|
Про вовка промовка : Роман для підлітків
Лізі Гаррісон
— Країна мрій,
2014.
— 256 с.
— (Серія: Школа монстрів).
— м.Київ. — Наклад 2000 шт.
ISBN: 978-617-538-157-1
ББК: 84.7 США
Жанр:
— Сучасні переклади
— Містичне
— Гумор і сатира
Анотація:
Таємниця монстрів розкрита, і вони розбігаються хто куди. А як же бути Клодін Вовк? Вона ж бо стільки готувалася до свого «Шикарного шістнадцятиріччя», запросила на вечірку друзів, власноруч пошила бездоганну сукню. Невже це кінець і нічого не можна змінити?.. Але за справу беруться Мелоді Карвер і Френкі Штайн, і їх ніщо не зупинить! От тільки б не виявилися катастрофічними наслідки їхнього втручання...
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Розділ перший
БІГ БЕЗ ПРАВИЛ
Місяцю — тонесенькому серпику — до повні було ще кілька тижнів. Не час ховатися. Адже Клодін Вовк іще далеко до перевтілення. Ні вічна боротьба з волоссям, ні непогамовний апетит, ні постійна дратівливість зараз її не хвилювали. То як тоді вона опинилася в темному яру, від кого тікала на злам голови?
— Пригальмуйте! — загарчала вона до чотирьох атлетичної статури хлопців, гідних обкладинки модного журналу, які, захисним ромбом оточивши її, засапано гнали через ліс. Але їхні заляпані багнюкою шнуровані черевики з невтомною рішучістю продовжували топтати засипану ... [ Показати весь уривок ]
сухим гіллям землю. Щохвилини хтось із чотирьох присягався захистити Клодін і навіть віддати за неї своє життя. Опинись вони на програмі «Холостяк», це було б дуже мило, навіть романтично. Та оскільки то були її брати, Клодін дедалі більше дратувалася.
— Мене вже ноги не несуть! — застогнала вона, відсапуючись.
Гавдон, більше відомий як Дон, найстарший з трійнят (народився на шістдесят вісім секунд раніше за інших), озирнувся через плече й, опустивши погляд, уп’явся жовтувато-карими очима в золоті гостроносі чобітки Клодін.
— Я б тебе теж не поніс, якби ти примусила мене запхати ноги в такі колодки,— зронив він, знов переводячи погляд на густий ліс попереду.— Здається, швець їх шив тільки на великий палець.
Гаві, середульший з трійнят, пирхнув. Якби тепер з ними була наймолодша з трійнят — Гавлін, яку всі кликали просто Ліна, вона б миттю підхопила братові кпини й докинула парочку від себе. Та Ліна (чиє ім’я римується з «руїна» не просто так) й сама зараз потерпає: її запроторили у виправний табір. Тож якщо Клодін допікає водянка на п’ятці, Ліні доводиться терпіти сержанта стройової підготовки, підйом за свистком о п’ятій ранку, групові сеанси терапії з опанування нападів люті... Ах! Сама думка про те, що сестричка, за якою давно божевільня плаче, ув’язнена на цілий рік, приносила полегшення.
— Ніякий швець їх не шив! — виплюнула Клодін.— Це дизайнерське взуття з ягнячої шкіри!
— З ягнячої? Це тому в тебе ноги підкошуються? — пожартував Клонор, який мчав позаду. Вдома йому дали прізвисько Ніньйо, бо він такий самий несамовитий, як Ель-Ніньйо в Тихому океані.
Брати Вовки розреготалися.
«На себе подивися!» — хотілося крикнути Клодін. Її чутливі вовчі вуха добре чули, як Ніньйо, зачепившись за чергову гілку, щораз тихенько лається собі під ніс.
Наймолодшому брату вже виповнилося тринадцять, і він швидко почав обростати волоссям. Густі брови, баки, сплутані пасма з чорного чуба метлялися навколо обличчя, як водорості, затуляючи темні очі. Все могла б виправити заколка чи мус до волосся, однак Ніньйо відмовлявся. Все життя він чекав, поки нарешті обросте хутром, як справжній дорослий, тож якась там гілочка-дві не злякають його й не змусять поголитися.
— Ай! — вереснула Клодін. Водянка луснула й пекла так, що довелося з чвалу перейти на клус. «Як вивести кров зі шкіри? Була б тут Лора! Вона точно знає»,— думала Клодін. Але друзі розбіглися, от біда... яка не ходить сама.
— Рухайся, Клодін,— підскочив Рекс і, вхопивши її за зап’ястя, потягнув за собою. Листя зливалося з довгими тінями, і навколо вже панувала темрява.— Ми майже на місці.
— Це безглуздя,— кульгаво бігла Клодін, підсмикуючи пурпурову сукню з відкритою спиною.— Ми навіть не певні, що за нами женуться, і...
— Ні, безглуздя — це взувати ягнячі черевики,— гавкнув Рекс.— Їх шили на копита, а не на нормальні ноги.
Хлопці так зареготали, що аж підвискували. Якби не так гуділи ноги, Клодін теж могла б хихикнути. Проте вона скористалася з Рексового дурного жарту, щоб зупинитися й спопелити брата поглядом.
Своє прізвисько брат, при народженні названий Гавмільтоном, отримав через свої собачі жарти. Проте якщо йому й бракувало кмети, зате він міг похвалитися нечуваною прудкістю, від якої у людей відвисали щелепи: побиваючи всі рекорди, він легко набирав швидкість тридцять п’ять миль на годину. Щоб не вилетіти зі шкільної команди легкоатлетів (і зберегти свій зірковий статус), йому досить було з усіх предметів мати «задовільно». І з цим завданням він цілком упорався, тож у родині він єдиний водночас був і меткий, і відсталий.
— Не паси задніх! — гаркнув Гаві, бо інші вже лопотіли далеко попереду.
Вовки чимало наслухалися від інших РАД через свої імена. І в глибині душі були цілком згодні: ні, справді, що собі батьки думали? Нормали ж не називають усіх своїх дітей Норман, Норма, Нормандія, Норм’єна. То для чого стільки гавкоту в родині Вовків? Досить і того, що ти народилася дівчинкою з волохатою шиєю. Невже батькам важко було бодай трошки полегшити дітям життя?
— Не відставай, ягнятко! — жартівливо ляснув Рекс сестру по заду.
Загарчавши, Клодін покульгала вперед, про себе проклинаючи день, коли все полетіло шкереберть.
«Четвер, чотирнадцяте жовтня, хай би тебе чорти взяли! Ти мене підвів! Відсьогодні в моєму році буде триста шістдесят чотири дні».
Все мало бути інакше. Графік був прорахований до секунди. Після школи й сеансу ретельної епіляції Клодін з Лорою і Лагуною мали на лімузині вирушити в піщані дюни Орегону. Там їх повинні вже були чекати Клео й редакторка з аксесуарів журналу «TeenVogue». Спершу до Клодін, Лагуни та Клео мали взятися візажисти і стилісти, щоб перетворити їх на справжніх моделей. Під керівництвом Лори стилісти мусили прикрасити дівчат безцінними коштовностями, знайденими в гробниці тітки Клео. Далі Колін Ван Вербентенгарден мав сфотографувати їх верхи на верблюдах для спеціального випуску журналу, присвяченого каїрській моді. Потім тост за їхнє майбутнє в світі моди, кілька потихеньку випитих ковтків шампанського («водички для моделей») — і знову в лімузин, назад у Салем. Наступного дня дівчата мали розважати заздрісних однокласників оповідками про зйомки. А за кілька місяців вони б у всій своїй екзотичній красі з’явилися по всіх кіосках, де продаються глянцеві журнали.
Але трійця навіть у дюни не заїхала. Не потрапила в руки стилістів і візажистів. Не покуштувала «водички для моделей». І ніколи не постане в глянці.
«Ненавиджу тебе, чотирнадцяте жовтня!»
Дорогою в лімузині вони з Лорою і Лагуною перемикали програми на плазмовому телевізорі в пошуках «Світського життя», аж тут натрапили на анонс передачі під назвою «Нечиста сила». І побачили і себе трьох, і Клода — брата Клодін, і ще чимало своїх друзів з РАД. А домовлено ж було, що небачений ролик про закулісне життя салемських монстрів піде в ефір тільки в тому разі, якщо всі обличчя будуть розмиті, домівки затінені, а імена не називатимуться.
Аж ось вам, ясно як Божий день. З високою чіткістю зображення. Ніде ні плямочки. Ніяких чорних прямокутників на очах. Справжні імена й обличчя монстрів — усе те, що РАД з покоління в покоління старалися зберегти в таємниці,— побачило в ефірі все місто. І тепер, замість святкувати, як вони чудово знялися для журналу, Клодін, мов пришкварена, знялася з місця й, накульгуючи, змушена тікати у схованку родини Вовків.
«Четвер, чотирнадцяте, відтепер прирівнюється до п’ятниці, тринадцятого».
Понад усякий сумнів, світлинами РАД уже рясніють і інтернет, і газети. А що найгірше, Клео де Ніл, колишня найкраща подруга Клодін, безперечно, причетна до цього. Бо якщо правда, що шила в мішку не втаїти, то тут шило й не одне.
Шило 1. У зйомках «Нечистої сили» Френкі Штайн відіграла важливу роль, завоювавши велику прихильність РАД. Царський статус Клео похитнувся, тож вона мала рішучий намір скинути Френкі з п’єдесталу.
Шило 2. Клео відвернулася від РАД і за одну ніч знайшла собі нову подругу — нормалку Бекку Мадден, яка вийшла на стежку війни проти Френкі Штайн, бо та вкрала у неї хлопця.
Шило 3. Клео відмовилася зніматися в «Нечистій силі», а це доводить, що вона знала наперед: правда про РАД відкриється.
Важко було уявити, що Клео здатна поставити під загрозу всю громаду РАД. Але мама Клодін завжди казала: «Людина в небезпеці здатна на непередбачувані вчинки. Візьми для прикладу Гайді Праттс». Клодін ставало ніяково, коли її вся-така-сучасна мама наводила приклади з поп-культури, особливо ж перекручуючи імена зірок. Але в цьому разі Гаррієт мала рацію: опинившись у небезпеці, Клео, як і Гайді, вчинила
непередбачувано.
І все ж таки, як вона могла?
Намагаючись обігнати власну лють, Клодін прискорила біг. Біль від водянки не можна порівняти було з болем, якого завдала Клео ударом у спину. Високі підбори провалювались у м’який ґрунт, а чималенькі чашечки бюстгальтера трусилися. Була б Клодін у кросівках і в спортивному бюстгальтері — інша справа, але тікати довелося, щойно вона вилізла з лімузина. На той час передачу вже показали, і всі РАД розбігалися.
— Що, не можна було бодай сумку-другу з собою напакувати? — запитала Клодін, ризикуючи наковтатися комарів.
— А що, не можна було на телебаченні не зніматися? — відбив Дон. Як завжди, круглий відмінник мав рацію.
— Я ж не знала, що нас підставляють!
— А треба було знати,— буркнув брат.
— Клод теж знімався,— без жодних докорів сумління кинула Клодін. На Клода Дон сердитися не наважиться, бо той найстарший.
— Я згодився, щоб наглядати за тобою,— озвався засапаний Клод. Він, зірка футболу, на коротких дистанціях почувався краще, ніж на довгих забігах.— І пересвідчитися, що це не пастка.
— І як, пересвідчився? — підкусив його Гаві. Клод грайливо плеснув його по руці. Гаві відповів йому тим самим.
Клодін уже скучила за своїми дівчатами. «Не буде більше ні пліток, ні смішків, ні обміну одягом, ні нічних посиденьок, ні конкурсів з фарбування нігтів, не буде й можливості нормально зробити епіляцію в спа-салоні».
Стиснувши кулаки, вона помчала ще швидше. Коли під ногами хрускала гілочка, Клодін уявляла, що це черговий вузьколобий нормал. «Додому вертатися не можна. Інтернету не буде. Телебачення не буде. Не можна буде й побігати під музику з Лагуною вздовж ріки. Ми змушені ховатися. Жити в страху...» Клодін іще додала швидкості. Хрусь, хрусь, хрусь.
Перед нею панічно розліталися птахи. Гризуни заривалися в свої нірки. Шурхотіло листя.
Вже видно було просіку. Там на дітей чекатиме їхня мама Гаррієт, сподіваючись чимшвидше сховати їх у безпечному місці.
— Може, варто забрати маму й повернутися додому? — в останній спробі щось змінити запропонувала Клодін.— Може, час уже постояти за себе, а не боятися...
— Ми не боїмося,— заперечив Гаві.— Поки тата немає, він доручив нам піклуватися про тебе й маму, от і все.
Клодін закотила очі. День у день одне й те саме. Хлопці мають захищати дівчат. Навіть якщо дівчата того захисту не потребують. Клодін хоче повернутися додому й подивитися в очі Клео. А ще перевірити пошту — чи запрошені на «Шикарне шістнадцятиріччя» вже підтвердили, що прийдуть. А ще залізти в гарячий душ і довго-довго там стовбичити...
— Ви, хлопці, лишайтеся з мамою, а я повертаюся,— мовила вона.
— Ні. Ми одна зграя,— відтяв Клод,— а...
— ...зграя тримається купи,— одностайно закінчили брати глузливим тоном.
— Не зупиняйся. Ми вже майже на місці,— звелів Клод.
Кусаючи губи, Клодін скорилася. Але терпець їй уже уривався, як рвуться шкарпетки. Чому всі думають тільки про те, що захищати слід її? А як же їхня домівка? Їхні права? Їхня свобода?! Це потребує захисту значно більше, ніж Клодін!
Удалині показався м’язистий силует Гаррієт. Переступаючи через себе, Клодін наддала ходу, хоча інстинкт самозбереження у неї ще не прокинувся. Не бійся, а бийся — ось її девіз! А чом би й ні? Ще кілька тижнів — і їй виповниться шістнадцять, а в такому віці на повідку в зграї вже не бігають. Час брати життя в свої руки — час показати родині, що Клодін не просто цуценятко в блискучій шубці.
Час уже одному з Вовків відбитися від зграї. [ Згорнути уривок ]
|
