flot.com
Матросе, вивчай принцип дії забортного лага, якщо не хочеш залишитися без трусів
Як я залишив Максима Кідрука без трусів
21.10.2010, 21:55
Пригадую, колись я читав у одній із книг Антона Санченка, відомого українського мариніста, про те, як моряки перуть свої речі під час довгого плавання. Вони нанизують білизну на вірьовку і кидають її за борт, пропускаючи під днищем корабля. (Це я вам повідав для того, шановні читачі, щоб ви вже потроху починали розуміти, чому так сталося, що я залишив у Перу весь експедиційний запас трусів.)
Нам не дано предугадать,
как наше слово отзовётся.
Ф.Тютчев
Чи пробували ви коли-небудь просто зачерпнути забортної води відром на ходу судна? І як, грали після цього тривогу “людина за боротом” чи обійшлося? Отож наголошую для нетутешніх. Якщо вже вас море таки дістало до нутра, як у приказці, стругати треба з підвітреного борту. Тоді боцманові не доведеться зачерпувати відром забортної води, а вам – прати свої лахи. Добре ще, що це був вже не малиновий піджак, а турецький спортивний костюм.
Перуть моряки теж досить оригінально, пропускають мотузка через рукави та штанини й кидають за борт на певний час. Потім залишається лише виполоскати в прісній воді. Тьоті Асі та Досі відпочивають. Треба лише вчасно витягнути лахи з цієї пральної машини, бо випере не тільки від бруду, але й від барвників.
А.Санченко "Мандариновий шлях"
...буквально на кожному кроці в Куско я натрапляв на яскраві вивіски, де втомленим мандрівникам пропонувалося випрати й випрасувати будь-яку кількість білизни. Зовсім недорого — якихось п'ять нуебо солів за кілограм.
Утім, у Куско ми просто не мали часу на прання. А в Пуно, на превеликий жаль, громадських пралень не було.
Тож ви повинні розуміти, що за останні півтора тижні, які минули відтоді, коли ми залишили пустельну Наску, у нас із Яном назбиралося чимало, м'яко кажучи, не дуже чистого одягу.
Пригадую, колись я читав у одній із книг Антона Санченка, відомого українського мариніста, про те, як моряки перуть свої речі під час довгого плавання. Вони нанизують білизну на вірьовку і кидають її за борт, пропускаючи під днищем корабля. (Це я вам повідав для того, шановні читачі, щоб ви вже потроху починали розуміти, чому так сталося, що я залишив у Перу весь експедиційний запас трусів.)
А тепер повертаємося до наших мандрів...
Рано вранці другого дня у Пуно я та чех вирушали досліджувати Тітікаку. Разом з кількома бе-кпекерами з «ВоШу» ми надумали орендувати прогулянковий катер і попливти спочатку до плавучих островів (даруйте за тавтологію), а потім на «нормальний», не плавучий острів Такіле у центрі озера, де, за словами очевидців, люди ще й досі не знають, що Перу відділилось від Іспанії. Так ось, під час ранкових зборів та приготувань у хостелі Ян ненароком розпакував свій кульок з брудною білизною, на кілька хвилин перетворивши нашу кімнату на газову камеру. Я спочатку ледь не знепритомнів, але, на щастя, встиг вчасно вибігти в коридор, хоча потім ще хвилин двадцять у мене
— Блін, чувак, нам би десь попрати увесь цей
мотлох, — сумно прогугнів Ян, обмотавшись кофтою
і похапцем запаковуючи назад свою токсичну бі
лизну.
І тут я, на зло ворогам і на радість мамі, згадую про Антона Санченка і його моряцький метод прання. Я так зрадів, люди, не повірите!
— Яне, — впевнено заявляю, — я знаю, що нам
робити! Бери всі лахи з собою — сьогодні ми їх ви
перемо!
Перемо ми з Яном переважно труси, шкарпетки і майки. Шорти рідше. Бо шорти і кофти постійно носимо на собі. Тож вибравшись зранку з хосте-лу, ми прихопили з собою два невеликих чорних пакети з брудною білизною.
За півгодини наша дружна компанія з п'ятії осіб (ми всі познайомились учора ввечері, б'ючись за місце біля каміну в «ВоШу») вже спускалась до пристані. Я досить довго і прискіпливо вибирав човен, поки нарешті спинився на біло-блакитному гостроносому кориті, яке виглядало трохи краще за інші суденця, котрі, за моїми оцінками, навряд чи допливли б далі виходу з гавані Пуно. Корито йме-нувалося «Алькатрас».
Щойно вступивши на облізлий катер, я покликав шкіпера і спитав, чи не може він дістати нам із Яном мотузку, достатньо довгу, аби пропустити її під днищем «Алькатраса». Доблесний капітан куцого перуанського плавзасобу спочатку здивувався з моєї забаганки, але зрештою виконав прохання. Як кажуть: хто платить, той і замовляє музику.
Приблизно о 6:40 ранку човен відшвартувався від причалу і поплив на схід до виходу з гавані,
поволі набираючи швидкість. Я відразу підкликав до себе Яна і пишно представив йому програму заходів для прання нашої білизни. Ян уважно мене вислухав і сказав, що я просто «гігант чєловеческой мислі» (я нахабно замовчав авторство Антона Санченка, присвоївши собі всі лаври), після чого ми почали натягати на мотузку труси й обв'язувати її шкарпетками. Все, як у книзі написано...
Але я, схоже, щось наплутав, бо в мене все вийшло якось не зовсім так, як у Антона Санченка. Можливо через те, що в озері Тітікака склад води якийсь агресивний, зовсім непридатний для украї-нсько-чеської білизни. Можливо, я не врахував, що малі річкові катери зазвичай плавають набагато швидше, ніж риболовецькі сейнери та траулери. А може, то в них на Тітікаці риба така. Ну голодна, тобто... Хтозна.
Вам, гадаю, цікаво, що все ж таки сталося? Насправді все випралося. І то нормально так випралося, скажу я вам: самі резинки від трусів позалишались...
(Р. 8. Я уявляю, як ця ситуація виглядала в очах нашого шкіпера. Два ґрінго, яких треба було просто відвезти на острови, припершись з самого ранку на човен, просять мотузку. Отримавши бажане, витягують з кишень купу брудних трусів та шкарпеток і з серйозним виглядом обвішують ними вірьовку. Затим кінці оцієї пахучої «гірлянди» вони прив'язують до поручнів на носі катера, а саму «гірлянду» кидають у воду. Через дві години ґрінго витягають порожню вірьовку з води і двадцять хвилин без передиху регочуть, мов ідіоти. Шкіпер потім довго допитувався, звідкіля ми приїхали...)
М.Кідрук, "Подорож на Пуп Землі"
|
