|
Про кохання -- без порожніх слів : Збірка новел та оповідань
Микола Снаговський
— Х. Мачулин,
2014.
— 116 с.
— м.Харків. — Наклад 998 шт.
ISBN: 978-966-8768-37-8
ББК: 84 (4 УКР)6-4
Жанр:
— Проза
Анотація:
Про неймовірне кохання між юнаками та дівчатами, жінками і чоловіками, любов до дітей, своєї справи та рідного краю, а також проблеми сучасного життя -- основні теми оповідань і новел збірки "Про кохання -- без порожніх слів".
|
Лінк із зображенням книжки:
|
((( Зі "Скачати файл" Ви можете скачати оповідання "ПРО ЖОРУ-ЛЮБЧИКА І ЙОГО ДІВЧАТ"))).
У р и в о к:
Схопив завжди готовий у дорогу рокзак з городньо-садовим інвентарем та сухим пайком і метнувся до ліфта. А той лише з першого поверху почав підніматися. Тож махнув на нього рукою і — униз, східцями.
“Ех, шкода, що у дружини забув запитати, як же ми хутір свій назвемо”, — подумав він, заходячи до вагону електрички.
— …От прислухайтесь: Дубняги… Березняги… Липняги… Осняги… — вже вголос прорвалось з глибин його душі.
— … Галюни, Дідуни, ... [ Показати весь уривок ]
— чавкаючи жуйкою, у тон йому промимрив якийсь парубок і заткнув свої вуха навушниками від кишенькового програвача.
— А-а-а, байдужі й душевно кострубаті… Це ж не тільки назви балок, це ж — Україна бринить у них. Чуєте?.. Нічого не чуєте, бо… бо вуха позатикали і сіпаєтесь, наче у конвульсіях.
— І вже про себе подумав: “Верблюди. Тільки й того, що не колючки, жуєте. Краще б у написи на обгортках тих жуйок вчитались— речовина в них є, що руйнує розум ваш”.
Не зчувся, як дістався облюбованої місцини, на якій, за його переконанням, мав бути український райський хутір — з вишнями, яблунями, грушами, абрикосами, соняхами, кавунами, гарбузами і… пасікою. Як же українцю без меду!
Несподівано з неба засіялась мжичка, тепла й лагідна. Пилип з дитинства любив такі ось літні дощі. Батьки часто міняли села, шукаючи кращої долі, і тікали від переслідувань за колишнє відносно заможне життя їхніх предків.
А йому, Пилипкові, всі ті села і хутірці щоразу ставали рідними. Часто, коли моросив дощ, чимчикував за село, клав одяг у якесь сухе місце і досхочу бігав по траві, лягав на неї, теплу й м’яку і, розкинувши руки та ноги, примруживши очі від крапель дощу, оголеним тілом всотував живодайну силу небесної вологи, прислухався як мжичка масажує усе його єство.
Здавалося, Сам Творець тими краплями лоскотав його шкіру і плекав чоловічу силу. Дякуючи сусідській бабці, яка йому — тоді ще отрокові — порадила, як і за голодного життя можна залишатися справжнім хлопчиком і зрости жаданими чоловіком, він не соромився їсти листя кульбаби, кріп, цибулю, пити суріпковий або кленовий чай. Можливо саме тому, незважаючи на непоказну зовнішність і опецькувату статуру, неабияк вабив дівчат.
“Ти ба, такий собі курдупиль, а дівчата липнуть,”– заздрили йому з виду ефектні хлопці.
Й одружився на красуні неземної вроди: вона закохалася у нього до нестями. Хоча подейкували, що не в нього, а, передовсім, у міць його чоловічу. Та хіба ж остаточно можна зрозуміти таємницю жіночого вибору? У міць– так у міць. А він сам – мов безкоштовний додаток. І так не погано.
Покотився в костюмі Адама по мокрій траві. Парко. Тепло. Ні вітринки. І знову, розкинувши руки й ноги, полежав горічерева і горілиць.
Аж ось зіскочив.
“Працювати треба”, — мовив собі, немов заклинання. І заходився розчищати місце для майбутнього хутора. “Ну, й хай тільки вислуховують. Ну, й хай, можливо, хтось пальцем крутить біля скроні… Білоручки. Чи давно від села відірвались? Принаймні, багато хто з вас. А як маєте там родичів, то їздите до них ласувати городиною, фруктами, незбираними молочком з-під корівки чи й кізки, посмакувати свіжиною. Ласуйте, смакуйте. Та не зайве було б і допомагати селянам, щоб пізнати ціну їхньої праці”, — думав Пилип, а руки самі рвали бур’ян і складали в окремі копички обабіч майбутньої вулиці.
("Райський хутір з пасікою"). [ Згорнути уривок ]
|
