|
Давня література: з полону стереотипів
Людмила Шевченко-Савчинська, К. Балашов
— Медієвіст,
2012.
— 114 с.
— м.Київ. — Наклад 2097 шт.
ISBN: 1490990356
Жанр:
— Літературознавство
— Культурологічне
— Документальна проза
Анотація:
На сторінках видання йдеться про одну з забутих, але не втрачених сторінок української культури – літературу, написану латинською мовою. Попри десятки років ігнорування, нині вона впевнено завойовує увагу сучасного читача. Пропонована праця фіксує основні етапи поступу латиномовного письменства в часовому проміжку між пануванням Данила Галицького та сьогоденням і має на меті дати новий поштовх розвиткові української неолатиністики.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Datur facultas cuilibet opponendi. Цими словами автори латиномовних наукових видань XV–XIX ст. заохочували читачів до дискусії. Ми також закликаємо поміркувати над головними тезами, викладеними в нашій книзі: по-перше, пропоновані твори, незважаючи на свою іншомовність, бачаться нам органічною частиною української літератури, а отже, культури; по-друге, оскільки латиномовна автура належала до високоосвіченої верстви суспільства, інтелектуальної еліти, чиєму світогляду раніше приділялося замало уваги, вважаємо дослідження цих літературних надбань вельми корисними для осмислення історії українського ... [ Показати весь уривок ]
духовного розвитку.
Неймовірно, але термін «латиномовна українська література» досі здатний викликати подив навіть у філологів-україністів. Іноді здається, що, вивчаючи в університеті творчість Теофана Прокоповича, не всі здогадувалися, наскільки багато написаного ним – латиною; згадуючи про полономовні «Селянки нові руські» Бартоломея Зиморовича, програми й сьогодні оминають увагою його латиномовний «Потрійний Львів», а чудово перекладені Володимиром Литвиновим та Мирославом Трофимуком твори Станіслава Оріховського, певно, створюють у декого враження, що в оригіналі вони й були написані українською. Насправді ж, імена авторів вітчизняної новолатинської спадщини знайомі будь-якій людині зі шкільної лави, найяскравіший доказ – Григорій Сковорода.
Таке недобачання – закономірний результат дії поширеного упередження, ніби давня література занадто віддалена від нас у часі, отож, не може бути по-справжньому цікавою. Однак не можна любити і розуміти те, чого не знаєш. А для того, щоб знати давню літературу з притаманною їй багатомовністю потрібно, на додачу до давньої української, володіти ще принаймні польською і латиною. До опанування останньої, що й нині (попри вкрай обтяту програму курсу) вивчається всіма гуманітаріями, ми закликаємо тих, у кого росте бажання досліджувати позначені латиномовністю часи в літературі та історії України. «Haec cogita», як полюбляв підкреслювати важливе у своїх листах український мандрований мислитель. [ Згорнути уривок ]
|
