|
Поверни мене в Японію : роман
Галина Ів
— Брайт Букс,
2015.
— 175 с.
— м.Київ. — Наклад 2000 шт.
ISBN: 978-966-2665-70-3
ББК: 84(4Укр)6-44
Жанр:
— Пригодницьке
— Міське фентезі
— Мандрівне
Анотація:
Одного звичайнісінького дня у твоє життя можуть увірватися неймовірні пригоди. Саме так сталося з героями цієї книги.
Юна дівчина Ірина стає свідком пограбування банку, а студенту Роману, який катався на велосипеді, невідомо звідки під колеса падає молодий японець.
Події того травневого дня тісно переплітаються і дивним чином приводять Іру до Японії. Адже на дівчину тепер покладено несподівану і дивовижну місію - повернути хлопця Хікару додому попри те, що він опинився в сучасному Києві, проскочивши не лише кілометри, а і роки свого життя.
Динамічна і людяна розповідь про веселе і сумне, про дружбу та мужність долати важкі часи. Вигаданий сюжет оснований на реальних історичних фактах - з любов*ю до України і до Японії.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Іра із собакою пішли повз неспішно гуляючих людей. Дівчина прислухалася, обираючи напрямок за звуком волинки.
У парку біля фонтану за Гостинним двором стояв музикант. Навколо нього великим колом зібралися люди. Іра виловила поглядом з натовпу Ромку і Хікару, які захоплено спостерігали за незвичним інструментом.
Дівчина стиха підійшла ближче, стала трохи осторонь і спостерігала за хлопцями. Ромка розхитувався в ритм мелодії, а Хікару ніби намагався повторити рухи рук музиканта. Іра мимоволі посміхнулася. Двоє молодих симпатичних їй хлопців, були такими різними і такими схожими одночасно. Музика ... [ Показати весь уривок ]
затихла, артист вклонився. У коробку біля його ніг посипалися гроші. Вдячна публіка аплодувала.
- Привіт, хлопці! - підійшла до них з усмішкою Іра, - не хотіла вас відривати від прекрасного.
- Привіт, а що, він справді класно грав! - трохи зніяковівши, сказав Ромка, який раніше не був помічений в особливому прагненні до прекрасного.
Друзі розсміялися.
- Привіт, Іро. Привіт мій любий Ассі, я сумував! - Хікару погладив пса. - Ну як ти... Як ти себе почуваєш? - хлопець з надією заглянув дівчині в очі.
- Уже краще. Хікару, не переживай. Я ж сказала, що зроблю все, що від мене залежить, аби швидше відправити вас із Ассі додому. Своє слово я тримаю.
- Так, я знаю, пробач. - Хлопцеві було незручно за свою настирливість, але повернення додому займало всі його думки.
- Друзі, ми втрачаємо час! - втрутився Ромка, - ходімо на Андріївський, гляньте, який туди натовп суне!
Іра подивилася по сторонах. Ярмарок розтягнувся сьогодні майже до Контрактової площі. Два зустрічних потоки людей змішувалися біля Будинку дитячої творчості. Одні спускалися з верхнього міста в нижнє, а інші рухалися їм назустріч від Подолу до Андріївської церкви і далі.
- Так, давайте підніматися! - погодилася дівчина. - Хікару, тобі має сподобатися, це одне з моїх улюблених місць у Києві.
Дівчина віддала поводок Ассі японцеві, взяла обох друзів під руки і вони рушили розбурханою різнокольоровою вулицею по враження та емоції.
Хлопці перезирнулися. Було помітно, що кожен із них відчував симпатію до цього бойового дівчиська, і тихо прагнув заробити «бали» в її очах.
- Ви тільки подивіться, які навколо люди щасливі! - Іра входила в кураж, піддаючись загальному настрою свята.
Друзі наблизилися до підніжжя Андріївського узвозу і завмерли. Хікару від здивування відпустив Ірину руку. Вулиця, яка звивалася змією вгору, була повна людей. З двох боків дороги на тротуарах стояли спиною до будинків майстри народних ремесел, художники, вишивальниці і просто творці, яким було що показати на люди. По центру дороги також, розклавши свої творіння прямо на старовинній бруківці, умільці пропонували свої роботи, адже до цього свята майстри готуються цілий рік.
- Нічого собі! - озираючись на всі боки, прошепотів Хікару.
- Подобається? - посміхнувся Ромка. - Це ти ще нічого не бачив! Ходімо!
Хлопець зробив крок уперед, і натовп захопив його за собою. Друзі пішли за ним. Ромка, періодично озираючись через плече, дивився щоб вони не загубилися, а Іра з Хікару, як маленькі цікаві діти, кидалися від розкладки до розкладки, все мацали, розглядали і захоплено перемовлялися.- Ромко, Ромко! Дивись, яка краса! - смикаючи хлопця за рукав, Іра підборіддям вказала потрібний напрямок.
Праворуч від дівчини, біля театру «Колесо» , стояла конструкція, на верхівці якої горизонтально, сонечком були прикріплені довгі палиці. За них на прищіпках трималися шовкові шарфи й косинки, розписані у стилі батику. Вони майоріли на вітрі, створюючи неймовірну динаміку, якісь чарівливі завихрення. Своїми коливаннями вони немов задавали ритм усьому потоку гуляючих. Іра віртуозно просочилася повз людей, скочила на високий парапет поруч із ними, розкинула руки і крикнула:
- Ромко, Хікару! Дивіться, яка краса!
Шовкові хустки та шарфи за її спиною розвивалися, немов крила. Хлопці заворожено дивилися на подругу.
- Яка ж вона гарна, коли така щаслива! - тихо сказав Хікару. - Ромо, бережи її, тобі дуже пощастило. [ Згорнути уривок ]
|
