Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
|
Ос : поетична збірка
Ірина Шувалова
— Смолоскип,
2014.
— 112 с.
— (Серія: вони повертаються).
— м.Київ. — Наклад 500 шт.
ISBN: 978-966-2164-87-9
ББК: 84(4Укр)6-5
Жанр:
— Римований вірш
Анотація:
«Ос» - це книга води і вітру; елементальна і ефемерна водночас. Іще - це книга зворотнього дорослішання, доростання поета до свого власного коріння. Тут метафори тоншають, а невагомий світ сутінків та напівтонів заступає важку чорно-біло-червону кольорову гаму. Зрештою, «Ос» - це книга страхів, але водночас і книга безупинного невтомного безстрашного сподівання. Це крок у прозорість, яка у відповідь розкриває свої обійми.
Лінк із зображенням книжки:
|
Рецензія |
27.12.2015
Автор рецензії: Мирослав Лаюк
(джерело:
Критика, число 7-8, 2015)
"Шувалова каже небагато, не розкидається смислами й змістами, але промовлені речі - основоположні, важкі й виважені. Вони про "ріку", про "твердь", про "плоть", про "темінь", про "ос". У її віршах мало біографізму і зовнішніх реалій, вони щільні й закриті. Усі речі світу пристосовано для нового буття у книжці, і всі вони проходять крізь поетку. "Все що пройшло повз нас проростає нами", - каже вона в "Азі". І, зрештою, пише: "я до тебе прийду - і це буде дорога додому", зводячи багато що до новалісівської тези "кожна дорога веде додому". І цей дім - "Ос".
|
27.12.2015
Автор рецензії: Світлана Богдан
(джерело:
Літакцент)
"...У післямові до збірки Галина Крук стверджує, що «є в цих віршах багато барокового, як-от: наскрізна антитетичність (“тіло з душею сходяться на ножах”)», можна навести ще й такий приклад: «вітрові бути плоттю і духом каменю». Вже ці дві цитати вказують на певне протиставлення матеріального і нематеріального вимірів існування, яке, щоправда, у Шувалової не лежить на поверхні. На перший погляд її поезія може видатися апологетикою діонісійського буяння пристрастей і плотських насолод (еротика є невіддільним складником текстів поетеси загалом). Однак рано чи пізно надходить у цих віршах момент, ... [ Показати всю рецензію ]
коли «через прозору плоть прозирає задум», коли згадуєш: «ти що походиш із зовсім інакшого світу», коли стає видно, що «підступає до нас ця прозора безодня». Саме тут для мене починається Шувалова справжня. Коли крізь хіть, сп’яніння, буйство крові як базової субстанції існування матеріального тілесного світу, крізь демонічні маски цього світу, крізь «зорі… страшні і ворожі» та затонулі кораблі, попри «лисяче личко коректної смерті» проривається – хоча б на мить, натяком, слабким порухом, ледь вловимим подувом – «сутність буття», хоча вона й схарактеризована як «печальна і невловима»." [ Згорнути рецензію ]
|
27.12.2015
Автор рецензії: Ганна Улюра
(джерело:
Літцентр)
"...Можна і ще простіше – «язики відтинаймо звільняймо від них голоси». Мова, відділена від голосу, чистий голос у залишку – це і є процедура, в якій твориться в «Ос» поетична мова. Коли «наче хочеш сказати», але до того надаються тільки чужі слова. Саме тоді і тому «люлі дитинко страшно не мати вуст». (Універсальність перед-мови? – Аж ніяк! Абстрактна поезія? – В жодному разі!).
Голос відокремлений від мови (від «язика» і «вуст», так, але вони тут той самий дередіанський слід мови) відкриває нам ідеальну силу голосу. Той, хто говорить, і той, хто слухає живий голос, присутні одночасно і на ... [ Показати всю рецензію ]
рівних, між ними немає дистанції. Голос та ідеальний зміст в поезіях Шувалової максимально зближені. І тіло. Голос, язик – вони знаки, але знаки людського тіла: так людина Шувалової переживає і репрезентує відчуття прив’язаності суб’єкта до самого себе. Не аутоеротика, а самопізнання. Той акцентований і відчужений голос як початок цього дійства (то насправді дійство) є такою собі культурною проекцією. Текст, поданий у такий спосіб, він «усний» за визначенням: його не можна частково або повністю раціонально зрозуміти, його можна або повністю прийняти, або повністю відкинути. Свої і чужі тут єдиний очевидний критерій потрактування..." [ Згорнути рецензію ]
|
|
|
|