Еліна Заржицька : Великий Луг над Дніпром: казки і легенди : казки і легенди : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Наталія Дев’ятко (джерело: Твердиня)

Заржицька Еліна. Великий Луг над Дніпром : казки і легенди / Е. І. Заржицька. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013. – 160 с. + 24 іл.

До збірника «Великий Луг над Дніпром» увійшли три десятки авторських казок, але вони написані так незвичайно і настільки правдиво відтворюють народну традицію, що часом не віриш, ніби можна було все те вигадати. У цих казках і легендах повністю враховані особливості побудови народних казок, використовується барвиста лексика, актуалізовані національні архетипи. Окрім того, сюжети цих творів прив’язані до певної місцевості – до Наддніпрянщини, а точніше до Великого Лугу, ... [ Показати всю рецензію ] який, як відомо, «батько» усім козакам. Нині це, на жаль, затоплена місцина, колись багата на дичину і поросла очеретами, але сам архетип у національній свідомості залишився.

Книга поділена на три розділи: «Казки про тварин з берегів Дніпра», «Казки про наддніпрянців», «Легенди Великого Лугу».

У першому розділі читач знайомиться із самотнім кабанчиком, який потоваришував з каченям і зрозумів, що має бути собою; полохливим зайцем, що навчився грати на чарівному барабані; лінивою вороною, яка усіх інших лісових мешканців об´їдала; розумною жабою, що змогла помститися ненажерливій щуці; легковажним лінивим горобцем; сміливим маленьким метеликом; кмітливою ящіркою, яка провчила пожадливого півника; жертовною мамою-лисицею, що вигодувала вовченят, як рідних; хитрим вужем, який видавав себе за гадюку, та багатьма іншими.

Кожна казка має чітку, але ненав’язливу мораль і містить моделі поведінки, які легко зчитуються через вчинки головних персонажів.

Друга частина книги зовсім інша. Тут головними героями стають люди, які живуть у незвичайному світі, повному легенд, частину з яких вони творять власноруч. Чарівництво, базоване не сміливості, щирості і героїзмі, – частина їхнього життя: сирітці Орисі допомагає небесний посланець Сонячний чоловічок; рибалка Василько від усього серця закохався в русалку, яка ще в людському житті тікала від татар і кинулася в річку, і прагне її порятувати від небуття; молодий музика Звенигор помандрував на острів Душ Праведних посеред Дніпра, а молодий лоцман Михайло побував на іншому острові в гостях чортів і зміг їх перехитрити; козак прослужив три роки у Морського Царя, навчав морське військо козацькій бойовій майстерності; останнім подарунком для Юрка від батька стало чарівництво, завдяки якому можна миттю побудувати бронзовий міст, викликати срібний човник і золотого коня, який літає швидше за вітер; козак Швидкогляд – хитрий характерник, який може й за себе постояти, і пихатих панів провчити; захищають свій народ чорноока козачка Стеша і троє братів, наділених чарівними здібностями; матір іде за жадібним сином, перетвореним на камінь, у чарівну печеру зі скарбами водяника; святий Миколай у подобі старця навідується до самозакоханих дітей козацької вдови Ганни...

Цей розділ показує: за добро віддячується добром, а за зло – злом, навіть коли ображений про те й не думав, бо сміливість винагороджується, і так само за підступність отримаєш своє покарання. Лише людині обирати, на чиєму вона боці, але для того, щоб зрозуміти, який ти насправді, треба пройти випробування. Часто героями цих казок стають козаки – народні герої і заступники.

Останні розділ книги пояснює будову світу, а його героями часто є батько Небо і матінка Земля. Цей авторський погляд на світ захоплює, але також зовсім не суперечить народній традиції.

Маленьке курча стало єдиним, хто врятував землю від сутінків і засвітив Сонце; комети з’явилися через сваволю Вогню і його боротьбу з Водою і Вітром, та й Небо і Земля можуть посваритися; червона калина з´явилася з розтовчених бусин розірваного воронами намиста; бджолами стали працьовиті дружини ледачих чоловіків; Чумацький Шлях – то розсипана сіль з воза чумака, який досі розповідає казки зоряним сестрам; на річки перетворилися діти богатиря Славути, а першою кам´яною бабою стала знедолена красуня Діяна.

З того часу ходять люди до кам’яної Діяни, просять у неї допомоги, й оповідач цих казок і легенд також ходив, просив щастя для Вкраїни і волі для українського народу.

Навіть перелік казок показує, наскільки багатогранний цей збірник, але кожна казка самобутня і може сприйматися як окрема історія, а може, як петриківський малюнок, що прикрашає обкладинку, складатися у єдиний барвистий візерунок.

Також хочу відмітити велику кількість дуже гарних ілюстрацій, які кольоровими вклейками розміщені в кожному розділі.

Яскраві, веселі, пригодницькі казки з цієї книги, я думаю, не залишать байдужим жодного малого і дорослого читача.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Наталія Дев’ятко (джерело: Буквоїд)

До збірника "Великий Луг над Дніпром" увійшли три десятки авторських казок, але вони написані так незвичайно і настільки правдиво відтворюють народну традицію, що часом не віриш, ніби можна було все те вигадати. У цих казках і легендах повністю враховані особливості побудови народних казок, використовується барвиста лексика, актуалізовані національні архетипи. Окрім того, сюжети цих творів прив´язані до певної місцевості – до Наддніпрянщини, а точніше до Великого Лугу, який, як відомо, "батько" усім козакам. Нині це, на жаль, затоплена місцина, колись багата на дичину і поросла очеретами, але сам ... [ Показати всю рецензію ] архетип у національній свідомості залишився.
Книга поділена на три розділи: "Казки про тварин з берегів Дніпра", "Казки про наддніпрянців", "Легенди Великого Лугу".
У першому розділі читач знайомиться із самотнім кабанчиком, який потоваришував з каченям і зрозумів, що має бути собою; полохливим зайцем, що навчився грати на чарівному барабані; лінивою вороною, яка усіх інших лісових мешканців об´їдала; розумною жабою, що змогла помститися ненажерливій щуці; легковажним лінивим горобцем; сміливим маленьким метеликом; кмітливою ящіркою, яка провчила пожадливого півника; жертовною мамою-лисицею, що вигодувала вовченят, як рідних; хитрим вужем, який видавав себе за гадюку, та багатьма іншими.
Кожна казка має чітку, але ненав´язливу мораль і містить моделі поведінки, які легко зчитуються через вчинки головних персонажів.
Друга частина книги зовсім інша. Тут головними героями стають люди, які живуть у незвичайному світі, повному легенд, частину з яких вони творять власноруч. Чарівництво, базоване не сміливості, щирості і героїзмі, – частина їхнього життя: сирітці Орисі допомагає небесний посланець Сонячний чоловічок; рибалка Василько від усього серця закохався в русалку, яка ще в людському житті тікала від татар і кинулася в річку, і прагне її порятувати від небуття; молодий музика Звенигор помандрував на острів Душ Праведних посеред Дніпра, а молодий лоцман Михайло побував на іншому острові в гостях чортів і зміг їх перехитрити; козак прослужив три роки у Морського Царя, навчав морське військо козацькій бойовій майстерності; останнім подарунком для Юрка від батька стало чарівництво, завдяки якому можна миттю побудувати бронзовий міст, викликати срібний човник і золотого коня, який літає швидше за вітер; козак Швидкогляд – хитрий характерник, який може й за себе постояти, і пихатих панів провчити; захищають свій народ чорноока козачка Стеша і троє братів, наділених чарівними здібностями; матір іде за жадібним сином, перетвореним на камінь, у чарівну печеру зі скарбами водяника; святий Миколай у подобі старця навідується до самозакоханих дітей козацької вдови Ганни...
Цей розділ показує: за добро віддячується добром, а за зло – злом, навіть коли ображений про те й не думав, бо сміливість винагороджується, і так само за підступність отримаєш своє покарання. Лише людині обирати, на чиєму вона боці, але для того, щоб зрозуміти, який ти насправді, треба пройти випробування. Часто героями цих казок стають козаки – народні герої і заступники.
Останні розділ книги пояснює будову світу, а його героями часто є батько Небо і матінка Земля. Цей авторський погляд на світ захоплює, але також зовсім не суперечить народній традиції.
Маленьке курча стало єдиним, хто врятував землю від сутінків і засвітив Сонце; комети з´явилися через сваволю Вогню і його боротьбу з Водою і Вітром, та й Небо і Земля можуть посваритися; червона калина з´явилася з розтовчених бусин розірваного воронами намиста; бджолами стали працьовиті дружини ледачих чоловіків; Чумацький Шлях – то розсипана сіль з воза чумака, який досі розповідає казки зоряним сестрам; на річки перетворилися діти богатиря Славути, а першою кам´яною бабою стала знедолена красуня Діяна.
З того часу ходять люди до кам´яної Діяни, просять у неї допомоги, й оповідач цих казок і легенд також ходив, просив щастя для Вкраїни і волі для українського народу.
Навіть перелік казок показує, наскільки багатогранний цей збірник, але кожна казка самобутня і може сприйматися як окрема історія, а може, як петриківський малюнок, що прикрашає обкладинку, складатися у єдиний барвистий візерунок.
Також хочу відмітити велику кількість дуже гарних ілюстрацій, які кольоровими вклейками розміщені в кожному розділі.
Яскраві, веселі, пригодницькі казки з цієї книги, я думаю, не залишать байдужим жодного малого і дорослого читача.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Анатолій Поповський (джерело: Всеукраїнський портал "Жінка-УКРАЇНКА")

Будь-яка казка чи легенда має неабияке значення для виховання підростаючого покоління. І скільки вже існує людство, вони не втрачають свого образно-художнього впливу на формування світогляду, моралі, творчої уяви, манери оповіді й збагачення словникового складу як дітей, так і дорослих. То ж і не випадково високохудожня народна казка користується особливою популярністюй любовю широкої аудиторії хх шанувальників, віками успадковується як дорогоцінний скарб духовної культури українського народу.

Проте поряд з народною казкою активно розвивається й літературна, творцями якої є майстри художнього ... [ Показати всю рецензію ] слова. Витоки її засвідчені і в творчій лабораторії таких письменників нової української літератури, як Марко Вовчок, Пантелеймон Куліш, Іван Франко, Борис Грінченко та ін. Серед них достойне місце посіли й митці січеславського краю – Яків Кухаренко («Вороний кінь»), Іван Манжура («Іван Голик», «Трьомсин-богатир», «Чорт у наймах», «Злидні. Осіння казка», «Казка про хитрого лісовина», «Лиха година», «Пан брехун»), Михайло Комаров («Не забудь мене»), Грицько Кернеренко «»Правдива казка»), Павло Коробчанський («Панна Івона»), Василь Корнієнко («Запорожський клад»). До цієї когорти митців належить і Еліна Заржицька, яка, продовжуючи творчі традиції своїх попередників, вкладає у зміст кожної казки стільки любові, ніжності, теплоти народної мудрості й повчання, скільки їй дозволяє життєвий досвід і творчий запал фантазії плекати високі пориви дитячої душі до справедливих, благородних вчинків її казкових персонажів.

Дотримуючись усталених мовно-літературних норм народної казки, пані Еліна створює свої зразки літературної казки на основі фольклорних традицій та сюжетних і говіркових особливостей тієї місцевості, де проживає й добирає колоритний фактичний матеріал для творів цього жанру, в якому з покоління в покоління передавалися легенди, перекази про історичні події, цікаві бувальщини, красу і велич природи, її рік, озер, степових просторів, правічних лісів і, звичайно ж, про мудрих, досвідчених життєвими випробуваннями мешканців козацького краю та їх допитливих хлопчиків та дівчаток.

«Великий Луг над Дніпром. Казки і легенди» – четверта книга її письменницького набутку й перша проба пера в жанрі літературної казки. Вона складається з трьох частин, у кожній з яких по 10 цілком самостійних творів.

Перша частина присвячена казкам про тварин. У заголовках кожного твору криється та цікавинка, яка спонукає до читання, як от: «Про самотнього кабанчика», «Як дружба допомогла кабану та качці від мисливця врятуватися», «заєць та чарівний барабан», «Як жаба ненажерливій щуці помстилася», «Я к горобець легкого життя шукав».

У другій частині йдеться про Сонячного чоловічка, рибалок, русалок, славних музик та відважних лоцманів, дотепних і сміливих козаків, про жадібність і пихатість людської вдачі тощо.

Третя частина містить цікаві оповіді про те, як з’явилися бджоли, червона калина, комети; чому річка Сура – мокра, чому Земля з Небом посварилися, легенди про трьох братів, кам’яну бабу і звичайно ж, про вродливу й кмітливу чорнооку козачку Стешу.

Але про що б не розповідалося в кожній частині цих самобутніх казок і легенд, усі їх пов’язує дороге для українців місце дії казкових героїв і звичаєві устрої: «...на березі Славути-Дніпра, якраз напроти Кодацького порога, село стояло. Мешкали в тому селі лоцмани, що через небезпечні дніпрові пороги кораблі та плоти переводили. Чи не найдосвідченішим серед місцевих лоцманів був старий Охрім. Жив дідусь у маленькій хатинці разом з єдиним онуком Михайлом, якого старий лоцман змалку своєї справи навчав». Адже мудра наука для дітей, яка допомагає їм долати життєві труднощі, зростати працьовитими, чесними, свободолюбними й сміливими, чуйними до біди людської, бути завжди надійною опорою батькам і достойними синами та доньками України – це велика наука народної педагогіки, яка споконвіку засобами художнього змісту казок і легенд виховували й виховуватиме в молоді високі ідеали гуманізму, формуватиме в їх чистій душі пошану до добрих вчинків й огиду до всього антилюдського.

Наслідуючи композиційні традиції зачину й кінцівки народної казки, Еліна Заржицька не випадково завершує свої твори як співбесідник звертанням до слухача, щоб він зробив висновок із прослуханого чи прочитаного: «Знаєш, любий друже, як у давнину казали?» і подає низку повчальних порад відповідно до змісту казки типу «Лінощі – гірші за хворобу. І ще: праця людину годує, а лінь марнує. Праця – людині окраса, а ледарство – ганьба», «Навіть маленька комаха може мати велике серце», «Не дивися захланними очима на чуже добро, бо це на тобі окошиться», «Ворона каркає на лихо» тощо.

Оповідна манера будь-якого твору письменниці вельми проста і щира, лагідна й насичена порівняннями, метафорами, епітетами, гіперболами, що сприяє розвиткові творчої уяви, спонукає до осмислених вчинків і дій персонажів, усвідомлення того, що є добром, а що – злом. Більше того, авторка залучає до своїх творів такі важливі чинники виховання, які пов’язані з місцевими назвами, звичаями, історичними подіями, народною творчістю, побутом і традиціями мешканців козацького краю. Таке суцвіття художніх засобів і творчих прийомів, безсумнівно, не тільки збагачуватиме лексичний запас і розвивати пам’ять юного покоління, а й прищеплюватиме любов і цікавість до книги – джерела знань і науки, до тих загальнолюдських ідеалів, які формуватимуть висококультурного громадянина України.

Тож, шановні батьки, коли ваші улюбленці звертаються: «Розкажи мені казочку, мамо», а чи татуся просять розповісти легенду, даруйте їм цю щасливу, неповторну мить знаттєлюбності й чарівності родинного спілкування, розкриваючи красу й силу художнього слова в пізнанні таїни цікавого Всесвіту.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олена Швець-Васіна (джерело: сайт НСПУ)

Поліграфічно-видавничий дім «Твердиня» (м. Луцьк) повинен процвітати й надалі, випускаючи в світ такі книги, як «Великий Луг над Дніпром. Казки і легенди» дніпропетровської дитячої письменниці Еліни Заржицької. Книга видана із високою майстерністю поліграфії, яка підкреслила самобутні, живі, барвисті малюнки художників-студентів Дніпропетровського театрально-художнього коледжу (керівники: Лана Королевська, Діана Самарська). Підкупає зі смаком продумана композиція оформлення титулів до розділів Аліси Осіпової.
Еліна Заржицька – одна з яскравих нових «родзинок» цілого «грона» авторів – членів Національної ... [ Показати всю рецензію ] спілки письменників України.
«Великий Луг над Дніпром. Казки і легенди» – четверта книжечка автора, яка подарувала стільки мудрих та по-народному простих, веселих та журливих, істинних та вигаданих казок і легенд маленьким і дорослим читачам. Е. Заржицькій притаманні тяжіння до самобутності, до свого почерку, шукання свіжих творчих засобів, але автор обов’язково доскіпається до історичної правди, навіть у фантастичних оповідях.

Які ж бо «племена і народи селилися понад Дніпром-Славутою з давніх-давен» і чому? За словами автора «Особливо приваблювала їх місцевість, де розливалася велична ріка… Тягнулася та місцевість від Хортиці аж до урочища Паліївщина, де нині місто Нікополь. Козаки, оселившись на берегах Славути, назвали це місце Великим Лугом, батьком його величали за те, що годує-напуває та ще й притулок дає».
Кабанчик, білка, качка, зайці, ворона, жаба, щука, горобець, жайвір, сорока, пугач, метелик, джміль, ящірка, півник, лисиця, вовченята, вуж, гадюка, їжак та ін. – різноманітні за середовищем проживання, характером та іншими властивостями герої розділу «Казки про тварин з берегів Дніпра». Авторка поєднує майже в кожній казці, на перший погляд, несумісних істот: кабанчика і каченя, зайця-куцохвостика і чарівний барабан, жабу і щуку, горобця і пугача, ящірку і півника тощо. Тим цікавіше читати і намагатися вгадати фінал кожної казки! Тим паче, що казкарка не повчає менторські читача, а тільки дає підказку до правильного висновку, завершуючи кожну вигадку прислів’ями давнини.

Перегортаємо сторінку – і ми в живій «небувальщині» – наступному розділі «Казки про наддніпрянців». Еліна Іванівна зразу ж вводить читача в яскравий світ минувшини, малює поетичною прозою картини з життя героїв:
«Коли вже те в Бога й діялось, але стояла на березі Славути-Дніпра, нижче острова Козацького, потужна фортеця з невеликою слободою при ній. У тій слободі жила дівчина… Сидить, у річку гіркі сльози ронить. А по річці золота стежечка золота вистилається, прямісінько до сонця. І бачить Орися, що йде до неї по золотій стежці Сонячний чоловічок.
– Добридень, Орисю, – наче душа до душі говорить. – Я твоєї матусі посланець. Просила вона передати оці чобітки. – І простягає дівчині точнісінько такі чобітки, як пан пошити звелів…»

Лінії поведінки позитивних героїв «Казок про наддніпрянців» – втілення ідеальних і прекрасних відносин між людьми, між людьми й природою. Начебто дивимося сучасну комп’ютерну гру, населену предками-козаками, де благословенні дівчини вишивають рушники, шиють чобітки, співають, стережуть домашнє вогнище; де моторні, хвацькі, вільнолюбні парубки борються з панами, морським царем, іноземними загарбниками; грають на бандурі; ходять під вітрилами; долають дніпрові пороги; зводять мости порухом пальця; крім того обидві половини людства цих казок радіють і плачуть; вміють чекати, кохати, надіятись і вірити…
Головне, що закінчується ця так звана комп’ютерна гра перемогою добра над злом і страхом, а також здобуттям волі.

Та найцікавішим, на думку автора цих слів, створений третій розділ – «Легенди Великого Лугу». Дивіться: «…на самісінькому краю світу жили матінко Земля з батьком Небом. Дружно жили, разом працювали, разом і пісні співали. Вдень матінко Земля на городі чи в саду порається, а батько Небо доглядає, чи не потрібно ті рослини полити, дощем окропити або теплом Сонячним поживити. А ввечері, як зберуться, то теж не склавши руки сидять. Земля тче і пряде, шиє і мереживо плете, а Небо з дерева різьбить та розмальовує або з каменя щось висікає…» Чи ви знаєте, дорогі друзі, що Земля, протиріч попередньо сказаному, може сваритися з Небом? І як з’явилося одне з найчарівніших українських дерев – червона калина? А що передує з’явленню небесних світил – комет в небі? Як прегарні працьовиті жіночки перетворились у дивних комах – бджіл? Як на небі створився Чумацький Шлях із Возиком Зоряних сестер? І що Дніпро-Славута має «двадцятеро синів та дочок» – Ворсклу, Прип’ять, Сож, Конку, Десну, Рось, Ірпінь, Самару, Оріль, Інгулець, Псьол, Суру та ін.? Як скам’яніла красуня Діяна, а «відтоді половці почали робити кам’яних баб – копії тієї, найпершої, щоб просити у них щастя в коханні та щасливого життя для усієї родини, бо вірили: Діяна завжди допоможе, не залишить без уваги жодного сіромаху»? В центрі міста Дніпропетровська, біля Історичного музею, – як зв’язок минулого з сьогоденням – шикуються кам’яні баби, нагадуючи перехожим про безмежність і недовговічність життя…
В кожній легенді є квант правди, кожна легенда роздмухує допитливість і юних читачів, і старшого покоління.

Читаймо казки і легенди Еліни Заржицької, і, дай Бог, щоби після прочитання останньої сторінки почувся патріотичний подих історії країни, де ми живемо, з’явились почуття єднання з корінням праотців і гордості за наш волелюбний народ, що буде жити вічно!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ольга Рєпіна (джерело: Буквоїд)

Філософія зорової труби та тромбона від Еліни Заржицької


Еліна Заржицька. Великий Луг над Дніпром: казки та легенди. − Луцьк: ПВД «Твердиня», 2013. − 160 с.


Все життя я дув у зорову трубу і дивувався, що немає музики.
... [ Показати всю рецензію ] А потім уважно дивився у тромбон і дивувався, що нічого не видно.
Сергій Довлатов
Останні події в Україні гостро поставили перед кожним з нас питання про моральні, загальнолюдські орієнтири, які служать для нас провідниками в житті: нам необхідно навчитися бути принциповими, вміти вибирати, а не лавірувати в поглядах та думках, щоб вдало пристосуватися до нинішньої дійсності. Це дуже життєве, але все ж таки глобальне завдання. Як мінімум, треба навчитися бути чесним перед собою, навчитися звільнятися з поганої роботи, розлучатися з людьми, які тобою не дорожать, йти з поганого кіно та закривати нудну книгу…
Мені можуть заперечити, що зараз не час подолання миттєвого когнітивного особистісного дисонансу або коригування своїх естетичних потреб, тим більше не час для книг, кіно, театру та інших ментальних штук, які можуть якщо не завадити мінятися нашій країні, але бути трішки невчасними.
Невчасно проводити виставки? Невчасно робити концерти, друкувати книжки, особливо дитячі? «Закинути казки за піч» і жити прозою-одноденкою, виховуючи діточок-маргінальчіків, які не знають історії роду? Не дивуйтеся, але зараз я часто вислуховую прихильників такої позиції.
Вважаю, що потрібно бути обережними із усілякими ментальними урізаннями у цей складний період. Не треба плутати приладдя: на сміх усім дивитися у тромбон та дути у зорову трубу.
У мене на робочому столі лежить «невчасна» для наших складних часів книжка. Це збірка Еліни Заржицької «Великий луг над Дніпром: казки та легенди». Невчасна? Відверто кажу, з нових − більше необхідної книги для наших дітей я останнім часом не бачила (прошу інших авторів не ображатися, дійсно, я прихильниця творчості Е.Заржицької). Чому?
Дійсно, казка − це відомий жанр народної творчості, який є популярним і в сучасних авторів. Писати казки для дітей, як на мене, це складніше за сучліт.
Курт Воннегут сказав: «Якщо вчений не вміє популярно пояснити восьмирічній дитині, чим він займається, значить, він шарлатан». От від чого повинен «танцювати» дитячий автор: не можна у казковій творчості займатися «креативним шарлатанством», діти повинні вірити текстам автора, сприймати через них життєво важливу інформацію про світ, мати змогу за допомогою матеріалу казки зміцнювати свою особистість, сформувати мотиваційну частину життєвої установки, перебудувати свій всесвіт, навчитися через казку презентувати світові свій індивідуальний унікальний багаж особистості, критично осмислити повсякденне життя з усіма його недоліками та перевагами. Відомо, що найкращий спосіб подолати негативні думки і погані емоції − розвивати протилежні їм позитивні емоції, більш сильні і яскраві. Казка надає можливість зробити і такий фокус-покус. От за це я й шаную Еліну Заржицьку. Із буденних речей, за допомогою тільки їй відомих форм та методів, ця письменниця веде дитину по всесвіту і тактовно, з гумором або серйозно знайомить юного читача з можливостями життя.
Взагалі-то казка та її зміст − це, за умовчанням, специфічний адаптаційний апарат, який суспільство у продовж життя вже випробувало на собі задля вирішення певної проблематики життя. Дружба, зрада, розуміння, любов, вірність, смерть − ось далеко не повний перелік сакральних тем, які піднімає казка. Причому, не тільки проголошує ці теми, а й надає певний шлях загальнолюдської стратегії вирішення.
Згадую улюблені збірки казок моєї вже дорослої доньки. Це світова класика жанру − Памела Треверс, М. Носов, Шарль Перро, Р. Кіплінг... Неможливо перелічити все. Скільки позитивних емоцій, незабутніх хвилин сумісного сприйняття героїв, чи фантазування про те, як розгорнеться сюжет далі, малюнків до тексту, музичного супроводження читання, виготовлення мап подій та іншої чарівності ми пережили, читаючи ці книжки.
Від казок та легенд Еліни Заржицької віє первородної правдою життя, яку потрібно в певній формі повідомляти нашим дітям. Всі три частини книги об´єднані якоюсь прихованою, а не прямою і формальною дидактичністю, що деяких любителів нової «новітньої неформальної» казки може напружити. Як казкотерапевт та віковий психолог хочу зазначити, що не варто у творчості для дітей зловживати зміненими формами або нечистим, ламаним текстом. Діти повинні сприймати світ у його первинних формах, а на цій основі вибудовувати неформалізовану структуру своїх фантазій.
Казки дають можливість здійснювати подібний життєвий когнітивний план і при цьому пізнання дитини проходить і перший етап − знайомство зі світом, і другий − фантазування на основі правильного і неспотвореного знання, де добро є добро, а не конформність, де зло є зло, а не правильно вмотивована агресія. Це ж ми, дорослі, пізнавши життя, намагаємося «допомогти» нашим дітям намалювати світ нашими фарбами. А Еліна Заржицька, образно кажучи, викладає перед дитиною і пензлі, і фарби, і папір і дає вибрати будь-яку техніку малювання. Малюй, дитя, намагайся, сплітай разом з текстом в свій світ радість від пізнання і самостійність, любов і оптимізм.
До речи, оптимізм у сьогоденні річ, яка нечасто зустрічається, до того ж дефіцитна і дорога. Так і казки, які ми читаємо у дитинстві і пам’ятаємо усе життя − моменти сімейного дозвілля, коли матуся читала нам казку, коли фантастичний казковий світ входить у наше повсякдення і забарвлює наш життєвий шлях, − у житті кожної людини є дорогими у всіх сенсах цього слова.
Книга Еліни Заржицької «Великий Луг над Дніпром: казки та легенди» і побудована на таких правильних педагогічних впливах, які є базою виховання. Я б назвала це − ВИСОКОЮ сімейною педагогікою, що є запорукою щасливого дитинства наших дітей.
Якось у розмові з відомим українським письменником-фантастом, якого вважали за маститого представника даної галузі ще в 70-ті роки, я почула рідкісне одкровення та роздуми письменника про популярність автора і критерії цієї популярності. Почула розповідь про те, як у на полиці загальнодоступної бібліотеки він побачив свою до дірок зачитану книгу і відразу ж забрав її до власного зібрання, залишивши читачам новий примірник. На запитання: «Чому Ви так зробили?», письменник відповів: «Я власними очима побачив, що мої книги цікаві читачеві. Якщо б було нецікаво, хто б брав цю книжку з полиці?»
До чого я?
Бажаю талановитій письменниці Еліні Заржицькій через певний час також мати нагоду отримати у руки зачитаний до дірок екземпляр її поки що нової книги. Я не маю сумніву, що ця подія відбудеться і досить швидко. А запорукою тому є наступне: авторка діє за всіма правилами обраного жанру − дивиться на світ у чарівну зорову трубу та дує у магічний тромбон творчості та «казкобудівництва».

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Дарина Швець (джерело: Сайт "Жінка-УКРАЇНКА")

Двері Дніпропетровської обласної дитячої бібліотеки завжди широко відкриті і для маленьких, і для дорослих відвідувачів. А зацікавлені читачі, навіть попри суворі погодні умови, з радістю відгукуються на різноманітні ініціативи бібліотекарів.

Ось і 24 січня учні 4-5 класів двох шкіл – № 23 Жовтневого та № 127 Самарського районів разом зі своїми вчителями завітали до гостинної оселі щоби зустрітися з дніпропетровською письменницею Еліною Заржицькою, яка презентувала свою нову книгу «Великий Луг над Дніпром. Казки і легенди». Книга вийшла друком у видавництві «Твердиня» (Луцьк).

Директор бібліотеки ... [ Показати всю рецензію ] Ольга Шарабура ознайомила школярів з творчістю письменниці та представила членів творчого колективу, який також працював над створенням книги. Бо ж книга оформлена 24 кольоровими та 7 чорно-білими малюнками, над якими працювали дві групи студентів під керівництвом відомої не тільки в Україні, але й за її межами художниця, завідуюча відділенням дизайну Дніпропетровського театрально-художнього коледжу Лана Королєвська. Обкладинку – у брендовому – Петриківському стилі створила художниця й викладач коледжу Тетяна Гарькава.

Передмову для збірника написав Анатолій Поповський – доктор філологічних наук, професор Дніпропетровського університету ім. О. Гончара.

Авторка розповіла слухачам, що казки і легенди – суто авторські, а місцем подій обрано наш рідний край – береги Дніпра, Великий Луг, околиці Січеслава... Задля глибокого занурення у тему їй довелося детально вивчити події козацької доби, подробиці побуту, звичаї наших предків.

Всього до книги увійшли 30 казок – героїчні (про козачку Стешу), ліричні (про музиканта Звенигора), інколи веселі і дотепні (як от, про козака-характерника, який провчив пихатого пана і жадібну пані), інколи – сумні і навіть трагічні («Легенда про кам’яну бабу», «Чому Сура Мокра»).

«У кожну написану казку я вкладала всю душу, – зізнається Еліна Іванівна. – Бо любов до України, до рідної землі спіткала мене повідати читачам про наше славне минуле, людей, працею та звитягою яких будувалося наша сучасність, і, впевнена, наше щасливе майбутнє».

Професор Анатолій Поповський розказав, що у казках поряд із людьми діють і персоніфіковані явища природи, стихії: Земля, Вода, Вітер, Вогонь, а також казкові істоти, як добрі, так і злі (Сонячний чоловічок, Святий Миколай, чорти, русалки) і з допомогою цих персонажів підсилюється моральний висновок кожної казки. Герої ж казок письменниці – відважні лоцмани, талановиті музики, відважні рибаки – сприяють вихованню підростаючого покоління у дусі патріотизму, любові до рідної землі.

Студентки театрально-художнього коледжу, чиї малюнки також увійшли до книги: Аліса Осипова, Ангеліна Сущевська та Марина Усенко поділилися враженнями від прочитаного та розповіли про роботу над ілюстраціями.

Учні переглянули чудову лялькову виставу за двома казками зі збірника, яку підготували креативні фахівці бібліотеки.

Наостанок діти поспілкувалися з письменницею та отримали від неї у подарунок книги, які пообіцяли передати до своїх шкільних бібліотек.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Дарина Швець (джерело: Експедиція ХХІ)

Вийшла збірка авторських казок та легенд Нижньої Наддніпрянщини Еліни Заржицької «Великий Луг над Дніпром», яка переносить нас у яскравий фантастичний світ.

Сучасна казкарка свідомо обирає місцем події для своїх оповідок саме рідний край — локалізуючи події берегами Дніпра, Великим Лугом, околицями Січеслава — Катеринослава, кидаючи залюблений погляд у бік річок Сули й Сури, Вовчої й Орелі… Читаєш ці небувалі, фантастичні й захопливі історії й відчуваєш, що до неба — рукою подати, що таки справді жили й були у наших краях баби Джоли, які перетворилися на комах; що той чумак, який знав так багато ... [ Показати всю рецензію ] пісень, таки й досі виспівує їх на Чумацькому Шляху на Небі, яке так любить Землю…

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Жанна Крижановська (м. Дніпропетровськ) (джерело: Сайт видавництва "Твердиня")

аржицька Еліна. Великий Луг над Дніпром : казки і легенди / Е. І. Заржицька. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013. – 160 с. + 24 іл.

Плідно працює на творчій ниві дитячої книги наша землячка-письменниця Еліна Заржицька, чиє ім’я добре відоме не лише у Дніпропетровській області, а й поза її межами. Вона виявила свій хист у різножанрових творах для дітей молодшого і середнього шкільного віку, неодноразово була серед переможців всеукраїнських літературних конкурсів, презентуючи свій творчий доробок для юного покоління.
Наприкінці минулого року з’явилася нова її книга «Великий Луг над Дніпром», видана ... [ Показати всю рецензію ] в Луцьку поліграфічно-видавничим домом «Твердиня». Збірка складається з трьох розділів: «Казки про тварин з берегів Дніпра», «Казки про наддніпрянців», «Легенди Великого Лугу». Авторка звернулася до цікавого жанру літературної легенди, що гармонійно поєднався з її улюбленим жанром літературної казки.

Під творчим пером письменниці оживають земні стихії, розкриває таємниці свого буття тваринний і рослинний світ нашого довкілля. Невимушена і доброзичлива манера розповіді, використання народних прислів’їв та приказок, дотепні і мудрі кінцівки казок з вуст оповідача відповідають українській фольклорній традиції. Повчальний зміст літературних казок пов’язаний з етнопедагогікою і спрямований на виховання у дітей шанобливого і бережливого ставлення до батьківської землі, доброти і чутливості, справедливості і відповідальності за свої вчинки.

Спираючись на багатий краєзнавчий матеріал нашого козацького краю, у своїх легендах авторка вміло переплітає відомості про видатні історичні місця Січеславщини з життям вигаданих персонажів, а серед них – яскраві типажі українського народу – люди мудрі, мужні, щедрі, кмітливі, закохані у рідну землю. Завдяки їм юний читач засвоює кращі риси вдачі, притаманні українцям,– добропорядність, працьовитість, чесність, готовність прийти на допомогу. Цікаві легенди про козацьке минуле січеславського краю заохочують допитливих до пізнавально-краєзнавчих пошуків і досліджень, виховують почуття патріотизму.

Творча уява письменниці майстерно домалювала народні перекази і бувальщини, пов’язані з топонімічними назвами ріднокраю: Оріллю, Сурою, Самарою, Кодаком, Половицею і, звичайно, Дніпром-Славутою. Цікавими і своєрідними є космогонічні легенди з язичницькими відголосками, народнопоетичними символами.

Соковита мова з розмаїттям синонімів, епітетів, порівнянь, метафор, повторів, звуконаслідувань, пестливих слів збуджує уяву юних читачів, розкриває невичерпні виражальні можливості рідної мови, передає неповторні особливості народного буття українців.

Книга колоритно оформлена у стилі традиційного петриківського розпису. Привертають увагу своєрідні ілюстрації, створені студентами Дніпропетровського

театрально-художнього коледжу, які стали одними з перших читачів авторських казок і легенд Еліни Заржицької.

Збірка «Великий Луг над Дніпром», безперечно, зацікавить дитячу читацьку аудиторію, а досвідчені учителі-словесники і краєзнавці можуть використовувати казки і легенди рідного краю для урізноманітнення форм навчально-виховного процесу.

[ Згорнути рецензію ]