Анатолій Дністровий : Сніданок на снігу : збірка : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Світлана Самохіна (джерело: Світ бібліофіла)

Знаєте анекдот? На базарі чоловік обирає молочні продукти. Підходить до бабки, питає: «Це у вас молоко чи сметана?». «Та таке», - відповідає стара.

Оце «таке», на мій суб’єктивний і не надто професійний погляд, є точною характеристикою повісті Анатолія Дністрового «Сніданок на снігу».

Я дуже добре ставлюся до пана автора та його професійної діяльності. І хоча особисто з ним не знайома, але від друзів чула про нього тільки гарні відгуки як про людину та як про науковця й літератора. Особисто для мене у свій час були вельми цікаві його «Пацики», і окремі епізоди з цього роману я пам’ятаю ... [ Показати всю рецензію ] по сьогодні (чого не скажеш про стоси відомих творів інших видатних авторів).

Що стосується «Сніданку на снігу», то цей літературний доробок можна назвати спробою трансформувати в текст романтичний настрій та любовний дух, який, мені здається, переповнював самого автора в момент написання. З мене поганий психолог, але зміна стилістики та атмосфери авторського письма від «Пациків» до «Сніданку» зазнала колосальних змін. На жаль, я не читала ні «Тибет на восьмому поверсі», ні «Дрозофіла над томом Канта», але критики пишуть, що в кожному новому творі Дністрового змінюються сюжетні лінії, персонажі та посили. На даному етапі, видно, для автора настали часи настроєвих романтичних історій і обов’язково з хепі-ендами.

Фото з сайту: vsiknygy.net.ua
Нещодавно співробітник скаржився, що його дружина читає дамські романи з такими розкішними назвами, як «Роза і лев», «Оголені та нескорені» тощо. Я порахувала своїм громадянським обов’язком пересадити її на пристойнішу літературу про кохання. Почала пропонувати польського Януша Вишневського, французьку Анну Гавальду, вітчизняних Галину Вдовиченко та Ірен Роздобудько. І раптом згадала про Дністрового, хоча він якось не дуже ставав у згаданий ряд імен. Але ж його «Сніданок на снігу» - це ідеальна історія для жінок, які прагнуть трохи кохання, трохи еротики, трохи передбачуваного неквапного сюжету, а в сухому залишку – позитивних емоцій та доброго настрою від легкої книги.

Головний герой – уособлення чоловічності, майже ідеальний образ: надійний, відповідальний, романтичний, турботливий, хазяйновитий. Вона – тендітна і вразлива жінка. Обидва – красиві, хоча не першої молодості: за кожним з них шлейф різного досвіду та життєвих розчарувань. У кожного – своє життя, і хтозна, як би воно склалося, якби не погодний колапс, що відрізав їм шлях до відступу. Вони просто не мають вибору, як бути разом. Дуже зручно, мушу визнати, коли за тебе вирішує хтось або щось, а твій власний вибір нічого не вартий.

Фото з сайту: vsiknygy.net.ua
Вдала чи ні авторська спроба цієї зимової мелодрами вирішувати, звісно, читачам. Тут залежить від того, хто що шукає. Для любителів ненапряжної любовної літератури, таких як вищезазначена дружина співробітника, повість стане знахідкою. Але щось мені підказує, що поціновувачі творчості пана Анатолія чекають від нього трохи іншого і потенціал у автора у тисячі і тисячі разів більший.

Натомість зовсім інше враження справили оповідання, які увійшли в збірку разом з повістю. Кожне з них – професійний екземпляр малої прози, де переданий настрій, в короткому епізоді виписаний характер, де завдяки влучному слову автор майстерно пише саме життя. Персонажі та їхні історії западають в душу, змушують замислюватися та розмірковувати. Більше того, у героїв оповідань Днстрового мимохідь закохуєшся, настільки вони випуклі, життєві, колоритні.

Мене найбільше вразило, як в історії про «Фотографії доньки поетеси» жінка ставить на перше місце творчість на тлі непевного столичного життя, в той час як її донька залишена на бабусю в глухому забитому селі. Тут слід зазначити, що автору своїх літературних доробках розповідає про людей з цілковитою до них симпатією та пієтетом, можна сказати, виступає на їхньому боці. Але в якийсь час виявляється, що такий прийом оманливий, бо образ постає не таким, як ми думали про нього на початку, набуває гротескного вигляду. Читач губиться, бо невідомо врешті-решт, прочитане є драмою чи комедією. Завуальований сміх у більшій чи меншій мірі характерний для всіх представлених оповідань, це і «Улюбленець Розенкранц», і «Порушена традиція», і «Марко Півник», і «Фіолетовий кролик».

Анатолій Дністровий із письменницею Світланою Поваляєвою. Фото з сайту: sumno.com
Я би порівняла ці оповідання з фільмами Вуді Аллена. Настроєві психологічні історії з життя, насичені тонким інтелектуальним гумором – такими бачимо фільми знаменитого режисера і так подекуди пише Анатолій Дністровий. А нам тільки лишається з його різноманітних літературних доробків обирати те, що підходить саме нам.

Кому читати. Повість – любителям мелодрам та дамських романів. Можна брати з собою в подорож, підходить для громадського транспорту і читання за сніданком.

Оповідання – тим, хто любить короткі настроєві історії з життя.

Кому не варто. Любителям серйозної літератури, а також шукачам пригод та динамічного сюжету. Повість – чоловікам.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Яр Левчук (джерело: Друг читача)

Від поезії та прози, есеїстики та писання передмов до книжок Анатолій Дністровий продовжує експерименти й в області малої прозової форми. Нове видання складається із повісті та десяти невеликих оповідань. Відкриває збірку повість «Сніданок на снігу» – про замкнений простір, метання між жінками та секс.

Піар-менеджер медичної компанії Богдан Зарецький потрапляє в глухе село на Західній Україні, яке закидало снігом. Він опиняється в замкнутому просторі, засніженому будинку зі своєю коханкою Людмилою. І все б нічого, але десь там, за №-ну кількість кілометрів у Житомирі, є його робота і дружина ... [ Показати всю рецензію ] Віолетта, стосунки з якою згасають, вичерпуються, але ще не завершилися. На відміну від інших творів Анатолія Дністрового, тут представлено зрілого героя, котрий знайшов буддистський серединний шлях, у минулому Богдан викладав у медичному університеті. Традиційним дисонансом для персонажів Дністрового є непростий вибір, пов’язаний із жінками. Якщо, до прикладу, в недавньому «Тибеті на восьмому поверсі» самець-невротик розпиляється між багатьма жінками, то в «Сніданку…» чоловік вагається між двома. Герой, немовби стоїть на розпутті: минуле чи майбутнє, Віолетта чи Люда, це все відбувається на фоні боротьби зі стихією, тривогою за своє життя, і навпаки небажанням Людмили, щоб цей сніг закінчувався, адже від цього залежить її щастя. Мимоволі виникають асоціації із творами Я. Кавабати, К. Абе «Жінка в пісках», Ж.-П. Сартром «За зачиненими дверима». Та під кінець історії внутрішній психологізм зникає, екзистенційна напруга спадає, нервовий градус занижується. Закінчується повість у серіально-мильних тонах, легким і прогнозованим хепі-ендом.

У невеликих оповіданнях А.Дністрового розказується про дрібних людей та їхні «дрібні» проблеми. Змальовує письменник різні суспільні типи: від талановитої молодої поетеси Тоні Трюфель, яка заради творчості продає власне тіло і відмовляється від материнства, до здібного й популярного в університеті викладача Розенкранца, котрий б’є дружину. Письменник розроблює протирічних героїв, намагається показати суперечність між дійсним і удаваним, хорошим соціальним статусом і низькими моральними якостями. У книжці знайшлося місце й жорстким історіям («Стінгазета» – про дисидента Василя Долота, якого зламала радянська система), іронічно саркастичним оповіданням («Генеральські тьотки» – про дам бальзаківського віку, дружин або коханок високопосадовців, яких улаштовували в державний аналітичний відділ, щоб допрацювати до пенсії).

Виписує Анатолій Дністровий і цілком відірваних від реального життя персонажів. Так, у «Планетниці» мовиться про Лесю Онищенко, яка за допомогою гороскопів, астрологічних прогнозів, котрі складав журналіст районки Коля Мигаль, віщувала людям долю. Зачіпається Дністровим і проблема зміни поколінь, різниці світобачень, які не можуть порозумітися, знайти точки перетину. Це яскраво видно у оповіді про художників під назвою «Порушена традиція». Словом, письменник у своїй збірці різносортної малої прозі, по-своєму бачить дрібного українця, описує його світ: радощі й печалі, щастя й болі, гармонію і дисгармонію тощо.

Збірка прози «Сніданок на снігу» пропонує познайомитися зі світиком маленького, простого українця. Ці історії викличуть і посмішку, і жаль, і розуміння, і співчуття. Заглянути в душевний простір героїв можна, прийнявши запрошення Анатолія Дністрового поснідати на морозі.
Яр Левчук

[ Згорнути рецензію ]