирає. І все, що ми бачимо, – мінливе. От і поспішає пан Анатолій зафіксувати у римах те, що бачить…
«Дорога-змійка ледве стелеться,
Розбита вщент, авто повзе,
Від пилу ззаду шлейф-метелиця,
Довкілля начебто чуже…».
Найпомітніше у віршах Вовнянка – особлива любов до села.
«Складаю оду я селу,
Співаю жителям осанну
За велич духу, за красу,
Щоденну працю немалу,
За землеробство – без омани…».
Автор висвітлює не лише красиві сторони життя селянина-трудівника, але й процеси його нинішнього зубожіння:
«Село державою забуте:
Поля – простори пирію,
Воно, як квітка серед скрути,
Живе у батьківськім краю…»
Відомо, що вірші відіграють важливу морально-етичну роль у житті народу. Тож ставлення до життя у Вовнянка пов’язане з ідеалами, котрі несуть позитивне суспільне навантаження. Йому цінне все, що сприяє розвитку людяності. І, навпаки, ним відмітається усе нице: зрадництво, нещирість та лихослів’я.
Лірика цієї збірки не ставить завеликих громадських питань, але в ній розкривається внутрішній світ нашого сучасника. Тому кожний образ і кожна ситуація, що представлена автором, несуть в собі своєрідну тему і відповідну оцінку. Розділи книги окреслюють те коло зору, в якому стають більш зрозумілими всі віршовані рядки. Аби наша уява збудила в нас благі наміри і почуття.
Ознайомившись з цим виданням, читач знайде чимало цікавого. Того, що, може, й не помічав у суєтності невпинного плину життя.
Олександр Апальков,
редактор міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas». [ Згорнути рецензію ]
|
