|
13.09.2015
Автор рецензії: Володимир Гільчук
(джерело:
Сайт журналу СЧ)
Чесно говорячи, щось писати в Інтернеті не збирався: нескінченні коментарі майже відбили охоту – багато агресивності, непрофесійністі, упередженості… Але щоб все це обговорення назвати, вибачте, «срач»… Ну, це вже дійсно справжні поети-лірики України презентували себе в повному обсязі! Тому я все-таки не витримав і вирішив додати й «свої п’ять копійок». Я не член НСПУ, тому не можу вважатися ні професійним поетом, ні визнаним критиком, хоч конкретно пишу з 1969 року і своїм коштом видав уже 10 книг. Наша домашня бібліотека нараховує більше 5,5 тис примірників, серед яких дуже солідно представлені ... [ Показати всю рецензію ]
поети всіх часів і народів. Тому до цього конкурсу я вважав, що на поезії трохи розуміюся, хоч тепер в цьому вже не так впевнений. Звичайно, як кажуть у середовищі професійних критиків, я «не ботаю по Деріді», тому все, що тут буде написане, є просто мої власні думки «з приводу» і не більше. І все ж, можливо, й вони комусь будуть цікаві.
По-перше, спочатку хочу захистити організаторів конкурсу (критикувати я їх буду в кінці). Просто перечитати такий масив творів, досить значний відсоток з яких таки можна зарахувати до графоманських, - це справжній літературний подвиг. І сам конкурс – чудова ідея: більшість з авторів ніколи ніде не будуть надруковані, а тут така нагода виставити свій доробок на всю Україну. Але вибрати з цієї мішанини краще – завдання дійсно непосильне для будь-якого журі. А вони ж хоча б намагалися… І дуже добре, що організатори (окремі оплески Апалькову) не виправляли помилок, не робили попереднього літературного відбору, не дуже прискіпувалися до тематики і об’єму творів. Все це несуттєві дрібниці. Головне – якість поезії. Ну, буде якийсь класний вірш не по темі, або на два рядки довший. І що, він втратить від цього свою естетичну цінність? Головне, щоб ми цей шедевр побачили.
Чудово, що конкурс просто таки спровокував справжню літературну дискусію, але саме до авторів коментарів у мене найбільше, якщо так дозволено висловлюватися дилетанту, претензій. Як кажуть, «врачу, исцелися сам!» Підставне голосування за самих себе, залучення «масовки» і навіть плагіат! І це у людей, які претендують на звання ПОЕТА! І ще повне нерозуміння у деяких авторів суті поезії. Комусь «пронизали серце» досить таки тривіальні рядки посередньої поетичної цінності, дехто просто «ридав над віршами», які знаходяться на межі з графоманією. Загалом дописувачами і журі відзначено десь так 175 віршів з 360 (?) поданих. Можливо, це все-таки трохи забагато. Ну, просто суцільні шедеври. Мені здається, що можна було би все-таки трохи поберегти свої серця і дещо зменшити потоки сльозовитікань. А для любителів «класичної» лірики пораджу просто прочитати будь-яку книгу знаної поетеси з Чернівців Тамари Севернюк, і ви зрозумієте, що таке справжня поезія.
Основне, що кидається в очі: чітко прослідковується віковічний конфлікт «батьків і дітей», при чому, некоректність у висловах спостерігається з обох боків. Молоде покоління поетів сповідує свій стиль, який, для спрощення, прийнято називати «постмодерном», і у них є свій «іконостас» знакових імен: Жадан, Андрухович, Іздрик, Прохазько, Ірванець, Позаяк, Авдієвська, Федорак, Лишега, Голобородько, Воробйов, Кордун. Отрощенко, Процюк, Андрусяк, Кияновська, Шувалова, Савка, Коцарєв, Ципердюк, Либонь, Мудрак, Гончар, Гудзь, Боднар, Коробчук, Горобчук… і багато багато інших. (Особисто я знаю деяких талановитих молодих і вже не дуже представників цього напрямку: Малігон, Винник, Литвинюк, Степаненко, Пантюка, Дністрового, молодшого Гадзінського). Їх сьогодні «тьми і тьми, і тьми».Вони впевнені, що тепер писати потрібно тільки так, і що тільки це можна називати поезією. Що ж, вони мають повне право на таку думку. З коментарів і шорт-листа видно, що молодь щиро вважає представників!
класичного напрямку «осовєчиними старперами», які тільки й можуть розпускати шмарклі в поемах про квіточки, маразматиками- графоманами, в принципі нездатними створити щось нове і вартісне. Зі свого боку, деякі ветерани вважають поезію постмодерну словоблуддям, беззмістовним нагромадженням слів і понять, запереченням усіх канонів стосовно розміру, рими, довжини рядків. Коротше, списується все на те, що у молодих, вибачте, «сеча в голову кидається» (по-науковому – статеві гормони «грають») Мені здається, що помиляються обидва табори. І все через незнання. Переважає самовпевненість, тому не завадить згадати класичний вислів : «Мало хто знає, як багато треба знати, щоб знати, як мало ти знаєш». Дійсно, багато поетичних геніїв створили більшість кращого в юні роки. Як приклад: Лермонтов, Рембо, Цвєтаєва, наша Леся. Але поцікавтеся, коли «засвітилися», скажімо, Купер, Тютчев? А до якого віку «тримали себе у формі» Гюго і Гете? Стосовно графоманства. Я не вважаю, що молодий граф!
оман набагато кращий за графомана-перестарка. І взагалі, молод!
ь теж занадто жорстока до ветеранів. Ця фраза: «Ідіть на пенсію!» А я вже там… Згадайте крилатий вираз: «Молодість – це такий недолік, який дуже швидко минає». А інша знакова фраза, уже самих молодих: «Старигани це ті, які старші за нас на п’ять років». Так що думайте, юні генії і, як казали в дні моєї молодості: «Нє борзєйтє!» Будете ще і ви «старими маразматиками». Це все з приводу. Просто дивує бездумне навішування ярликів і не знання історії літератури. Для критиків «совєтчини» наведу такі рядки (автора пошукайте самі): Если душа родилась крылатой - / Что ей хоромы и что ей хаты!/ Что Чингисхан ей – и что – Орда!/ Два на миру у меня врага,/ Два близнеца – неразрывно-слитых : /Голод голодних – и сытость сытых! Напишіть щось вартісніше. А для тих, хто вважає нинішніх молодих поетів першовідкривачами чогось особливо нового, нагадаю прізвища Хлєбнікова, Брюсова, Асєєва, Волошина… Подаю також відомі рядки знаного модерніста, які проілюструють, що були генії і до нас: Когд!
а умирают кони – дышат. / Когда умирают травы – сохнут. / Когда умирают солнца – они гаснут, / Когда умирают люди – поют песни. 1913 рік.
Так вже ведеться, що на зламі епох завжди виникали нові літературні течії, які заперечували попередників. Вже викидали модерністи усіх мастей, скажімо, Пушкіна на «звалище історії». Варто було би поберегти запал, непримиримі противники з обох боків, власне, для поезії, і хоч на час дискусії припинити образливе наліплювання ярликів. І ще, якщо вже пишете, то намагайтеся якомога більше читати і не тільки себе та своїх друзів. Бо виходить, як в тому анекдоті: «Чукча нє чітатєль, чукча пісатєль!» На жаль,тепер навіть у середовищі інтелектуалів читають, переважно, тільки «розкручених» і, звичайно, перш за все самих себе. Тому є переможці конкурсів, товстелезні книги і, практично, зникають самі читачі. Дивне літературне протистояння «старих і молодих», заперечення досягнень з обох боків, такий собі «мєждусобойчік» привели до того, що у масі значно зменшилася кількість «споживачів» літератури. Одній половині населення зовсім не цікаво, що пишуть представники іншої, більшість !
взагалі принципово! нічого не читає, а серед залишків колись багатомільйонної армії читачів багато таких, які відносно слабо орієнтуються в тому, що взагалі можна називати власне поезією. Не утримаюся, щоб не проілюструвати це на власному прикладі. Один запальний молодик у коментарях безапеляційно заявив, що крім «Ню» він, практично, не бачить у збірнику нічого свіжого і достойного. Нехай вже мене звинувачують у самовпевненості ( вважаю, що деяка показна скромність гірша гордині), але трохи проаналізую свій власний конкурсний вірш, написаний у 2000 році, який чомусь не удостоївся його уваги. До речі, повна назва вірша - «Жінка в жовтому. Зірка в траві» - не помістилася у Віснику. Для «ветеранів» там є досить незвична система римувань, дотримання розміру. Для «молодих» – модерна образність (навіть елементи того ж «ню»), цікаві наголоси, різна довжина рядків. Правда, кохання там не дуже щасливе, але буває і таке. І от, можливо тому, що я використав елементи обох культур, – !
традиційної і модернової - мій твір дружно проігнорували оби!
два «ворожі» табори. І куди ж вони всі дивилися?.. Був, правда, один позитивний відгук, за який я дуже вдячний анонімному автору. І не тільки тому, що моє прізвище «засвітилося» в Інтернеті. Я горджуся тим, що потрапив у один ряд з дійсно непоганими поетами.
Тепер перейду, власне, до конкретної критики творів. Перш за все, хочу відзначити цілу когорту молодих талановитих авторів молодіжного напрямку, у яких, за їхньою ж термінологією, зустрічаються дійсно «прикольні», «класні», «шедевральні», « в натурі круті», «креативні» рядки. Це Абіна, Врублевський, Гапоненко, Горбенко, Гранецька, Грушовська, Дзюбенко-Мейс, Євич, Зеленюк, Ільїнська, Карнаухов, Кацан, Кисельчук, Кльокта, Копотілова, Костюченко, Крижанівська, Кухта, Лорамі, Майданюк, Маковский, Нечаєва, Нечай, Полунін, Похолюк, Пшеніцина, Рудик, Сенік, Сукачова, Сулима, Трофимов, Черевко, Юрченко, Ютченко, Яковлєва. Але… Вартісні рядки є, а витримати навіть свій рівень у всьому вірші вдається не всім. Скажімо, Станіслав Натанович. Який потужний початок! Стань моїм вітром… І так до 6 рядка А далі – все-таки трохи слабше. Сильно почала і Маргарита Пшеніцина: Давай неправильно. Давай розсмішено. Але …кинь, наче списа? Треба продумати краще. Або Вікторія Гапоне!
нко. Розумію, що почати вірш з великої літери – це «відстій» ( не ЗНО ж здавати). Але рядок: забудь усе, що не можеш згадати.??? На мій пенсійний розум, якщо не можеш згадати, то вже точно ти це забув. Так що не варт було талановитій поетесі примушувати свого коханого забувати щось повторно. І вже серйозно. Мені здається, що останній рядок вірша можна було б закінчити простіше і сильніше: «мене». Подумайте. У Юлії Вротної загалом дуже хороший вірш, цікава система римування, але рими …на зиму і апельсинів… і ще: … жіночі банальності…великі… Цікавий фізико-технократичний вірш Ольги Кацан. Ностальгійно згадав свої експерименти в цьому напрямку 1972 року, де я теж побудував жартівливий вірш на сполученні лірики і фізико-оптичної термінології (навчався на кафедрі оптики фізфаку Чернівецького держуніверситету). Ось деякі фрагменти, щоб зрозуміти стилістику. …. Где та девушка? Часто снится / Её образ голографически./ Мне б синфазно душою слиться/ с представительницей физическ!
ого. // Я бы спектром пред ней рассыпался,/ Гладил волны волос!
стоячие… І далі в такому ж стилі. До речі, на однокурсниці-оптичці і женився… Так що і ми не завжди були такі вже відстало-закостенілі. Цікавий твір Татьяни Кисельчук (так у Віснику). Згадав рокову композицію вісімдесятих, здається, років, де теж про Джона. Можна поцікавитись у меломанів. А те, що важко пробитися з російськомовними текстами, це теж не новина. Особисто я вважаю, що хороші, проукраїнські вірші російською приносять значно більше користі (врешті, їх більше любителів читає), ніж посередні псевдо патріотичні моєю рідною українською. Не буде ж проти Андрухович, коли його перекладуть у Москві. А тут людина сама пише, перекладача не потрібно. Але чомусь не всі так розкладають проблему на елементарні полички. Я сам роками не можу одержати статус письменника, і одна з імовірних причин, що половина творів російською. Але нехай «ваш друг» продовжує писати добротні вірші будь-якою мовою і розумні люди з НСПУ обов’язково його колись визнають. У нього величезна переваг!
а: йому ще немає 30, а мені незабаром 63… А ось що пише Маша Баран, їй аж 17 років: Та пізно. Душа покрилася тлінню. А чи не зарано? І теж буде ображатися, що не перша. Ще у якоїсь дівчини замки ржаві. Випадковість? Не думаю. І такі проколи можна знайти практично у всіх, та не хочеться травмувати несформовану психіку. Тож нехай молоді не ображаються, що я поки не можу їхні твори визнати кращими. Всі недоліки у своїх віршах вони побачать самі, але десь так років через п’ять-десять. Звичайно, коли ще будуть писати. Взагалі, цей постмодерн превалює в українській літературі вже десь так років з тридцять. У свій час я написав цикл жартівливих пародій на такий панівний стиль. У 2000 році навіть на вірш тоді ще нікому не відомого Жадана «Мости». Декілька строф (всього їх 10) з пародії 2002 року дозволю собі тут навести. Люди!!! Людці!! Поети! / Мертві і ті, що будуть! / Чуєте, виє Блетті / Пінчером в халабуді. // Стіни вже тичуть пальцем, /Люстра скрутила дулю, / Варяться мої!
капці / В мозку мого каструлі. // Кактус шепоче віями……// Вибачте Асра!
їла - / Був унітаз редутом./ Міль алкалоїд з’їла / І закусила спрутом. // Десь там протуберанці / П’ють героїн з калюжі….// І вже фінішні рядки: ….Бо ми згадали всує // Зорі, могили, сфінкси, / Бакси, борделі, банки. / Як не вернусь я звідси, / Прошу вважати панком.
Критикувати старше покоління дуже не буду – ці й так мають усе розуміти, а якщо ні, то ніхто їм уже не допоможе. Зазначу тільки, що в чомусь-таки журі й молодь праві:серед поезій «ветеранів» дійсно превалюють сентиментальні «дрібнички» типу колись популярного серед дівчаток Асадова, тільки, звичайно, без його таланту. Так, є десятки авторів «жіночих» романів – усі ці Джулії, Сари, Симони, Діани. Але ж ніхто їх не ставить в один рівень з Шекспіром, Достоєвським, Флобером чи навіть Моемом. Так що тим, хто претендує на титул Поета, треба все-таки трохи краще розбиратися, чим захоплюватися, і що посилати на конкурс. Мене дивує, як дехто з дописувачів поставив у один ряд призерів Нечитайла, Антонишин і Холодову. Це все одно як Лучано Паваротті і Пласідо Домінго на конкурсі вокалістів прирівняти до пана Поплавського тільки тому, що його прізвище теж на літеру «П». Інша справа, визначити, хто кращий з двох перших названих поетів. Тут, можливо, вже справа смаку. Наприклад, кра!
щою піснею за часів незалежної України було визнано «Весну» групи «ВВ». Я ж особисто більше симпатизую пісні «Вона» на слова лауреата Шевченківської премії з Чернігівщини Костя Москальця.
Отже, відзначу тільки деяких авторів, вірші яких мене чимось зачепили. Поезії у них досить добротні, але могли б стати яскравішими і досконалішими, якби над ними ще трохи попрацювали. Це: Бенедишин, Борисенко, Валовая, Григорєва, Григорук, Данилюк, Загоровська, Івашньова, Калчугіна, Ковальчук Інна, Косановська, Кривонос, Крикун, Кулаковский, Лісненко, Ліснічук, Максимів, Мельник Лариса, Назарук, Осінь, Полєвіна, Рудий, Савіна, Сапон, Соколан, Стецюк, Суслова, Сухолозський, Ткачова, Харламова, Цимбал, Чистяк, Швець-Васіна, Шевель, Ясна. Можливо, когось і пропустив. Трохи прокоментую. Ось цікаві рядки: …І як ночами сумом тим давлюсь.// І як ночами сум той попелю. (Борисенко), …свяжу его небрежно лентой снов…к цветам добавлю горсть озябших слов/ из словаря прощаний и страданий… (Кулаковский), …Світанок спить, гойдаючи печалі… (Лісненко), …Але крапельки осені падають…падають… падають…/ І безжалісний час, мов пісочком, секундами сипле… (Малаш), …А з ким вінчалась!
– відморозив душу…// Кривився світ і тихо плакав дощ… (Назарук), І такого, при бажанні, можна знайти досить багато.
Також є чимало авторів, у яких, незважаючи на те, що загальний рівень творів невисокий, теж є відносно цікаві рядки: …Бо чи простиш Ти, Боже, жінку в жінці? …(Іваницька), Я піду у поля, намалюй мені коники в житі… (Коломієць), …Слезами капает печаль (Кругляк), Словами тишу рвать не хочу…(Кудлач),…Но присоски к ногам приросли тротуаров. (Линник), Відлітав би у літо птах / І все так же мовчали б квіти (Лиховид), Світанок спить, гойдаючи печалі (Лісненко), …На перекрёстке боли и любви,/ На перехлёсте бури и покоя… (Москвічьова), …Де цілуються зорі з водою (Ніколаєвська), Не ходи чужими вулицями слів,/ Не вдягай сорочку, вишиту із неба.. (Остроух), …На квітах досі заспана роса…(Подбітова) …Дай я вип’ю відчай з твоїх думок…(Савченко), …Тане ніч у величнім мовчанні…./ Глянь, яка то краса: на зорі небеса / розкривають обійми до світла. (Ущапівська). Жаль, що автори не змогли дотягнути свої вірші до більш високого рівня. Ще більше жаль деяких авторів, які витратили сили і час !
на такі собі літературні вибрики, чисту літературщину. Вони вибрали надскладні літературні форми, поставили перед собою завдання, які виконати їм на належному рівні поки не під силу. Тому ці ефекти не спрацювали, в усякому разі, особисто мене не вразили. Але віддаю належне за старання. Це Волошанська, Назаренко (дієслівна рима), Рожновський, Рябинина. Вважаю, що і у них ще не все втрачено.
Тепер спробую неупереджено проаналізувати твори декого з шорт-листа журі. Беру, як кажуть, навмання: …І мовчки мабуть впливовіше, /Ступаєш без зайвих точок. (Гладка), Га???... Нас бачили разом у знаній безвісті…\ Допоки з любов’ю у лоб не зустрілись ми. (Мацо), Жінко-пантеро ти все життя ховаєшся і вдень і вночі від хтивих пацюків-мачо… (Левченко). І чого б це пантері ховатися від пацюків, навіть мексиканських? Я щоранку згадаю тебе (Бреславська). Хіба це українська? Є, правда, і вартісні рядки: Чорна гума – ця ніч…// І затеплиться день, і напишеться сонцем постскриптум. (Позняк).
Стосовно ж популярного серед дописувачів «Ню» є деякі НЮанси. У першому випадку ню використане (мені так здається), як «западенське» неї, що цілком зрозуміло для львів’янина. А вже про останнє ню все сказано – читайте ГУГЛ: цукор цукровий, масло масляне… «Неестетична» «міліровка» мене так не шкребе – звичайний молодіжний сленг. Про твір переможниці взагалі не буду нічого говорити: вона з Канади, а ця країна допомагає нам в АТО. Про інших «бальних» лідерів конкурсу теж нічого поганого не скажу. А що сказати хорошого – ще не придумав.
Подам свій варіант списку авторів, які могли претендувати на перемогу: Антонишин Світлана, Боднарюк Віталіна, Гільчук Володимир (нехай відсохне та рука, яка себе обділить), Жубіль Галина, Журенкова Лариса, Мазур Наталія, Нечитайло Михайло, Сквірська Ольга. Вважаю, що вірші Світлани Антонишин і Михайла Нечитайла такого рівня, що за них не було б соромно і деяким нашим Шевченківським лауреатам. Твір Антонишин - це взагалі два дуже добротних сонета. А сонет сам по собі є найважчою поетичною формою. І авторка справилася з завданням блискуче. Хіба що четвертий рядок з його таким щиро-українським пророста можливо, все-таки трохи випадає з високого сонетного «штилю». Ну, це несуттєва дрібничка. Можуть мені закинути, що дині і бузок у творі Нечитайла теж не тягнуть на високу поезію. Але подивіться, у якому контексті це подано, як зроблено цей вірш, як «пахне душа»! Аж самому заздрісно стало. Правда, вірш би значно виграв, якби його надрукували по-звичайному, рядками. Так !
навіть і читати легше. Але це не вина автора, мабуть, просто брак місця. Взагалі вже через ці два вірші я не шкодую, що придбав Вісник, хоч і обійшовся він мені майже в 90 грн – добовий бюджет нашої сім’ї. Чудовий вірш Ольги Боднарук. Можна прискіпуватися, що напівпензлями було би звичніше, ніж півпензлями але автор має право на словотворчість. Трохи можна було б попрацювати і над рядком: Нас тимчасово приведе до тями (хто?), але загалом вірш блискучий. Приємно вразив також вірш Ольги Сквірської: цікава система римувань, елементи модерну, ерудиція, розкутість. Одна маленька неточність у римі: лист – Лилит, але це не знижує загального враження. Решта творів приведених авторів, на мій погляд, теж вище середнього рівня. Говорили про 20, а тут 8. Ну, це мій суб’єктивний вибір. Бажаю журі дочекатися часів, коли всі 360 надіслані твори будуть беззаперечними шедеврами, і переможців буде визначати жереб.
Наостанок ще трохи про журі. Все добре про них я наче вже й сказав, а тепер деякі побажання і пропозиції. По перше, не виставляйте публічно ніяких балів, а то ви цим самим «підставляєте» самих себе. Просто наводьте список кращих, з якого вибирається переможець і призери. Оцінюйте в кулуарах і приходьте до загальної думки, чи варто автора включати в список. Бо, дивлячись на такі оцінки однієї претендентки 2,4, 3, 5 розумієш, що це саме те, що російські критики називають «вкусовщиной». І ще. Ви мабуть, дивитеся змагання з фігурного катання чи боксу. Там, якщо навіть одна оцінка суттєво випадає з загального ряду, жартома говорять, що цей суддя «дивився якесь інше катання чи інший бокс». Такий різнобій у оцінках може навести на думку про некомпетентність журі. Далі, якщо деякі з кращих одержали у вас по 11-14 балів, то що подумають про себе всі решта? Що вони, як кажуть, «нижче плінтуса»? Тим більше, що «плінтус», як визначила більшість коментаторів, і сам на мінімумі. Т!
о хто ж буде приймати участь у ваших подальших конкурсах, якщо вже всі «необрані» зрозуміли, що вони звичайнісінькі графомани, і краще їм не писати, а картоплю садити? Думайте про своє майбутнє. Ваш літературний бізнес-проект дуже вдалий, і я його підтримую (навіть цим своїм аналізом я заохотив до писання десятки людей, ваших потенційних конкурсантів). Але вважаю, що журі має підносити маси до найвищого поетичного критерію, а не йти на повідку і опускатися до відзначення середньостатистичної писанини. Конкурсанти після підведення підсумків мають зрозуміти, що таке справжня поезія, а вже потім кожен визначиться, чи може він бути поетом. Правда, так можна втрати деяких потенційних учасників, але я думаю, що прилучитися до цього «легкого хліба» охочих не зменшиться. Пропоную розширити склад журі і додатково ввести до його складу людей з більш широким спектром літературних уподобань. Постмодерн – це добре, але «не ним єдиним». Скажімо, можна обожнювати Вакарчука і віддавати !
належне Баху, Шуберту, Грігу, Бізе чи Лісту. Вони один одного !
не заперечують. Ну, все це вже ваша компетенція. Можуть сказати, що не дилетантам учити членів НСПУ і докторів наук. Щоб ви не ображалися дам ще одну пропозицію: проведіть колись конкурс
одностопового вірша (1-12,14 рядків). Можна від одного автора, скажімо, не більше 3 віршів. Можна провести конкурс дитячих віршів чи, скажімо, пародій. Все у ваших руках. І, вже щоб зовсім усіх розвеселити, наостанок подаю «новоспечену» дещо ризиковану пародію, яку я, правда, не мав часу доопрацювати, бо відчуваю, що з години на годину все обговорення може закінчитися, і вся моя праця виявиться марною. Сподіваюся, що у читачів вистачить почуття гумору і дуже критикувати не будуть.
НЕРОЗДІЛЕНЕ КОХАННЯ
не сприймаю ваш маразматичний осуд
(бо він пенсійно-дегенеративний),
а підсовую всім свиню:
я покажу вам своє оголене «ню»
і вся міліровка випаде в осад
ось такий я крутий, ось такий креативний
все, кінчаю, кінець
остання краплина - бац!
вигідний лайф
суперовий кайф
повний ………..
ні, поки що новий абзац
З повагою Володимир Гільчук [ Згорнути рецензію ]
|
