Оксана Забужко, Ольга Кобилянська, Леся Українка, Ірина Вільде, Ніна Бічуя, Марія Матіос, Оксана Луцишина, Євгенія Кононенко : З непокритою головою : Українська жіноча проза : Рецензії в пресі.
Оксана Забужко, Ольга Кобилянська, Леся Українка, Ірина Вільде, Ніна Бічуя, Марія Матіос, Оксана Луцишина, Євгенія Кононенко : З непокритою головою : Українська жіноча проза : Рецензії в пресі
Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних. www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
У ХХ столітті жінки здебільшого перестали імітувати чоловічі голоси й інтонації, відмовилися від чоловічих псевдонімів і представили власний погляд на світ, власну ієрархію цінностей. У цій книжці зібрано новелістику найвідоміших авторок модерністської й постмодерністської доби. Йдеться про досвід емансипанток і революціонерок десятих років, зміну вартостей у міжвоєнний період, врешті, про складність пошуку нової ідентичності у пострадянські десятиліття.
Авторка передмови та упорядник - Віра Агеєва, професор, д. ф.н., лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка.
Автор рецензії: Наталі Лебідь
(джерело:
Обозреватель)
У часи, коли зникають цілі медійні холдинги, коли закриваються книгарні і звужується інформаційний (не кажучи вже про інтелектуальний) простір, приємно побачити бодай щось, що вибивається з подібного тренду. Власне, слово "щось" не цілком підходить для звістки про успішний старт нового видавництва і одну з перших його ластівок – антологію жіночої прози "З непокритою головою".
Книгу видала "Комора", де головою наглядової ради є Оксана Забужко. Про саме видавництво в одному з інтерв’ю Забужко сказала так: "Зараз "Комора" робить головну комерційну ставку на мої книжки, бо це, мовляв, те, що ґарантовано ... [ Показати всю рецензію ]
добре продається, а на всі мої навіжені "мрійницькі" проекти мені суворо відповідають: "Нема грошей".
Слава богу, на друк збірки гроші знайшлися. І тут ми знову зацитуємо Забужко, котра на презентації книги озвучила один такий "навіжений проект": "Пам'ятаю, як ми із Соломією Павличко мріяли про курс історії жіночої літератури. Подумки укладали антологію. Вона мала починатися з 1575 року із вірша луцької шляхтянки Олени Копоть-Жоравницької. Він уцілів завдяки тому, що потрапив у судові книги. Якось посварилися між собою дві братові. Одна з них підбила чоловіка вивісити на дверях ратуші вірш-пасквіль на другу".
Читайте:
Найденный в Иерусалиме молитвенник оказался древнейшим для иудаизма
Колоритний і ядучий вірш Копоть-Жоравницької до збірки не увійшов. В антології – твори 16 авторкинь – від Лесі Українки, Ольги Кобилянької та Ірини Вільде до наших сучасниць – Ніни Бічуї, Любові Пономаренко, Марії Матіос, Євгенії Кононенко, Галини Пагутяк, Людмили Таран, Оксани Забужко та Оксани Луцишиної.
Є ще п`ять імен, практично невідомих широкому загалу. Це – Дніпрова Чайка (Людмила Василевська-Березіна, 1861-1927), Грицько Григоренко (Олександра Судовщикова-Косач, 1867-1924), Уляна Кравченко (Юлія Шнайдер, 1860-1947), Наталя Романович-Ткаченко (1884-1933) та Катря Гриневичева (1875-1947). Мрія Оксани Забужко та Соломії Павличко про курс історії жіночої літератури збулася бодай в частині повернення цих імен читацькому колу.
Переказувати сюжети кожної письменниці – річ невдячна і нездійненна. "Всі сучасні письменниці вийщли з Лесі Українки", - говорить Оксана Забужко. Недарма Леся Українка та Ольга Кобилянська відкривають цю збірку. На цьому подібність літераторок завершується. Кожна належить до власної епохи і відображує її в міру розуміння, таланту та натхнення.
Читайте:
Иллюстрации к "Винни-Пуху" продали за полмиллиона фунтов
Загалом всі "жіночі" твори у цій книзі – цілковито різні. "Нас вчили, що жінка в літературі — як на фортепіано: має грати пальчиками в межах однієї гами. Але, як істотам повноцінним, нам хочеться грати на всю клавіатуру і перехрещуючи руки", - говорила на презентації збірки у Києво-Могилянській академії письменниця Людмила Таран.
Оновна ідея упорядників антології базується якраз на тому, про що говорить Таран: література тривалий час вважалась нежіночим заняттям. "Скажімо, Джейн Остін писала у загальній вітальні й завжди тримала напоготові читий аркуш, аби швидко закрити текст, коли хтось заходив.
Шістнадцятирічній Вірджинії Стівен (майбутній Вулф) категорично заборонили писати й радили щоденно працювати в саду. Ольга Кобилянська не раз нарікала, що домашні не толерували її потяг до читання: стільки хатньої праці, а вона шукає марних розваг", - зазначає Віра Агеєва, критик та літературознавець, упорядник збірки та автор передмови до неї.
Читайте:
Книга рекордов Гиннеса-2014
Та ж Агеєва зазначає, що одна з проблем "жіночої" прози - відсутність традиції, котра почала формуватися лише наприкінці ХІХ. "Тільки в модерністську добу жінки перестали брати чоловічі псевдоніми й імітувати чоловіче письмо, заговорили власним голосом, виповіли досвід, здобутий вже без чоловіка-посередника, чиї переживання у патріархальній культурі вважалися універсальними й загальнозначущими", - акцентує Агеєва.
А Оксана Забужко між тим прогнозує, що ХХІ століття буде жіночим. Років через 90 ми знатимемо напевно, здійснився такий прогноз чи ні. Поки ж – читаємо "З непокритою головою" - найкраще з того, що написали жінки за останній вік…
