|
Ред'ярд Кіплінґ "Такі Собі Казки" : казки
Ред'ярд Кіплінґ
— Навчальна книга - Богдан,
2009.
— 128 с.
— м.Тернопіль. — Наклад 1000 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-10-0487-9
Жанр:
— Казки
— Колоніальне
— Прозові переклади
Анотація:
«Такі собі казки» Ред’ярда Кіплінґа у перекладі Н.Дьомової, В.Чернишенка та І.Сав'юк - це перша для українського читача спроба поєднати в одній книзі дві іпостасі Автора – письменника і художника. Чудові казки Кіплінга, щедро присмачені його ж оригінальними ілюстраціями й дотепними примітками, припадуть до смаку маленьким читачам.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
– Знаєш, татку, – сказала вона. – це страшенно несправедливо, що ми не вміємо писати. Якби ми вміли, ми б могли відіслати матусі листа і попросити її принести нам списа...
– Тафі! – відповів Теґумай. – Скільки разів можна тобі казати, що лаятися негарно! Несправедливо – погане слово! Але це й справді було би зручно – написати додому.
Саме тоді берегом ріки проходив чужинець. Він належав до далекого племені тевара, і тому не розумів Теґумаєвої мови. Але він зупинився і посміхнувся до Тафі, адже й сам мав маленьку донечку вдома. Теґумай тим часом розплутував клубок оленячих сухожилків і нічого ... [ Показати весь уривок ]
не помічав.
– Ходи сюди! – покликала чужинця Тафі. – Ти знаєш, де живе моя матуся?
І чужинець відповів: „Гм...”, адже, як вам відомо, був теварцем.
– Дурненький! – сказала Тафі і смикнула ніжкою, бо побачила у воді зграйку величеньких коропів, яких її татко не міг уполювати без списа.
– Не набридай дорослим! – гукнув їй Теґумай, навіть не обертаючись від своєї роботи.
– Нічого я не набридаю! – відказала Тафі. – Я лише хочу, щоб він зробив те, що я хочу, а він не розуміє.”
– Тоді не набридай мені. – пробурмотів Теґумай, що саме намагався якнайтугіше затягнути оленячі сухожилки зубами. Чужинець – що був щирим теварцем – сів поруч Тафі, і дівчинка спробувала на мигах пояснити йому, чим саме зайнятий її татко. Чужинець вирішив, що має справу з дивовижним дитям.
– Воно ж бо смикає ніжкою і кривляється до мене! Мабуть, це дочка того видатного вождя, а сам він – такий величний, що навіть не звертає на мене уваги.
Тож він посміхнувся ще чемніше, ніж доти.
– Що ж, – промовила Тафі. – Я хочу, щоб ти вирушив до моєї матусі, бо ж у тебе ноги довші, й ти не впадеш у боброве болото. Попроси у матусі таткового запасного списа. Того, з чорним держаком, що висить над комином.
Тоді чужинець (що був теварцем) подумав:
– Це дуже, дуже дивовижне дитя. Воно махає руками і кричить на мене, але я ані слова не розумію. А коли я не зроблю, що вона хоче, то дуже розгніваю чванливого вождя, Чоловіка-що-повертається-спиною-до-гостей.
Він підвівся, зідрав з берези великий плаский шматок кори і подав його Тафі. Він зробив це, мої любі, щоб показати, що його серце таке ж біле, як і березова кора, а у його думках немає зла. Але Тафі зрозуміла його інакше.
– О! – радо вигукнула вона, – тепер я розумію! Тобі потрібна матусина адреса? Звісно, я не вмію писати, але вмію малювати аби шкрябати. Будь ласка, дай мені акулячий зуб, зі свого намиста.
Чужинець (а він був теварцем) промовчав, але Тафі підняла рученята і зняла з його шиї намисто з гарненьких камінців, зерен та акулячих зубів.
Тоді чужинець (що був теварцем) подумав:
– Це дуже, ну просто дуже дивовижне дитя! Акулячі зуби з мого намиста – чарівні. Я завжди казав, що коли хтось без дозволу торкнеться до них – негайно спалахне і вибухне. Але це дитя не спалахнуло й не вибухнуло, і той поважний вождь, Чоловік-що-ретельно-робить-свою-справу, що зовсім мене не помічає, не злякався, що вона може спалахнути чи вибухнути. Краще мені бути якомога ввічливішим!
Отож, він дав Тафі акулячого зуба, й вона вляглася на живота, задерши ніжки, а саме так малюють усі великі художники, і сказала:
– Зараз я намалюю тобі кілька чарівних малюночків! Дивися через моє плече, та не заважай! Спочатку я намалюю, як татко рибалить. Не дуже на нього схоже, але матуся впізнає, бо я намалюю, що його спис зовсім зламався. Що ж, тепер я намалюю іншого списа, з чорним держаком, який нам потрібен. Виглядає так, ніби спис стирчить у татковій спині, але це тому, що акулячий зуб ковзнув, а цей шматок кори замалий. Це той спис, якого ти маєш принести, тому я намалюю себе – я даю тобі доручення. Моє волосся не стоїть дибки, як тут, але так легше малювати. Тепер я намалюю тебе. Думаю, ти дуже хороший, чесно, але ніяк не можу зобразити тебе таким на малюнку. Тому ти не повинен ображатися. Ти ж не образився?
Чужинець (що був теварцем) посміхнувся. Він подумав:
– Либонь, скоро десь буде велика битва, а це незвичайне дівча, що взяло мої чарівні акулячі зуби й не спалахнуло, ані вибухнуло, просить мене покликати на підмогу усе плем’я цього великого вождя. А він – дуже великий вождь, інакше звернув би на мене увагу.
– Дивись! – промовила Тафі, старанно дряпаючи кору. – Тепер я намалювала тебе, і у тебе в руці татків спис, просто для того, щоб ти не забув його взяти. А зараз я покажу тобі, як знайти нашу домівку. Підеш прямо, доки не дійдеш до двох дерев (оце дерева), потім видерешся на пагорб (оце пагорб), а тоді потрапиш до бобрового болота – там повно бобрів. Я не вмію малювати бобрів повністю, тому намалювала лише їхні голови, що стирчать з води – і це усе, що ти побачиш дорогою. І гляди не впади в болото! Отож, наша печера якраз за бобровим болотом. Вона насправді не така велика, як пагорб, але я не вмію малювати маленькі речі. А ось стоїть моя матуся. Вона дуже гарна. Вона найгарніша матуся на світі, але вона не образиться, коли побачить, що я намалювала її такою звичайнісінькою. Вона зрадіє, що я вмію малювати. Тепер, на той випадок, якщо ти забудеш, я намалюю таткового списа біля печери. Насправді він усередині, але ти покажеш моїй матусі малюнок, і вона винесе списа тобі. Я намалювала її з розкритими обіймами, бо ж я певна, вона буде така рада тебе бачити! Чи ж це не гарнюній малюнок? Ти все зрозумів, чи, може, пояснити тобі ще раз?”
Чужинець (що був теварцем) поглянув на малюнок і енергійно закивав головою. Він подумав:
– Коли я не приведу плем’я цього великого вождя на підмогу, його уб’ють вороги, що насуваються з усіх боків зі списами. О, тепер я розумію, чому великий вождь вдавав, ніби не помічає мене! Він побоюється, що вороги слідкують за ним з кущів. Тож він повернувся до мене спиною і звелів цьому розумному і дивовижному дівчаті намалювати для мене жахливий малюнок, щоби розповісти про свою скруту. Я побіжу й приведу підмогу!
Навіть не спитавши дороги, він вітром увігнався у довколишні хащі, стискаючи в руці шматок березової кори. Тим часом, Тафі знову вмостилася на бережку, дуже собою задоволена. [ Згорнути уривок ]
|
