|
Краплинки : поезії
Віталій Іващенко
— Політехніка,
2011.
— 216 с.
— м.Київ. — Наклад 500 шт.
Перевидання. Можливість автографа.
ISBN: 978-966-622-432-6
ББК: 64.4 - укр І 24
Жанр:
— Поезія
Анотація:
Третє видання ліричних і філософських поетичних мініатюр.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Нічого не буває просто так,
Нічого не буває випадково:
Ні зустріч, ні подія, ані слово —
До того йшло, або ж це Долі Знак!
* * *
Люблю я ранок! Наче з небуття
Приходжу в світ, розплющуючи очі.
У Космосі лиш на Землі життя.
Життя — це я. О як я жити хочу!
* * *
Яка то радість — зроблена робота!
На совість, а не просто абияк.
Є в цьому особлива насолода,
Гармонії життя високий знак.
* * *
Нехай надія в Вас не вмре:
Розверзнеться під Вами прірва,
Внизу летітиме орел,
Впадете Ви йому на крила!
* * *
Азарт роботи ... [ Показати весь уривок ]
знаємо з тобою.
Працюєм більше і живемо краще.
Без щирості, без ніжності й любові
Спокійно можна жити! Тільки нащо?
* * *
Не жди доплат за праведні труди,
Бо гроші у духовнім сенсі — сміття!
Нікому зла ніколи не роби —
Все віділлється не тобі, так дітям!
* * *
Вгамуйсь! Не рвись у перші, будеш битим!
Лиш прикрощі нас мудрості навчать:
Ніколи грошей всіх не заробити
І не перелюбити всіх дівчат!
* * *
Вже годі проклинати рабську кров,
Яка була століттями набута!
Навіщо ти тоді в цей світ прийшов?
Що ти зробив, щоби рабом не бути?
* * *
Не плачся, що в сім'ї немає щастя!
В усього в світі місія своя.
Не для любові створена сім'я —
Для того, щоби рід наш не кінчався.
* * *
Як всі біжать, так тяжко зупинитись!
Гнітить якесь передчуття біди.
Здається, що гуртом не помилитись.
Біжу як всі. І знаю — не туди!
* * *
Мінятися не бійся, любий друже!
Незадоволення собою — добрий знак.
Лиш дурень не міняється ніяк,
Бо точно знає, що розумний дуже!
* * *
Чому на нас несхожі діти, не збагнемо.
Духовного єднання чом немає?
Господь вдихає Душу в кожного окремо.
За себе кожен сам відповідає.
К о х а н н я
Зірвись в кохання! Світ не зникне.
Хай піде кругом голова!
Як жити, жити і не крикнуть?
Не видихнуть: "Душа жива!"
* * *
Щоб легко прокидатись на світанні,
Щоб радістю наповнювались дні,
День починайте з усмішки коханій.
Нема коханої? Придумайте її!
* * *
Коли бажань інтимних пошуки
Тіла єднають в ніжнім ритмі,
Слова любові мовим пошепки,
Неначе творимо молитви.
* * *
Тебе я хочу бачити щодня!
І точно знаю — в цім погибель наша:
Любов, як переповненая чаша,
Так може розплескатися до дна.
* * *
У нас бажання й пристрасті свої —
Це так розпорядилася природа:
Тобі любов — це пошуки сім'ї,
Мені — це пісня, стимул, насолода!
* * *
Любов — це безкінечний шлях пізнання!
Любов'ю дихають, а не грішать.
Чим глибша і чутливіша душа,
Тим довше і яскравіше кохання!
* * *
Я знаю як кохання зберегти,
Щоб довго наші душі зігрівало:
Своїм життєвим шляхом треба йти,
Побачень щоб завжди було замало!
* * *
Як не для показухи, а по суті,
Чому сімейні люди так сумують?
Щасливі тільки вільні і розкуті,
А в сім'ях наче нас приватизують!
* * *
В коханні ми усі на рідкість різні.
Воно — найважливіший наш екзамен.
Краса любові, глибина і ніжність —
Це інтелект, душа і темперамент.
* * *
Показувати можна тільки зрячим.
Співати пісню тільки тим, хто чує.
Даруй себе тому, хто буде вдячним,
Хто розуміє, любить і цінує!
* * *
Душа людська — система не двоїчна,
Де "так" чи "ні", "немає" чи то "є".
На жаль, кохання не буває вічним.
А паралельне, слава Богу, є!
* * *
Як вища благодать любов дана нам.
Вона існує по своїх законах.
Не плутайте кохання з полюванням:
Кохана — це не здобич, а ікона!
* * *
Ні, я не вірю, що любов — муляж!
Хоча освідчення не чув до нині.
Зі мною у коханні ти — богиня!
А що як ти і з іншими така ж?
* * *
Мій друже, не плач від вагань і розлук!
Образ не шукай в легковажному слові!
Кохання, на жаль, не буває без мук.
Але всі ці муки не варті любові!
У с м і ш к и
Щоб усмішку побачить Мони Лізи,
Не треба рватись в луврові палати.
Ви просто попитайте у дружини,
Де премія поділась і зарплата.
* * *
Не знав, що так з роками зміняться
Обличчя, зачіска, смаки:
Чоло зроста аж до потилиці,
Шкода, що розум – навпаки.
* * *
Як пригощають, їж і дякуй чемно,
Щоб не казали: «Ну таке село!»
Як пригощають друзі, їм приємно!
Але як вороги, то їж назло!
* * *
Прокинувся. Хвороб немає!
уша співа! Пенсіонер!
Чудес в природі не буває.
Переконайсь – чи ти не вмер?
* * *
“Скажи, красуне, поки ми удвох,
Чому коханих ти міняєш часто?”
“ Я краще ощасливлю багатьох,
Ніж одного зроблю в сім’ї нещасним.”
* * *
Якщо тебе засмучує мій вік,
Комплексувати з того я не стану,
Бо стільки років має чоловік,
Якого віку має він кохану.
* * *
Мужчина – Дон Жуан у будь-якому віці.
Клясти не треба! Треба шанувати!
Себе він пропонує кожній жінці,
Щоб їй було ж із кого вибирати.
* * *
Жінок шануймо і любімо, синку,
Їх поважаймо, що б там не було.
Назвати бабою вродливу жінку
Уміє тільки вроджене мурло.
* * *
«Струс мозку, а не інше щось,
Ви нам не вірите дарма».
«Не розумію, як вдалось
Струснути те, чого нема».
* * *
В часи перепуть і тривожних думок
Надія одна надає мені сили:
Народ, де є стільки красивих жінок,
Зберіг свою душу і буде щасливим! [ Згорнути уривок ]
|
