Еліна Заржицька : Три сходинки голодомору (електронна книга) : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Олена Ляхович (джерело: Креденс)

Переможе лиш той,

хто запалить свічу надії у своєму серці.


Ми, українці, завжди на перше місце в житті ставили любов до незалежності і свободи. Здавалось би, що може бути простіше, ніж просто любити та поважати свою землю, кожну пташину, родину, народ, Батьківщину? Що, як не це, потребує звичайної людяності та щирості? Але не так все й просто.

Судячи з історії України, перш ніж з впевненістю сказати, що так, я – українець і я люблю свою Землю, потрібно пройти всі кола пекла. Для того, щоб звичайному хліборобу господарювати на своєму клаптику землі, спершу потрібно довести, що він тут ... [ Показати всю рецензію ] господар і тут його чорноземи. Нашою добротою та гостинністю користаються і до сьогодні. Скільки ми натерпілися, скільки пережили. На жаль, не всім доля накреслила щасливе майбутнє та довге життя. Однією з кривавих сторінок в історії становлення нашої нації були події тридцятих років двадцятого століття.

Голодомор. Здається, що то було так давно, коли передивляєшся художні фільми чи документальні сюжети, коли читаєш статті чи розглядаєш тогочасні світлини. З часів подій 1932-1933 рр. не пройшло навіть ста років. Та ось буквально наші прабабусі та прадіди були свідками безцеремонних розправ з українцями.

Я думала, що добре знаю історію. Те, як і чим жили люди, мені розказувала бабуся, переповідаючи історії від своєї мами. Та я навіть і не очікувала, що одна книжка зможе викликати так багато емоцій. На прикладі одного села авторка розкриває історію всієї держави. Як каже народне прислів’я: смерть не розбирає, де малий, а де дорослий. Те, що наші люди сильні та зі стержнем ще змалечку, доводять герої твору – Марічка та Петрусь. Через серця цих дітей й те, що відбувалося в їх головах, авторка показує мудрість та глибину української нації. «Думки так і юрмилися… Іноді Марічці здавалося, що думкам тісно і вони намагаються вислизнути назовні». І хоч діти були немов сміливі дорослі зі своїми принципами, дещо «виказувало» їх. Ось, наприклад, мама Марічки, Олена, завжди приносила щось смачненьке для доньки, коли приходила додому. Ненька, немов чарівниця, діставала гостинець зі свої кишені.

elina_zarzhytska_01
Письменниця Еліна Заржицька
Дві родини на дух не переносять нову владу. Вони свідома нація. Обидві сім’ї розуміють, що верхівка ставиться до них, як до маленьких неслухняних істот. Вони усвідомлюють, що з такими діями в Радянському Союзі не вижити. Проте не можна було допустити вихід думок назовні, одне неправильне слово, крок ліворуч, крок праворуч – розстріл.

З твору можна прослідкувати і психологічні аспекти. До прикладу, які батьки, такі і діти. Їх здоровий патріотизм йшов не просто неба, а дістався, немов у спадок, разом з молоком матері. Олена всім допомагала в селі, чим могла. Постійно вигадувала, як покращити життя.

Цікавою деталлю в творі є присутність чорної кішки. «І все вони, до крихітки, у кріпаків віднімали. Ходили тоді по хатах теж такі наглядачі з киями, забирали останнє, а тих, хто чинив опір, мордували. Залякали селян. Далі – більше. Зовсім осатаніли нелюди. Останню зернину були готові відняти. Тому кріпаки почали від голоду пухнути і вмирати. Бабуся моя казала, мешканці нашої Михайлівки теж бачили кощаве кошеня. А дехто, просинаючись вночі, теж чув, ніби на підлогу хтось сухі вишневі кісточки кинув. То знак, що ждуть людей тоді тільки горе та смерть… Куди не кинь – то все клин, – додала гірко бабуся Федора».

«Тверда рука пролетаріату» у творі зображена через відданих радянській владі представників. Я вже змирилась, що начальник − зрадник, прокурор − зрадник, секретарка також, але від журналіста такого не очікувала. Не хотілось, щоб то було так, я до останнього сподівалась, що чесність, совісність та людяність візьмуть гору. Проте, на жаль, цей журналюга став на їхній бік.

Коли дорослий візьме до рук цю книжку, то одразу ж виникне питання: «А чи варто її читати дитині?». Моя відповідь − так. Це, перш за все, моральне виховання. З малечку ми мусимо вчити історію, з дитинства нам потрібно мати любов до своєї нації. Хто знає минуле, той збудує світле майбутнє. Лише пригадаймо собі, як часто ми хочемо донести до свого чада щось нове та корисне. А елементарно просто не знаємо як, у якій формі це краще подати. Таким собі «паперовим рятівником» стане у нагоді видання Еліни Заржицької «Три сходинки до Голодомору». До речі, твір наповнений прислів’ями, народними й мудрими висловами. Кожен між рядків знайде відповідь на хвилюючі питання.

Обкладинка книжки "Три сходинки Голодомору"
Обкладинка книжки “Три сходинки Голодомору”
– Мовчи краще, доню. Це не бандити, а нова влада радянська так звеліла. (мама Марічки)

***

Якщо їх арештували, то можуть і розстріляти. За опір радянській владі. Пам’ятаєш, нам у школі вчителька про Павлика Морозова розказувала?

– Це той, що батька рідного виказав?

– Той самий.

– Не втямлю, як то було можна на батечка свого наклеп зробити?

– Ми ж не знаємо правди, – спохмурніла Марічка. – Може, він справді кривдив не тільки сім’ю, але й був злочинцем.

***

Ой, і часи ж настали, – зажурилася Федора, – усього треба боятися, стерегтися, пильнувати…

***

А коли хтось запитає, чи не хочуть ваші рідні з колгоспу піти, то кажіть: «Ні! Вони щасливі працювати задля радянської влади. Раніше у нас нічого не було, а зараз є пролетарська солідарність».

***

– Знов закон? Звісно, нам він не сприятиме!

***

Це ж як? Органи «очищають» правління від “ворожих елементів», а людей – від заробленого на трудодні зерна.

***

Як «підкуркульників» їх одразу ж пов’язали і, кажуть люди, до концтабору відправили. Ніякого тобі суду, ніякого слідства…

***

…жінка майже на божій дорозі…

***

Для нас у житті є тільки одна лінія – лінія партії.



«Ми сподіваємося, що радянська влада не дасть нам загинути,» – закінчила писати Олена.

***

Вони дочекалися. Відтепер Постановою політбюро … категорично заборонялося видавати колгоспникам натуральні аванси у тих колгоспах, котрі не виконують хлібозаготівельних планів. Активісти терміново організували вилучення збіжжя в окремих колгоспників та одноосібників, особливо врожаю присадибних ділянок. Його теж зараховували до хлібозаготівель.

За невиконання плану колгоспників та одноосібників штрафували завданням з м’ясозаготівель в обсязі 15-місячної норми для колгоспу чи окремого господарства. Наслідком цієї постанови стала масова смертність. Особливо ж постраждали найбільш уразлива частина суспільства – старі та діти.

Олена Ляхович – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, журналістка інформаційної агенції «Гал-інфо»

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Наталія Дев’ятко (джерело: Книгобачення)

Герої повісті Еліни Заржицької – Марічка і Петрусь – ще дуже юні, але розумні діти, які подорослішали завчасно. І це природно, бо біди і випробування проявляють людей, показують, які вони насправді, і дуже рано вчать робити вибір і бути відповідальними. З кимось із них юний читач пройде шлях довжиною в рік, наче минаючи сходинки страшного лиха.

Здається, що ці діти вже народилися з внутрішнім національним стрижнем, але якщо придивитися пильніше, то легко побачити, що їхні думки і сприйняття світу зумовлені родовою традицією. Обидві родини так чи інакше були пов'язані з національним рухом, шанували ... [ Показати всю рецензію ] козацтво і не сприймали радянську владу, хоча і тримали це в таємниці. Якби їхні справжні думки розкрилися, то покарання було б не просто суворим, а жахливим. І діти стають частиною цієї таємниці дуже рано, що також сприяє їхньому дорослішанню. Коли приходить голод, смерть не розбирає, де малий, а де дорослий.
І тому не дивно, що Олена каже доньці:

"– Ти в мене дівчина доросла, розумна, кмітлива. Нащо від тебе негаразди, що в нашому житті відбуваються, приховувати? Дехто з батьків оберігає дітей, нічого їм не пояснює, і живуть діти, як із заплющеними очима. А від цього велика біда може скоїтися" (С.32).

Таку б мудрість і нинішнім батькам!

Але діти є діти, і їхнє сприйняття світу лише частково доросле. Тому Марічка сприймає кишеньку мами як "чарівну", бо з неї майже кожного дня з'являються "або шматочок моркви, або морхле яблучко, або жменька кислуватих ягід" (С.6). Марічка любить свого собаку Жучка, називає його щирим другом. Ця дівчинка різка і принципова, хоча часто їй доводиться приховувати свою вдачу, щоб не зашкодити рідним і друзям. У її серці мудрість народу і глибока духовність, любов до людей.

Олена дуже любить доньку, як може, береже її від лиха. Вона розумна, працьовита, має свою думку, прагне захистити односельців, наскільки вистачає її сил. Вона вигадує, як хоч трохи поліпшити життя голодуючих, та й за майже всіма важливими подіями ховається її особа. Чомусь мені подумалося, що саме так діяли захисники українського народу протягом багатьох віків, коли чужа влада панувала на цій землі. І донька дуже схожа на матір.

Родина Петруся також працьовита і національно свідома, односельці здебільшого дружні і допомагають один одному, і тут вже не важливо, скільки кому років. Той таки Петрусь устиг попередити батька про обшуки, і завдяки цьому родині вдалося приховати продукти. Разом діти готуються до лихої зими, заздалегідь збирають жолуді і горіхи.

Олена пережила голод, хоча їй довелося готувати їсти і прибирати в хаті у зрадника. Але чого не зробиш заради власної дитини? Та незалежність України зустрічають уже літні Марічка і Петрусь.

Як типажі зображені прихильники "радянської влади": зрадливий "бальшой начальник" Никанор Іванович, начальник НКВС району Іван Пилипович, миршавий журналіст з обласної газети "Зірка комунізму", прокурор району, секретарка комсомольської організації та голова колгоспу. Одним словом, ница тогочасна (та й нинішня в інших декораціях) "еліта".

І боротися з такою гниллю можна лише прихованою національною пам'яттю і тихою піснею від щирого серця, знищувати ідеологію зсередини.
Завдяки думкам і словам Марічки юний читач безпосередньо бачить суперечності комуністичної ідеології. Як, наприклад:

"– А нам у школі вчителька казала, що радянська влада найкраща в світі. І дуже справедлива. А де ж ця справедливість, якщо в тебе подарунок батьків відібрали? Теж мені влада!" (С.12)

У творі дуже багато різноманітних психологічних деталей, які гарно змальовують епоху: обшук в домі Олени, коли забрали навіть посуд, доріжку і кофту, подаровану чоловіком, і покалічили пса Жучка; закон про "п'ять колосків" і "чорні дошки" для бунтівних сіл; асортимент абсолютно непотрібних речей, які замість хліба можуть купити селяни, як то пальта із хутровими комірами, шовкові сукні чи свічники з кришталевими підвісками; відмінені уроки в школі, бо у вчительки від голоду попухли ноги, чи заарештований за національні теми вчитель історії; дешеві жартики про українську мову; пісня жайвора навесні як втілення надії і молитва панотця Андрія...
Водночас цей твір має і казкове рішення, навіть міфологічне, яке проявляється через символи. Одним з таких символів є чорне кошеня, схоже на скелет, що торохкотить, ніби розсипані по підлозі вишневі кісточки. Коли воно приходить, чекай біди і скорої смерті.

Але не треба боятися символів, бо вони тільки попереджають про майбутнє, а не є його причиною, і лише від вчинків людей залежить, що станеться надалі.
У творі дуже гарна мова, багата на порівняння, синоніми, приказки і прислів'я. А інколи описи стають майже поетичними, та від того не менш страшними:
"Завиває заметіль, лютує, хапає крижаними пальцями свої білі коси-сніги, розплітає їх, рве пасма і кидає на лани, луги й ліси, на людські хати та подвір'я. Голодно сніговійниці, самотньо.

Стогнуть дерева, важко поскрипують під білим тягарем. Стомлені кущі низенько схилили віти, із землею шепочуться, про свої біди-негаразди розповідають. Тільки не чує їх приспана снігами земля, не чує, не розуміє. А чує земля, як скиглить, тужить, голосить. Та не хуговина це голосить, це криком повняться села вкраїнські..." (С.46).
Також треба відмітити, що хоча твір і є художнім, а образи збірними, але всі страшні події, відображені на її сторінках, відбулися насправді. Іноді наприкінці розділів даються посилання на документальну літературу, присвячену тим лихим рокам. І це надає твору ще більшої реалістичності.

Наостанок зазначу, що "Три сходинки голодомору" – глибока психологічна повість про страшну трагедію, яка спіткала український народ. Не зважаючи на складність теми, на мою думку, ця книга може бути адекватно сприйнята дітьми і не налякає на відміну від більшості творів про Голодомор. Однак, ця книга все одно потребує коментованого читання з дорослими, щоб бути більш зрозумілою.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Андрій Судин (джерело: Книгобачення)

Видавництво "Кассіопея: сузіря українських книжок" піготувало електронне видання твору Еліни заржицької "Три сходинки голодомору" і пропонує його придбати задля шляхетної мети:

"Зараз ми прагнемо правдиво висвітлити найтрагічніші сторінки історії українського народу. Цього вимагає наш час. Лише з врахуванням минулого, в тому числі й жахливих подій 1932-1933 років, ми можемо йти у майбутнє. Автор ризикнула подивитися на жахіття Голодомору очима підлітків, голодних школяриків — Марічки й Петруся, яким доля приготувала чимало важких випробувань. Сходинками життя піднімаються вони до розуміння головних ... [ Показати всю рецензію ] людських цінностей – чуйності, доброти, любові до рідної землі.

Весь гонорар, отриманий за цю книгу, автор Еліна Заржицька буде спрямовувати на допомогу бійцям української армії, які зараз воюють в зоні АТО."

Адреса, за якою можна придбати книжку за 10 грн., ось:

http://store.kassiopeya.com/product_info.php?products_id=1367

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Марина Громова (джерело: Буквоїд)

Зараз ми прагнемо правдиво висвітлити найтрагічніші сторінки історії українського народу. Цього вимагає наш час. Лише з врахуванням минулого, в тому числі й жахливих подій 1932-1933 років, ми можемо йти у майбутнє. Автор повісті «Три сходинки Голодомору» Еліна Заржицька ризикнула подивитися на жахіття Голодомору очима підлітків, голодних школяриків – Марічки й Петруся, яким доля приготувала чимало важких випробувань. Сходинками життя піднімаються вони до розуміння головних людських цінностей – чуйності, доброти, любові до рідної землі.
У далекому зараз 2009 році ця книга стала першою спробою авторки ... [ Показати всю рецензію ] написати про лихі події 1932-1933 років для маленьких читачів. На жаль, у той час книга вийшла невеликим накладом – всього 1000 примірників і миттєво розійшлася по бібліотеках Дніпропетровщини.
Зараз книга стала доступною для будь-якого зацікавленого читача, бо є розміщеною для прочитання на сайті бібліотеки електронних книжок «Кассіопея» (зручно для українських читачів), а незабаром буде викладена у форматі e-pub на іноземних сайтах як то Amazon.com, Barnes and Noble, iTunes тощо (зручно, якщо ви за кордоном).
На сайті «Кассіопея» будуть додаватися кнопки – купити на Амазон, Barnes and Noble та ін. Також там є можливість написати відгук та оцінити книгу, для цього навіть не потрібно реєструватися.
Ось посилання на ресурс.
Автор просить усіх небайдужих громадян придбати електронну копію за невеликі гроші – лише 10 грн, бо весь гонорар, отриманий за книгу, буде відправляти на допомогу бійцям Української армії, які зараз воюють в зоні АТО.
Окрім цієї повісті, на сайті бібліотеки електронних книжок «Кассіопея» знаходиться ще одна книга Еліни Заржицької – «Великий Луг над Дніпром: казки та легенди», твору, цілком присвяченого часам козацької доби.

[ Згорнути рецензію ]