Рецензія на книгу Еліни Заржицької «Три сходинки Голодомору».

 
Рецензія на книгу Еліни Заржицької «Три сходинки Голодомору»
Книжки за жанрами

Всі книжки (1514)

Колонка

Проект з "Родимками" Іри Цілик - дещо інакший. Це була настільки вдала Ірина книжка (а ми знаємо, що говоримо, - не інтуітивно, а за статистикою), що нам було дуже шкода, що вона розійшлася в такій малій кількості друкованих примірників, більшість читачів надали перевагу скачуванню умовно безкоштовної електронної версії, не переймаючись запропонованою післяплатою. Авторам не звикати. Але кількість і тривалість цих скачувань навіть після того, як книжку припинили рекламувати в мережі, примушували нас шукати іншого продовження цій історії.

Новий проект реалізовуватиме освітні програми у сфері літератури, книжкової справи, літературного менеджменту та дотичних сферах суспільного життя, які пов’язані з роботою над текстом.

Отож, в нашому випадку кожен двадцятий захотів скачані електрони матеріалізувати в паперовій версії. Оце і є „рекламна користь” від вільного розповсюдження інформації (піратів), щоправда, непряму рекламу не так вже й легко, а пряму шкоду теж неможливо порахувати, бо значна частина тих, хто скачував, просто не отримала б доступу до паперової книжки, навіть якщо дуже хотіла б: книжка була на полицях переважно київських книгарень та мережі книгарень «Є».

Книголюбам пропонуємо купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх
видів книг, окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua

zahid-shid.net

Телефонный спрвочник Кто Звонит

Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Рецензія

19.05.2017

Рецензія на книжку:
Е.Заржицька. Три сходинки голодомору (електронна книга)

Переможе лиш той,

хто запалить свічу надії у своєму серці.


Ми, українці, завжди на перше місце в житті ставили любов до незалежності і свободи. Здавалось би, що може бути простіше, ніж просто любити та поважати свою землю, кожну пташину, родину, народ, Батьківщину? Що, як не це, потребує звичайної людяності та щирості? Але не так все й просто.

Судячи з історії України, перш ніж з впевненістю сказати, що так, я – українець і я люблю свою Землю, потрібно пройти всі кола пекла. Для того, щоб звичайному хліборобу господарювати на своєму клаптику землі, спершу потрібно довести, що він тут господар і тут його чорноземи. Нашою добротою та гостинністю користаються і до сьогодні. Скільки ми натерпілися, скільки пережили. На жаль, не всім доля накреслила щасливе майбутнє та довге життя. Однією з кривавих сторінок в історії становлення нашої нації були події тридцятих років двадцятого століття.

Голодомор. Здається, що то було так давно, коли передивляєшся художні фільми чи документальні сюжети, коли читаєш статті чи розглядаєш тогочасні світлини. З часів подій 1932-1933 рр. не пройшло навіть ста років. Та ось буквально наші прабабусі та прадіди були свідками безцеремонних розправ з українцями.

Я думала, що добре знаю історію. Те, як і чим жили люди, мені розказувала бабуся, переповідаючи історії від своєї мами. Та я навіть і не очікувала, що одна книжка зможе викликати так багато емоцій. На прикладі одного села авторка розкриває історію всієї держави. Як каже народне прислів’я: смерть не розбирає, де малий, а де дорослий. Те, що наші люди сильні та зі стержнем ще змалечку, доводять герої твору – Марічка та Петрусь. Через серця цих дітей й те, що відбувалося в їх головах, авторка показує мудрість та глибину української нації. «Думки так і юрмилися… Іноді Марічці здавалося, що думкам тісно і вони намагаються вислизнути назовні». І хоч діти були немов сміливі дорослі зі своїми принципами, дещо «виказувало» їх. Ось, наприклад, мама Марічки, Олена, завжди приносила щось смачненьке для доньки, коли приходила додому. Ненька, немов чарівниця, діставала гостинець зі свої кишені.

elina_zarzhytska_01
Письменниця Еліна Заржицька
Дві родини на дух не переносять нову владу. Вони свідома нація. Обидві сім’ї розуміють, що верхівка ставиться до них, як до маленьких неслухняних істот. Вони усвідомлюють, що з такими діями в Радянському Союзі не вижити. Проте не можна було допустити вихід думок назовні, одне неправильне слово, крок ліворуч, крок праворуч – розстріл.

З твору можна прослідкувати і психологічні аспекти. До прикладу, які батьки, такі і діти. Їх здоровий патріотизм йшов не просто неба, а дістався, немов у спадок, разом з молоком матері. Олена всім допомагала в селі, чим могла. Постійно вигадувала, як покращити життя.

Цікавою деталлю в творі є присутність чорної кішки. «І все вони, до крихітки, у кріпаків віднімали. Ходили тоді по хатах теж такі наглядачі з киями, забирали останнє, а тих, хто чинив опір, мордували. Залякали селян. Далі – більше. Зовсім осатаніли нелюди. Останню зернину були готові відняти. Тому кріпаки почали від голоду пухнути і вмирати. Бабуся моя казала, мешканці нашої Михайлівки теж бачили кощаве кошеня. А дехто, просинаючись вночі, теж чув, ніби на підлогу хтось сухі вишневі кісточки кинув. То знак, що ждуть людей тоді тільки горе та смерть… Куди не кинь – то все клин, – додала гірко бабуся Федора».

«Тверда рука пролетаріату» у творі зображена через відданих радянській владі представників. Я вже змирилась, що начальник − зрадник, прокурор − зрадник, секретарка також, але від журналіста такого не очікувала. Не хотілось, щоб то було так, я до останнього сподівалась, що чесність, совісність та людяність візьмуть гору. Проте, на жаль, цей журналюга став на їхній бік.

Коли дорослий візьме до рук цю книжку, то одразу ж виникне питання: «А чи варто її читати дитині?». Моя відповідь − так. Це, перш за все, моральне виховання. З малечку ми мусимо вчити історію, з дитинства нам потрібно мати любов до своєї нації. Хто знає минуле, той збудує світле майбутнє. Лише пригадаймо собі, як часто ми хочемо донести до свого чада щось нове та корисне. А елементарно просто не знаємо як, у якій формі це краще подати. Таким собі «паперовим рятівником» стане у нагоді видання Еліни Заржицької «Три сходинки до Голодомору». До речі, твір наповнений прислів’ями, народними й мудрими висловами. Кожен між рядків знайде відповідь на хвилюючі питання.

Обкладинка книжки "Три сходинки Голодомору"
Обкладинка книжки “Три сходинки Голодомору”
– Мовчи краще, доню. Це не бандити, а нова влада радянська так звеліла. (мама Марічки)

***

Якщо їх арештували, то можуть і розстріляти. За опір радянській владі. Пам’ятаєш, нам у школі вчителька про Павлика Морозова розказувала?

– Це той, що батька рідного виказав?

– Той самий.

– Не втямлю, як то було можна на батечка свого наклеп зробити?

– Ми ж не знаємо правди, – спохмурніла Марічка. – Може, він справді кривдив не тільки сім’ю, але й був злочинцем.

***

Ой, і часи ж настали, – зажурилася Федора, – усього треба боятися, стерегтися, пильнувати…

***

А коли хтось запитає, чи не хочуть ваші рідні з колгоспу піти, то кажіть: «Ні! Вони щасливі працювати задля радянської влади. Раніше у нас нічого не було, а зараз є пролетарська солідарність».

***

– Знов закон? Звісно, нам він не сприятиме!

***

Це ж як? Органи «очищають» правління від “ворожих елементів», а людей – від заробленого на трудодні зерна.

***

Як «підкуркульників» їх одразу ж пов’язали і, кажуть люди, до концтабору відправили. Ніякого тобі суду, ніякого слідства…

***

…жінка майже на божій дорозі…

***

Для нас у житті є тільки одна лінія – лінія партії.



«Ми сподіваємося, що радянська влада не дасть нам загинути,» – закінчила писати Олена.

***

Вони дочекалися. Відтепер Постановою політбюро … категорично заборонялося видавати колгоспникам натуральні аванси у тих колгоспах, котрі не виконують хлібозаготівельних планів. Активісти терміново організували вилучення збіжжя в окремих колгоспників та одноосібників, особливо врожаю присадибних ділянок. Його теж зараховували до хлібозаготівель.

За невиконання плану колгоспників та одноосібників штрафували завданням з м’ясозаготівель в обсязі 15-місячної норми для колгоспу чи окремого господарства. Наслідком цієї постанови стала масова смертність. Особливо ж постраждали найбільш уразлива частина суспільства – старі та діти.

Олена Ляхович – студентка факультету журналістики ЛНУ імені Івана Франка, журналістка інформаційної агенції «Гал-інфо»

Олена Ляхович

(Джерело: Креденс)

Реклама
Rambler's Top100