|
Пол Ґелліко "Томасіна" : повість
Пол Ґелліко
— Навчальна книга - Богдан,
2010.
— 224 с.
— м.Тернопіль. — Наклад 2000 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-10-1010-8
ББК: 84.4Анг Г31
Жанр:
— Містичне
— Мелодрама
— Прозові переклади
Анотація:
Дивні новини ширяться шотландським містечком Інверанох.
Дочка місцевого ветеринара при смерті…
На вигоні отаборилися цигани, жорстокі дресирувальники тварин…
У гораx оселилася відьма, і хворі й немічні звірі сходяться до неї з усіх усюд…
А потім – пожежі, руйнація, буря…
Невже це кара божевільної кішки за людські злочини?
Невже повернулася з небуття Баст-Ра, сльозоточива богиня-месниця?
Чи, може, це під пильним Господнім оком розгортається ще одна велика людська драма зі щасливим фіналом?
Хтозна…
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Хо-хо! Як вам подобається моя буря?
Хочете правду? Мені – аж ніяк! Я сама налякалася мало не до смерті. Ненавиджу негоду! У мене тоді вся шерсть дибки, думки розбігаються, а від хвоста й до писку пробігають електричні розряди.
Так, я обіцяла, що коли знову стану богинею, то сотворю щось неймовірне. Я й сотворила – дощ, блискавки, громи... Але ж я й в думці не мала призводити аж до такої бурі!
Це не вперше мене саму лякають божественні речі, які я умію творити. Вам не дивно, що богиня може боятись? Але ж ви самі творите нас за своєю подобою, чи за подобою птахів небесних, чи тварин земних. ... [ Показати весь уривок ]
То чого ж ви ще хочете?
Богинею я була, богинею й є. Та щиро кажучи, іноді це буває аж занадто обтяжливо для однієї малої кішки. Вимоги занадто високі.
Були часи, коли й у моєму власному святому храмові Хуфу, що у благословенному місті Бубастис, мене до печінок діставали справи – юрми прочан на подвір'ї, що молилися мені й приносили дари, а ще кричали і співали, палили ладан та іншу гидоту...
І знаєте, що я іноді робила, коли вони зчиняли у храмі надто вже набридливий ґвалт, з барабанами, флейтами, тарілками та бубнами, вистрибуючи довкола мене і махаючи пальмовим віттям? Я просто сідала на своєму золотому троні й вмивалася, забуваючи про всі поточні справи. Коли ж мене просили створити диво, я відмовлялась.
Тепер же мені й самій хочеться чимшвидше забути власну бурю. Лорі пішла. Нагодувала і зачинила нас – мене, звичайно ж, у хатинці, а інших – у хліві. Але кругом горіли блискавки і вуха закладало від грому. Я заваила усю цю кашу, щоб допомогти рудобородому, але й сама налякалась. Хотіла б я повернути назад усю ту божественну силу, яку я так необачно витратила. Та що з того – чари незворотні... Можна їх запустити, а зупинити – зась. Коли б я не була би богинею, то залізла б нагору, щоб заховатися під Лориним ліжком. Проте, як я вже казала, і, як ви, можливо, й самі знаєте – боги під ліжка не ховаються.
Ой, яка блискавка! Може мені все ж варто піти нагору...
І знаєте, що я там знайшла? Джерело того солодкого, чудового, неймовірного, пам'ятного аромату, що навівав мені сумовиті й прекрасні сни, тієї ночі, коли мені вперше дозволили піднятися сходами нагору до Лориної спальні. І водночас я знайшла чудове місце, де б сховатись. Місце, яке б не принижувало моєї гідності, божественне місце!
Лорина шафа! Вона, либонь, поспішала, коли збиралася йти цього вечора, і лишила одну стулку дверцят прочинену, ніби навмисне для мене.
І там був аромат! Не знаю, що то, бо ніколи нічого схожого не чула, навіть у Єгипті, та запах ішов від маленького мішочка з травами. Я все нюхала й нюхала, аж доки не сповнилася неймовірним захватом і задоволенням.
У шафі був м'який одяг, на якому було зручно лежати, Тут не видно було блискавок і майже не чути грому.
Чи ж я не розумна богиня?
Я засну, знову порину в сни, чарівні сни, навіяні дивовижним ароматом. Мені зручно. Мені тепло. Я вже не боюся й поволі засинаю. Я ткнулася носом у мішечок з травами і муркочу. А ти, мій шторме, тим часом вилий гнів на тих, на кого вказала Сехмет-Баст-Ра... [ Згорнути уривок ]
|
