|
На видих і на вдих : Поезії
Юлія Мусаковська
— Факт,
2010.
— 112 с.
— (Серія: Поза серіями).
— м.Київ. — Наклад 2000 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-359-322-7
Жанр:
— Поезія
— Збірки лірики
— Римований вірш
Анотація:
«Жінка – це безмежність», – говорив видатний японський письменник Ясунарі Кавабата.
Вірші Юлії-Ванди Мусаковської саме такі – багатогранні й багатошарові, чуттєві й іронічні, стихійна та віртуозна гра слів, думок і почуттів. Дебютна збірка авторки – відверта спроба відкрити читачеві
світ і жінку, якими він їх ще не бачив, зламати стереотипи. На видих – зібратися з духом, на вдих –почати оповідь.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Спасіння
розсипається птаство ніби з руки насіння
і ряднина над ним розіпнута синя-синя
значить випаде сніг і дарма не чекай спасіння
переждемо і перебудемо — ти і я
і сніги забіліють пишні як горностаї
говори гомони ти моя найцінніша з таїн
обірвалася пісня бачиш — я відлітаю
після зникнення мусить бути пора появ
після холоду мусить бути пора відлиги,
затискаю долоні зимні кричу — оклигай
ми усі відіграли ігри своєї ліги
і закрито сезон допіру і до весни
і закриті до скрині давні перестороги
зачепились ми за гачки за свої пороги
і летять не сповиті місяцем круторогим
снігові ... [ Показати весь уривок ]
пластівці — і наше спасіння в них
хризантеми
білі-білі вуста хризантем наче від анемії
на плечі залишають печать наче таті мовчать
у сирій веремії хандри та плачів Єремії
коси осені навколо ший обів’ються як змії
і не зважать на рівень ай кью вподобання чи стать
зачепились питання в гортані і на піднебінні
це пора коли нечисть усяка вилазить на світ
коли косять душевні дефолти багатих і бідних
бо затрималися в капремонті небесні турбіни
ті що творять корисне й поживне з енергії бід
і бажання що множаться не як нулі у прибутку
і цабе що напнулись як нулики без патичка
все марнота бо ловить Господь наші душі на вудку
сутеніє і кожен тікає до власної будки
телефонної чи то собачої — в кого яка
і кричить розривається сум — немовля несповите
і прилипла до мешта молитва сухої трави
я викреслюю потай себе із усіх заповітів
бо заплачено золотом листя і значить ми квити
я лечу за повітрям за вітром зови не зови
***
вона ховає до шухляд серця коханців
слонячі бивні
сувеніри з літніх мандрів
у жовтій майці баскетбольної команди
вона зійде як завше на останній станції
вона зійде як завше на останній стадії
своїх надій — повнометражних кінофільмів
і гострий дощ атакуватиме повільно
її — овечку що згубилася у стаді
не усвідомивши овечої природи
поміж накидок із блакитної церати
вона пливе додому плісняву стирати
з окрайця стелі у порепаному гроті —
така подоба передчасного причастя
коли слова зависли десь на півдороги
коли думки ще не прочитані
як блоґи
а в холі запах розпакованого щастя
а в холі запах
дратівливий
до
безтями
вона дере шпалери нігтями даремно
бо із шухляди проростає райське древо
і на гілках
набрунькувалися адами
angry little girls
ці маленькі жорстокі дівчатка в пісочниці слів
по периметру дротом колючим обтятий майданчик
їх насуплені личка яскраві коробки для ланчів
і сліди від камінчиків їхніх синіші від слив
ці маленькі зухвалі дівчатка волосся в піску
заблукалих чужинців вистежують їхні радари
а зруйновані замки розбиті об землю гітари -
як затерті платівки що крутяться на язику
ці маленькі дотепні дівчатка ножі у зубах
закриваються шлюзи по венах мандрують піраньї
відмирають нервові закінчення спробуй порань їх
ти несхожий і буде тобі єрихонська труба
ці маленькі дівчатка цукерки що в роті гірчать
застигають під спалахом навчено наче моделі
крізь піщані будиночки лізуть на світ асфоделі
ефемерні неначе ефеби суворі як час
поки
ти скажи що ти чуєш невже ти не чуєш ці дзвони
по мені пом’яни мене звисока наче з амвона
так недбало рядки повишивано чорно-червоним
ніби кара за давні борги переплутані масті
чи ти просто безумний картяр чи то батяр чи майстер
чи книжковий старий що пропив загубив свої снасті
маргарітас омріяні майстрові сняться і море
у мішках пеліканів заховані трупики мойви
і тремтять на піску і дзьоби їхні повні безмовні
не гарчать не гучать переломлено волю надвоє
і перо у ребро не печалься кохана загою
якщо станеш новою мелодія стане новою
на всі боки я каюсь тікають слова тарганами
недолугі правице і серце що буде із нами
не пали кличе клин краще з мене склади орігамі
поки гнеться папір
поки я ще не пил під ногами
чотири стіни
чотири стіни і глухо
неначе в танку
і це фіолетове плаття старе як світ
воно пам’ятає перші наші світанки
де липи немов обурені пуританки,
до нас простягали кістляві долоні віт
чотири стіни,
і фото заплющить очі,
бо парко, бо тисне у скроні йому картон
і я забуваюся
просто забути хочу
неголені щоки зовсім дитячий почерк
на шиї родимку,
погляд
зухвалий тон
чотири стіни – коробка з-під черевиків,
з місцевої флори й фауни –
цвіль та міль
і пилом осядуть спогади на повіки
нечувана річ –
довіритись чоловіку
і Шляхом Чумацьким
пустити його по сіль [ Згорнути уривок ]
|
