|
27.07.2010
Маю сказати, є книги і автори, до яких я ставлюся дуже сентиментально, іноді даремно сентиментально. Зазвичай це тексти, які якось так дуже вчасно попали до рук і залишили по собі приємні спогади.
Такі книжки я люблю перечитувати більше всього, і інші книги цього ж автора я швидше за все витягну почитати. Але часом буває і так, що раптом виявляєш, що в той раз тобі трапився простенький фокус, яксрава кулька. що встратила принадність.
Десь так у мене вийшло із Захарченко. Її дві перші книги я читала ще в школі (а може й брешу - другу може навіть вже на першому курсі), тоді вони прийшлись дуже до місця і часу. А нещодавно знайшла у себе другу (першу я дала комусь почитати і втратила), і зі здивуванням зрозуміла, що авторський голос там дуже натужний, що діалоги дещо незграбні, а від персонажів віє картоном.
Але я не здалася - по причинах, викладених спочатку - і відібрала в сестри нову книжку.
І розчарувалася ще більше.
Мабуть, річ в тому, що я подорослішала.
А може - у тому, що подорослішала я недостатньо? Може, якби я була старша, і була в свідомому віці в тих самих 90-х, по яких так люблять ностальгувати, вона здалася б мені іншою, кращою.
А так - переді мною дивна (а не химерна, саме дивна) історія з обірваними, що бовтаються, і просто провисаючими сюжетними ходами, персонажами-одноденками, які з'являються на секунду, щоб сказати героїні-школярці-домашній дівчинці-не-то-що-всі-ці-сучасні-дівчата якусь капость і канути в паперову Лету. Там до речі, була персонажка з моїм прізвищем, і я так сподівалася, що вона з"явиться ще десь - та ні ж бо, не судилося, вочевидь. Часом ще нагадувало першу частину Добла і зла Карпи - тільки навпаки - те, як пише Карпа про дівчинку того часу - практично ілюстрація до захарченківського варіанту "поганих" дівчат.
Ні, ні.
Моє старе захоплення розпорошилося десь поміж сторінок.
На щастя або на жаль?
Who knows, Virginia
Звідси: http://malasla.livejournal.com/53504.html
|
