Олександр Апальков, Левченко Сергій, Остролуцька Антоніна : Вісник V-го Міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча гора" : вісник поетичного конкурсу : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Краля Анастасія (джерело: Гостьова книга)

Саме опівночі розпочинається завтрашній день, десь поряд з думками про майбутнє. Письмове слово вбиває і впливає на людину дужче, ніж будь-що інше. Не звикла жити місцевими новинами, а за прожиті роки найдорожчим здобутком вважаю мовчанку.
Зустрічаючи під ногами монети, виявився самою найдорожчою у світі для мене грош, коли лишилась з дитиною маленькою на руках. Розпач був настільки сильним, що виходу здавалося немає , а ноги просто не хотіли підводитись. Щонайдужче я старалась не показувати справжніх емоцій маленькій донечці, котрій дарую самі найтепліші кольори світу, в усьому, що нас оточує, ... [ Показати всю рецензію ] а найдорожчим здобутком вважаю її обійми, якими вона зігріває моє материнське серце. Близькі і рідні йдуть назустріч матеріальною підтримкою.
Розсипаючись на маленькі частинки , найважче не падати духом . Різко змінюючи спосіб життя , найпершим досягненням вважаю зміну раціону харчування, віддаючи перевагу продуктам, котрі насичені вітамінами.
Стараюсь в кожній людині, яку зустрічала на своєму шляху знаходити лише плюси, відділяючи від негативу, залишивши світлу думку, як про окрему особистість.
Спілкування з зустрічними, змушує замислитись про несамовите, насичене життя мегаполісів, що дихають людьми, поміж яких обов’язково зустрінеш і особливих у пошуках свого, власного «я». Розпач, біль, неміч завжди підкрадаються непомітно. Серед сірого натовпу хотілось зустріти людину, що винайде прилад для вимірювання настрою від позитиву до негативу або ж навпаки, а пігулок для відновлення стану душі на превеликий жаль так і немає, Отже доводиться керувати своїми емоціями самостійно, а в поміч розраховувати лише на Бога.
В вільний час полюбляю читати, збираючи немов розсипані перли думки відомих письменників, гучність, яких настільки вражає маси часопису, що залишає слід і для майбутніх поколінь, і слугує творення чогось нового. Книга для мене, як привідчинені дверцята , що дають можливість не зупинятися на одному місці, а подумки рухатися вперед. Перевагу віддаю класичній літературі, а враження стараюсь формувати у віршах і в прозі :
Оставив мысли взаперти,
Пора искать дорогу.
А в голове : «куда идти?»
Какому кланяться порогу?
Відомий вислів : «Вік живи і вік навчайся», слугує для мене, немов credo, закладене в глибині душі. Зустрічаючи розумних людей, намагаючись у них навчатися, переймати корисні навички і досвід, котрим вони діляться. Для започаткування чогось нового, обов’язково мусить бути бажання. Блукаючи лабіринтом думок, досить важливо віднайти ниточку, по якій зустрічаєш однодумців, що тебе підтримують і розуміють.
Свої хвилювання ховаю в маленьких іграшках, плетених гачком у вільний час, за допомогою , яких розвиваю уяву і фантазію маленької дочки, а в дитячих віршах і казках дарую їй алюзію.
Чимало жінок втративши підтримку коханої людини у розпачі потрапляють до лап зеленого змія, шукаючи в чарці розраду і забувають про маленьких дітей, гублячи власне життя і життя майбутнього покоління. Звісно це не вихід з депресії, тому віддаю перевагу вищеназваним заняттям, що допомагають виховувати дітей, навчати, створювати затишок в оселі і отримувати задоволення від життя.
Досить актуальним на сьогоднішній день являється проведення поетичного конкурсу Чатує в століттях Чернеча Гора. Теми, що обговорюються і виплескуються назовні поетами достатньо різноманітні і кожна з них має свій вагомий внесок для розвитку суспільства в сьогоденні і в майбутньому. Звичайно досить влучно піднята тема про витіснення книги, як предмета в цілому, але тут же гарно висвітлена думка, про нове життя, пригоди, враження, які вона дарує читачеві. Отже особисто на мою думку: книгу витіснити з вжитку неможливо, так як і жодну літеру з алфавіту, яка несе для нього вагомий внесок своєю присутністю і своїм звучанням в слові. Тут же влучним є вислів відомого поета Т. Г. Шевченка : « … А що б здавалося слова…
Слова та й голос, більш нічого.
А серце б’ється ожива як їх почує…»
Кожен вірш несе собою вагомий внесок у висвітлення думок сучасності і у розвиток літератури. У п’ятому поетичному конкурсі сподобався вірш Борисової Ольги Михайлівни:
НАКАЗ
Всего лишь на Земле прохожий…
Так говорил в стихах поэт.
А за спиной, мы тайно схожи,
Шагами мерю белый свет.

И верю в сон, и в пробужденье,
Как верил ты своей судьбе.
Объята радостью движенья,
Ещё в пути я и борьбе.

К твоим стихам душа влекома,
Связала нас незримо нить.
В период боли и надлома
Читаю их, чтоб снова жить.



Наказ давал ты : жги мечтою,
Всю душу миру оголя!
Чтобы спасалась красотою
От бед уставшая Земля.
Сподобались рядки Дяків Оксани Іванівни з віршу Книг Глибина :
« … У книгах – вчення, дух і товща знань.
Їх покоління молоде черпає.
На ноги стане наш народ – титан,
Якщо коштовних книг скарби пізнає…»
Чудові рядки Жук Тетяни Віталіївни з віршу Привиди Минулого :
«… А книги – то мандри, події, пригоди,
Повчання і досвід, палкі почуття!
І кожного разу тобою прожите
Чиєсь неповторне, цікаве життя!!! »
Сподобались рядочки Карплюк – Залєсової Надії з віршу «Сивочола Княгине!» :
«… В океани , як ріки, люди – у храм…
У кожній душі знайдеш відгук ти там.
Безцінна і мудра, моя Берегине,
Книго моя, сивочола княгине!

Плачеш від болю, смієшся в коханні,
Загравою сходиш в садку на світанні…
Ти п’єш – не нап’єшся джерельного срібла,
Ти млосно – твереза і всім ти потрібна.

Підсніжником в лісі ти дякуєш Богу
І сина провадиш в далеку дорогу…
Грозу благословиш на сходи весняні
І квіти Землі, що ні з чим незрівнянні!»
Сподобався мені і мій вірш :
Відчай Дум

В полоні кришталевих сліз ,
Минувши біль і відчай дум.
Шепоче вітру верболіз
І відгукнувся ліс на шум.

В глибинах схованок природи,
У пошуках всіх таємниць,
В відлунні рідної породи
Лиш зупиняє дзвін дзвіниць.

У слід зруйнованих святинь
Шепотом молитва роздається.
В бігах від сліз людських гординь,
Напевно совість лиш не продається.

Оголена натура пліч…
Так манить спокоєм душа.
Загублена таємна ніч,
Загублений і дзвін гроша.

З розтанувши віками криг,
Що будять вічні почуття
Пролито сльози морем книг,
А в них ні крихти каяття.


Хороший вірш Кремінської Оксани Вікторівни:
Народження Книги
Тихенько, т-с-с-с, народжується Книга.
З маленьких чорних літер – насінин.
Вона пливе, неначе скресла крига,
З нечуваних письменницьких глибин.

Її тоненьке тіло, кволе, біле,
П’є молоко думок і почуттів ,
І набирає обрисів щосили…
І дивний голос чути між рядків…

Тепер уже, від плачу і до сміху,
Всі грані – сторінки її блищать,
І в душах сіють смуток, радість, втіху,
Щоб потім стиглий урожай зібрать!

Уривки, як струмки, збігають в ріки,
Та й ріки вже виходять з берегів.
Немає в світі ні добра, ні лиха, -
Залежить все від місця в Книзі слів!

Повір, колись все зникне загадково…
Немов ніде, нічого не було.
Та знову… на початку… буде Слово…
І не засохне вічне джерело!



Сподобався вірш Макухи Ніни Анатоліївни :
Джерела Знань
Спочатку літери шкільного букваря,
Які в дитинстві щедро проростали,
А потім читанка і світло «Кобзаря»,
Що в мудрості і доброті завжди навчали.

Хто жив із книгою, той дійсно двічі жив:
В своєму світі і в казкових мріях,
Гортаючи сторінки – рубежі
Пірнав під воду чи летів на крилах.

Сміявся, плакав, співчував і вірив,
Читаючи романи і поеми,
Де на гірських вершинах чи у прірвах
Точилися складні життя дилеми.

В переплетінні літер, слів і речень
Джерела знань в глибинах щедро б’ють.
Посеред стверджень , догм і заперечень
Вони до істини тернистий шлях кладуть.

Невдячно часом пилом припадають,
В мовчанні криють таїну думок.
Та візьмеш в руки й знову оживають
Вольтер і Данте, Пастернак і Блок.



Книжки не зрадять, в радості і в горі
Збудують свій невидимий місток,
Де в неосяжних сторінок просторах
Слова заквітнуть з літер пелюсток.

Досить глибокий вірш Мітасової Ірини Вікторівни:
Огранка Души
Дуновением тайн нерозгаданных,
Дивным отблеском знаний иных,
Ароматом янтарного ладана
Нас манит непрочитанность книг.

А мальчишка всё грезет победами…
Затаившись, так сладко читать,
Улетать к островам неизведанным,
Где миры созидает мечта.

И, звенящий клинками булатними,
Мир Айвенго и древних былин
Прожигает мальчишку до атомов,
Силу духа растя, как рубин.

Приключенья манят самоцветами,
Но настанет взросления пора,
Ясноглазому мальчику встретятся
Книги мудрости, книги добра.



Милый мальчик, ты мыслить научишься,
Строчек с ядом коснешься в тиши…
Только выберешь самое лучшее –
Стало чтенье огранкой души.

Хороший вірш Муртазаєвої Ельвіри Русланівни :

Колись, як сон, тебе накриє небо
І теплий блиск очей зійде у світ
І вранішня зоря світитиме для тебе
Плекаючи в долонях юність літ.

Нехай злітають тисячі історій,
І тисячі рядків зриваються в потік,
В танок ранково - ніжних меланхолій
Казковим й світлим буде він навік.

Вмить розіллється промінь сонця у долоні,
Акорди світла виграють в моїй душі.
І погляди людей і міста – не холодні,
Це просто маски. Лід уже тріщить.

Перегорну сторінку – то є слово!
Смарагдове, промінням виграва.
Весна душі, кохання колискова,
Як водограй, зі мною заграва!



Живи, о книго! І проймай століття!
Даруй життя, і сонце спочивай!
І проростуть наскрізь твої суцвіття
Неси тепло. Співай весну! Співай!

Сподобався вірш Немолот Вікторії :
Книга
Книжковий світ з дитинства огортав нас,
Це світ надій, премудростей та мрій.
На лебедях з Телесиком літали,
Сміливо йшли з Котигорошком в бій .

Рядки Сосюри, Рильського, Малишка –
Поезій дивний, загадковий круг.
Натхнення крила дарувала книжка,
Потрапивши уже до юних рук.

Читать книжки цікаво, любий друже.
Хай незупинно час швидкий біжить,
З віршами Лесі ми змужнілі, дужі,
З віршами Ліни ми вчимося жить.

Пронизливий холодний сильний вітер,
Який в обличчя віє восени,
Як груш нестиглих не обтрусить літер,
Коли вже надруковані вони.



Вік двадцять перший – електронні плани.
Панує всюди, вабить Інтернет.
Книжки із друку вийшли на майдани,
Розклавши паперовий свій намет!

Сподобався вірш Панкова Михайла Володимировича :
«Галичина»
В історії лиху годину
Бійців тих воля надлюдська,
Бо боронили Україну
СС українські війська.

Було під Бродами їх мало
Проти радянських ворогів,
Але завзято фронт тримали
Вони з відвагою богів!

І не наказами Фрейтага –
Землею рідною дана
Була божественна відвага
Бійцям СС «Галичина»!

Пиши поет і драматург
Про їх трагедію і славу,
Бо кожен з них , мов Нібелунг,
Нерівну битву вів криваву!



Книжки про них – духовне царство
Для тих, хто любить Батьківщину,
Хто почитав – вступай у братство
Борців за неньку Україну!

Хороший вірш Пащенко Миколи :
Книга
В мир тайн чужих, вскрыв букв секретный гриф,
Я, книгу развернувши, погрузился.
Как-будто дверь стеклянную раскрыв,
Вдруго я в новой жизни очутился
Бесплотным гостем – в зримих слов краю.
О книги, вы – весь мир мне подарили,
Расширили стократно жизнь мою,
И сделали ту быль – моею былью!
И в книгах, с их героями, сквозь даль,
Тогда не живши, я прожил те годы,
Везде, нигде не бывши, побывал,
Всевидящего демиурга вроде.
Творцов, в чьём слове – отразился Бог,
Благословляю гений, мне даривший
Мир необьятный – властью зрячих строк.
Как понимаю я, в свои проживши
Полсотни лет – лет тисячу, живя
Везде – не покидая праг отчизны,
О том поэта вещие слова,
Что тот, кто с книгой жил, - прожил две жизни!


Сподобався вірш Старости Петра Івановича:
Джерело наснаги
Книга тихо шелестить листками
І мене впускає в дивовижний світ,
В ньому поряд щире і лукаве,
На межі чатують вогнище і лід.

Смуток синій бродить між рядками,
Сміхом збуджують веселість сторінки.
Глузд бентежний повниться думками:
Невідомий світ надміру гомінкий .

Осягаю суть життя героїв,
Глибину любові, сподівань, страждань.
Впевнено ламаю вісь рутинну строю
У борні омани, правди і вагань.

Зрію в книзі джерело наснаги,
Життєдайне мудрості зерно,
Що знаннями утамує спрагу
І відкриє в мрію осяйне вікно.

… Безпорадний люд в житті без книги,
В темноті густій мандрує, як сліпець.
Відкриває книга лексики масиви,
Словом зігріває тисячі сердець.



Дуже сподобався вірш Утки-Отки Володимира:
Библиотека
Библиотека есть продолжение мозга
поэта, писателя, человека.
Прошлое в ней никогда не поздно,
А настоящее – как утеха.

Ты не ушла, и тебе за это –
Как бы сказать? – от меня досталось.
В библиотеках живут поэты,
А не поэзия, как считалось.

Как бы узнать мне у певчей птички,
Что с ней до жизни, до песни было?
Библиотеки иерархичны,
Как симпатические чернила.

Многих ещё до меня убили.
То есть, ещё до моих прелюдий.
Жить надо так, чтобы вас любили
Библиотеки, а не в них люди.

Мы возвращаемся, будто девы
В девственность, скользкую по секрету.
Библиотека есть место, где вы
Живы. Хотя вас в помине нету.
Загалом усі вірші, що зібрала збірка пятого поетичного конкурсу Чатує в століттях Чернеча Гора досить мелодійні і дзвінкі, що несуть собою особливу думку поетів до народу. Кожен поет майстерно орудує літерами, словами і реченнями з яких пізніше будує прозу, серед якої звичайно є майстри – журналісти, що боряться за своє життя і існування своєї творчості , підкріплюючи її новим поживним матеріалом відстоюючи власну думку і правду. Наостанок хотіла б добавити кілька своїх особистих рядків :

Загублені слова поетів,
Що згодом стали писарями,
У осторонь високих злетів,
Обабіч клятв над вівтарями.

І хоче правда вибратись з тенет,
А острах руку тримає в таємниці.
Бо завжди манить всіх високий злет…
Лишається лиш біль в падінні колісниці.


Вдячна за те, що запросили мене брати участь у шостому поетичному конкурсі. Залюбки в своїй творчості ділюся в ній своїми почуттями , хвилюваннями, думками.
Вятка
Если купаться ,то в счастье, если тонуть, то в любви.
Я устала любить читателя
И блуждать между строк.
Я устала любить мечтателя,
Что звездой зовёт на восток.

Я стихами уже пропитана
И слезами исчерпала лимит,
Я писателем бедным воспитана,
Я не слышу как громко гремит.


Я как книга всегда обнажённая,
Что в надежде покажет нам путь.
Я как свечка Тобою зажженная,
Только Бога в пути не забудь.

Я так долго искала поэта,
Что в стихах сможет слёзы пролить.
Я вдали от Твоего силуэта,
Что умеет тайны хранить.

Я растрёпана , жизнью пропитана.
Я устала камни Твои собирать.
Я в любви, словно в чувствах испытана.
И всплакнув, только Богу не стану я врать.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Єлизавета Кіпніс (джерело: Газета "Голос Лоівщини",392)

«Хто жив із книгою, той двічі жив!» - такою була тема V Міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора», оголошеного видавництвом Міжнарод¬ного літературно-художнього журналу «Склянка Часу/ 2еіІдІаз» (м.Канів).
Мета конкурсу на кращий поетичний твір - художнє втілення значення книги у нашому житті, у становленні лю¬дини. Конкурс тривав упродовж першого півріччя 2016 року. У ньому взяли участь автори з різних областей України та зарубіжжя. Географія доволі широка - від міст та сіл Захід¬ної України до Маріуполя, Слов'янська Донецької області та м.Армянськ (Крим), також і м.Ганновер ... [ Показати всю рецензію ] (Німеччина).
За результатами відбору видавництво «Склянка Часу» надрукувало «Вісник» V Міжнародного поетичного кон¬курсу. До нього ввійшли поетичні твори на задану тему про книгу, а також художні роботи (малюнки) конкурсу образотворчого твору на тему «Книга і життя». У першу


частину «Вісника» серед інших увійшли вірші лозівських авторів, членів літературно-творчого клубу «Лігос»: «О, книго!» - Л.Бендеберя, «Книга» - О.Білошниченко, «Мо¬єму другу книге» - Є.Кіпніс.
Безумовно, книга має важливе значення в житті кож¬ного з нас, та особливо цінним скарбом є вона для бібліо¬тек, адже придбання книг, їх збереження, надання інфор¬мації про книги, робота з читачами - це кропітка, повсяк¬денна праця бібліотекарів. Нещодавно ми подарували при¬мірник «Вісника» V конкурсу «Хто жив із книгою, той двічі жив!» Лозівській юнацькій бібліотеці, з якою нас зв'язу¬ють постійні творчі контакти, де частенько отримують кваліфіковані поради з питань своєї творчості.
Авторки також планують подарувати збірочки іншим ло-зівським бібліотекам. їхні твори неодноразово друкува¬лися у попередніх випусках «Вісника» на різні теми: до 200-річчя з дня народження Т.Шевченка (Л.Бендеберя, К.Глущенко, Є.Кіпніс); конкурс віршів про любов «Пода¬руй мені ніч» (О.Білошниченко); «Мій рідний край» (О.Бі¬лошниченко, Є.Кіпніс); музичний альманах «Октава» - кон¬курс нарисів про самодіяльних композиторів (Є.Кіпніс). Та- і кож у «Віснику» друкувалися вірші учнів лозівських шкіл, і учасників конкурсів: ЗОШ № 1 - Вікторії Білошниченко (8-а клас), Регіни Пашкевич (8-6 клас), ЗОШ № 8 - Дар'ї Тара- і нової (випускниця 2015р.).
Теми конкурсів, які постійно оголошує видавництво журналу «Склянка Часу/2еіІдіаз» різноманітні, цікаві, по¬в'язані з історією, з минулим та сучасним життям Украї¬ни, з питаннями етики та моралі. Тому кожного разу з'яв¬ляється бажання брати участь у цих конкурсах.
Завідувачка юнацької бібліотеки І.А.Майстренко подя¬кувала лігосівцям за подарунок та запросила їх провес¬ти у новому навчальному році спільні просвітницькі захо¬ди для школярів за тематикою «Вісників». Творчі стосун¬ки триватимуть й надалі, а фото - на згадку.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Прес-служба ЛТК «Лігос» (джерело: газета Голос Лозівщини)

Видавництво міжнар одного літературно- мистецького мистецького журналу «Склянка часу» (м.Канів) восени 2013 р. оголоси¬ло міжнародний пое¬тичний конкурс «Чатує в століттях Чернеча Го¬ра» на кращий поетич¬ний твір до 200-ліття від дня народження Та¬раса Шевченка. Тема конкурсу - висвітлення проблем духовного ми¬нулого, нинішнього та майбутнього розвитку України.
За результатами першого туру конкурсу у березні 2014 р. ви¬дано «Вісник міжна¬родного поетичного кон¬курсу», до якого відіб¬рані поетичні твори 200 (на честь ювілею Кобзаря) із майже 1800 учасників конкурсу з різних куточків України та ... [ Показати всю рецензію ] зарубіжжя.
Не всі вірші збірки досконалі (подальший відбір,три¬ває), але всі вони щирі, написані душею і серцем, та свідчать про уболівання авторів за долю України. До «Віс¬ника» увійшли й твори наших земляків: вірш «Голубка» лозівської поетеси Катерини Глущенко та вірш «Україні» Єлизавети Кіпніс, члена лозівського літературно-творчого клубу «Лігос». Завдяки старанням Є.Н.Кіпніс ця збірочка з'явилася на полицях лозівських бібліотек. Тематика «Вісника» - розвиток України, творчість і життя Т.Г.Шевченка - особливо актуальна та популярна в наш буремний час, тому нова книжка має знайти свого читача. Співробітники лозівських міської, юнацької та районної бібліотек вдячні Є.Кіпніс за небайдужість та виявлену корисну ініціативу.
Прес-служба ЛТК «Лігос»

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: perohanych (джерело: Жінка-Українка, Липень 13, 2016 - 20:07)

Відбувся V-й міжнародний поетичний конкурс "Чатує в століттях Чернеча Гора"


Він проводився міжнародним літературно-мистецьким журналом «Склянка Часу*Zeitglas».
Це літературне змагання поетів відбувалося відповідно темі ліричного віршу «Хто жив із книгою, той двічі жив».

У визначений термін (із 5 січня по 31 травня 2016 року) до редакції журналу "Склянка часу*Zeitglas"
надійшло загалом 1022 твори сучасних авторів з України та зарубіжжя. До конкурсного розгляду було узято
105.

Твори було оприлюднено у спец-випуску «Вісника конкурсу», на сторінках журналу "Склянка часу*Zeitglas" ... [ Показати всю рецензію ] (№№ 77 та 78) та в альманасі «Скіфія-2015-Весна».

Переможцем конкурсу визнано поета Володимира Утки-Отки (м. Маріуполь, Донецька область.) за твір «Бібліотека».

Друге місце: Матузок Любов ( м.Ромни, Сумської область.) за вірш «Шафа книжкова – світлина з дитячих років».

Третє місце поділили автори:

Кремінська Оксана ( м.Красилів, Хмельницьа область) за вірш «Народження Книги»

Левченко Сергій (м. Черкаси.) за вірш «Поезії для Ані»

Лауреатами конкурсу визнано:

Гільчук Володимир ( м. Ніжин.) За твір «МІЙ СВІТ»

Підвисоцька Лідія (м. Івано-Франківськ.) За твір КНИГА

Проценко Микола ( м.Київ.) За твір БЕСЕДА

Щиро вітаємо переможців, лауреатів та всіх учасників конкурсу.

Особлива подяка членам журі та усім, хто взяв участь в обговоренні творів. І ласкаво запрошуємо до нового, відтепер VI-го міжнародного поетичного конкурсу “Чатує в століттях Чернеча Гора” за темою «Для чого пишуться вірші…»

Докладно про конкурс на сайті журналу: http://zeitglas.io.ua/story

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: П. А. Николаев (джерело: Золотая пектораль)

“я отличаюсь от поэтов тем, что я поэт” Владимир Утки-Отки,1999.
Уникальность этого поэта состоит в том, что его друзья не люди ,а книги. Началось это давно, со школьной скамьи и продолжается до сих пор. Стихотворение”Библиотека” давнишнее, скандальное и всегда читается поэтом “последним” на его поэтических встречах и вечерах . На конкурс журнала “Склянка часу” “Кто с книгой жил ,тот дважды жил “, 2016 г. стихотворение представлено в старой вербальной версии и без купюр . Стихотворение “Библиотека” посвящено Антонине Петровне Иванчук – Мордовец, зам. библиотеки университета ПГТУ г. Мариуполя ... [ Показати всю рецензію ] и литературной маме поэта нянчившийся с этом поэтом на протяжении 6 лет его обучение в вузе .
Она умерла в конце прошлого века, разорвался тромб, мгновенная смерть.
У настоящего поэт две матери . Одна биологическая, а вторая литературная.
первая его останавливает: “Нельзя!”, а вторая говорит:”Вперёд!”
зная автора всего лишь по одному лишь стихотворению “Высший суд , опубликованным в журнале “Иностранная литература ” за 198(?) год, она искренне верила в его литературен будущие, грубо и за глаза обзывала его гением, а нежно и в глаза “новым Сергеем Довлатовым ” и в обоих случаях была права .


“Чем меня особенно восхищает В. Утки – Отки , так это презрением и брезгливостью к прочим поэтам, или , лучше сказать , не презрением и брезгливостью , а тем , что он всех русских поэтов вокруг считает совершенно за ничто”
П. А. Николаев
член-корреспондент
Российской академии наук.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Юрій Шеляженко (джерело: Сайт конкурсу ЧВСЧГ)

Радий, що навколо мого суб'єктивного рейтингу розв'язалася така жвава дискусія. Якщо б ще інші учасники конкурсу опублікували власний рейтинг, дискусія була б змістовнішою. Однак, якщо вже я взявся оцінювати, доведеться і відстоювати свої оцінки. Колеги, відповідаю на ваші міркування.
Шановна пані Світлано... Як можна прожити день, не сказавши і не подумавши жодного слова? Спочатку було слово. Навіть якщо це слово просто "сьогодні". Мені дійсно сподобався Ваш вірш, але це "якщо" та минулий час (озвучувався, вірила...) у моєму особистому сприйнятті трохи дисонує із універсальністю та безперервністю ... [ Показати всю рецензію ] Слова, Книги. Поезія живиться енергією послідовності, і якщо ми пишемо про Слово у минулому, треба ж пояснити, звідки таке відчуття? Чи ні? Тим більше, що тема конкурсу апелює до особливого книжкового простору в нашому житті, такого собі L-space (за Террі Пратчеттом). Порівняйте переконливість інтенції читати у Вашому творі та у вірші Романа Бабія "Світи із полиці", який мені теж сподобався, хоча я знизив оцінку на 2 бали за брак новизни та актуальності. Там проблема в тому, що, як на мій смак, поезія не має прив'язуватися до певного місця: навіть люблячи свою малу чи велику Батьківщину і не соромлячись творчо висловлювати цю любов, маємо також дивитися на світ ширше. Це виглядає парадоксально, але в поезії я якраз люблю парадоксальність, бо ідеї та почуття як норовливі коні, і поет має осідлати їх та спрямувати їх єство, їх іманентну суперечливість галопом до досконалості. Принаймні, так мені хочеться. Не знаю, може, інші очікують від поезії чогось іншого, наприклад, сонного релаксу? Тоді складіть рейтинг релаксуючої поезії. Але у мене інші запити, при всій повазі та симпатії до коал.
Шановний пане П. Ст... Хіба можна так зневажливо висловлюватися про чужу творчість? Люди старалися, вкладали душу, натхнення. Наступного разу вони напишуть краще. Майте повагу до творчих звершень інших людей, бо Ви теж, мабуть, колись в житті писали не дуже якісні твори, і я писав, і всі писали. Але я вірю, що світло істини в кожній особі. Нема людей безнадійних і безталанних, є ті, хто робить перші кроки у відкритті в собі Божого дару, хто помиляється, кому треба працювати над собою та більше освоювати світ, спілкуватися з людьми про все на світі, творчо розвиватися. Побажайте їм творчих успіхів на наступному конкурсі замість того, щоб тупо ганьбити.
Шановна пані Інно, готовий визнати, що навіть в тих віршах, які я суб'єктивно оцінив на двійку, можна за бажання знайти потроху всіх перахованих мною чеснот та якостей. Для самих авторів і для кола їх спілкування, можливо, їх поезія є джерелом радості, натхнення, життєвої енергії та мудрості. Але коли я відмічав наявність тої чи іншої якості у клітинці таблиці, перш за все зважав на загальний рівень, як я його відчував. Порівняно з іншими учасниками конкурсу, на мій погляд, у поезіях цих авторів недостатньо переконливо проявлено більшість затребуваних мною якостей. Знов-таки, можливо, я чогось не помітив? Тоді виправте мене, давайте обговорювати детальніше.
Шановна пані Ліна Читайло... Ціную Вашу прискіпливість. Одразу бачу другого вимогливого критика (більше б таких, як ми, та з власними табличками оцінок всіх авторів... ;-) і, звісно, рвуся до полеміки!
По-перше, Ви помиляєтеся, "янтар" - українське слово ( http://sum.in.ua/s/jantar ). Але навіть якщо б це був англіцизм чи русизм, я б ним скористався, бо не поділяю стереотипів "расової чистоти" мови, натомість вважаю, що усі мови світу є братніми, переплетеними у один квітковий вінок на хвилях річки вічності, приреченими взаємно збагачуватися, коли люди постійно шукають спільну мову, коли якесь влучне словечко з однієї мови починає кочувати іншими мовами. Мова є живим організмом, а не академічною догмою, і навіть суржиком чи жаргоном письменнику користуватися не зазорно. Нічого протиставляти "елітарну" літературу народному спілкуванню! Вже допротиставлялися до "покоління А4", замученого перевірками зошитів, тортурами примусового читання та заучування літератури в школі та від того не згодного читати чи писати тексти, довші за одну сторінку машинопису...
По-друге, Ваше бажання побачити мою таблицю легко задовольнити. Дайте Вашу електронну пошту, і я надішлю таблицю.
По-третє, я "вигравай-загравай" якраз не вважаю вдалим римуванням, а решта наведених Вами рим цілком пристойні. Неблискучі рими, звісно, трапляються і в кращих, і в середніх, і, тим більше, у інших конкурсних творах. Але чи варто видирати окремі рими із загального контексту? Зрештою, ми цінуємо кращі твори не за окремими огріхами, а за загальним враженням. Втім, тут теж можна дискутувати.
По-четверте, актуальність є не просто відповідністю темі конкурсу, але й відповідністю духу часу (сьогоденним, а краще - вічним, проблемам), коли, наприклад, піднімаються теми виживання на війні, значущості поезії, саморозвитку в читанні, тощо. Оригінальність бачення і фантазія - також, як на мене, різні речі. Оригінальність посилює ідею, а фантазія посилює красу. Наприклад, сказати "книгу в шкіряній обкладинці хочеться обнімати і цілувати" - просто оригінально, "схоже, ніби я книга в рожевій шкіряній обкладинці" - просто прояв фантазії, а от у вислові "я бажана книга, яку обнімають і цілують, ніжно торкаючись рожевої шкіряної обкладинки" одночасно присутні як оригінальність, так і фантазія. Так само з емоційним і мовним багатством. Висловлюючи складні думки та відчуття, один обійдеться простою лексикою, повторюватиметься ("любити солодко, але страшно зруйнувати любов зайвою балаканиною"), а інший вживатиме вишукану лексику та мовні засоби ("кохання наче карамелі, хоча до язика не липне"). Якщо це пояснення на пальцях не влаштує, готовий поговорити про це докладніше.
По-п'яте, повністю підтримую Ваші слова: "Успіхів усім конкурсантам! Укладайте власні системи оцінювання, у яких ваші поезії будуть переможцями!:)". І я Вам більше скажу. Ми тут з партнерами проводимо конкурс есеїв "Людина та людяність: актуальне бачення" в новому форматі відкритого конкурсу (http://видавець-шеляженко.укр/#konkurs ) . Формат відкритого конкурсу є нашою оригінальною розробкою і полягає в тому, що усі бажаючі можуть долучитися не тільки до участі в конкурсі, але й до нагородження переможців. Тобто, кожен може через організаторів конкурсу нагородити власним призом тих чи інших учасників у будь-яких самостійно визначених номінаціях чи кожного з учасників конкурсу. Даний конкурс проводиться трохи в іншому форматі, але це не заважає кожному з нас проявляти ініціативу, правда ж? Тому я офіційно оголошую, що всі, хто за моїм рейтингом набрав від 8 до 12 балів, можуть до 1 липня включно повідомити мені свою поштову адресу електронною поштою yuriy.sheliazhenko(@)gmail.com і отримати призи-сюрпризи. Книжки і... але не буду розкривати інтригу. Таким чином я хочу віддячити кожному з авторів, чиї твори мені найбільше сподобалися.
Організатори конкурсу не будуть проти такої самодіяльності?
До речі, про самодіяльність. Був нещодавно на виставці "Українська книга на Одещині" та записав цікавий вірш поета-волелюбця, дисидента Олекси Різниківа "Я скоріше згасну, ніж скорюсь!" (уривок з його поеми "Окупація"), раджу послухати: https://www.youtube.com/watch?v=yGc7IeYf_rI
Шановні лідери мого суб'єктивного рейтингу, чекаю на ваші листи та готую призи-сюрпризи.
Всім творчих успіхів, а також - віри в себе, вірності собі, володіння собою! Самостійності! Самобутності! Самоцінності! Саморозвитку! :)

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Л.Матузок (джерело: Сайт конкурсу ЧВСЧГ)

Приємно,що в числі конкурсантів - люди різного віку,хочеться вірити,що книга до цього часу небайдужа багатьом.Багато творів сподобалося.Розумію,що доклав певних старань кожен,та все ж не буду перелічувати усіх авторів,чиї твори сподобалися, а хочу назвати тих ,чиї твори сподобалися найбільше. Хоча й зробити це важко.На мою думку,цеПащенко Микола"Книга", Сокольник Сергій "Сила книжного слова",Підвисоцька Лідія "Книга",Мітасова Ірина "Огранка души", Рябініна МАрина ,Крушельницька Ганна. Звичайно,є й інші твори,які заслуговують на увагу читача.На жаль,багато авторів написали вірші,керуючися штампами,нещирим ... [ Показати всю рецензію ] пафосом,не дотримуючись розмірів,логічного звязку в творі,змішуючи російські слова з українськими. Іноді зустрічаєш речення,які взагалі не сформовані так,аби автор передав свою думку зрозуміло.Чи перечитують автори свої твори перед тим, як їх оприлюднити? Не хочу,щоб подумали,що когось повчаю,вважаю себе кращою від когось і таке інше.Поважаю всіх,хто цінує слово.відповідально ставиться до поетичної творчості.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Юрій Шеляженко (джерело: Сайт конкурсу ЧВЧГ)

Для V Міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора" організатори обрали тему "Хто жив із книгою, той двічі жив".
Перш ніж похвалити інших авторів, почну з себе, бо, каюся, я страшний хвалько.
Отже, я відправив на конкурс свій вірш незвичної конструкції, назва якого (()(())((()))(())()), загадкова на перший погляд (хоча й трохи нагадує книжкову полицю з симетрично розставленими книжками різної товщини), насправді розкриває спосіб римування та чергування літер "Я" і "Є", з яких починається кожен рядок мого віршика. Кожна дужка в назві відповідає одному рядку вірша; коли дужка ... [ Показати всю рецензію ] відкривається, рядок починається з "Я"; коли дужка закривається, рядок починається з "Є"; окрім перших літер рядків, ці літери ніде не повторюються. Вибір цих двох літер зумовлений тим, що, здається, нема в українському алфавіті іншої пари літер, які так пасують одна одній; "я є" - це вислів самостійності, щирості в книжках, у поезії та в будь-якому людському спілкуванні. Ми найбільше цінуємо, читаємо і перечитуємо книжки тих авторів, які наче постають перед нашим внутрішнім поглядом і ведуть з нами бесіду, поки ми їх читаємо, неначе кажуть "я є, я особистість і ти особистість, нам буде цікаво разом". Парні дужки у назві мого віршика також задають ієрархічний порядок вкладеності, що визначає систему римування; наприклад, римуються і "сторінки" найтовщої книжки всередині, від "обкладинки" до "розвороту", і "стінки книжкової полиці", перша та остання строки віршика. Попри оригінальну форму (дотриматись якої, скажу чесно, було набагато складніше, ніж вигадати її), вірш легко читається і в алегоричній формі передає загальнолюдську цінність та універсальну традиційність книги як джерела всієї енергії розуму і серця, живленої діалектичною єдністю дивацтв та протилежностей: святості, вільнодумства, братерства, змагання, свободи і гідності…
Втім, я захопився самовихвалянням (вибачте; в якості компенсації, я виключив свій вірш із подальшого рейтингу). Переходжу до вихваляння та критики інших авторів.
Треба сказати, що очі розбігаються і багато нових приємних вражень від дев'яти десятків творів, які надійшли на конкурс. Перш ніж навести свій рейтинг поезії інших авторів конкурсу, розповім про систему оцінювання. Звісно, ані оцінки, ані систему я нікому не нав’язую, це просто моє бачення, і я відкритий для дискусії з тими, хто бажатиме оскаржити пропонований підхід чи конкретні оцінки. Але підхід, на мою думку, досить простий та логічний.
Кожен вірш я оцінював за трьома чеснотами: ідея, краса, форма. Також я обрав 12-бальну систему оцінювання за гнучкість і кожній з чеснот присвоїв 4 бали. Кожен з цих балів присвоювався за певні якості. Стосовно ідеї – я оцінював новизну, актуальність, широту осягнення проблеми та оригінальність бачення. Чеснота краси включала такі складові, як фантазія, емпатія і емоційне багатство, здатність мотивувати і захопити читача. Що ж до чесноти форми, тут я перевіряв ритм, рими, лексичне (мовне) багатство та грамотність.
Рейтинг вийшов наступним: Алексик (6), Антоненко В. (7), Антоненко О. (8), Артерчук (2), Бабій (10), Бендеберя (7), Бессоннов (6), Білошниченко (7), Богуслав (4), Бойко (9), Бондар (9), Борисова (7), Булах (4), Виноградська (9), Гільчук В. (8), Гільчук Л. (4), Глущенко (2), Григор’єв (2), Григор’єва (6), Дацків (9), Дериземля (5), Дмитрик (4), Доленник (12), Дорошенко (5), Дяків (4), Жук В. (5), Жук Т. (9), Заремба (4), Затовська (11), Ільницька (4), Калина (12), Карплюк-Залєсова (5), Карпуніна (8), Кіпніс (7), Коваленко (11), Ковальчук (7), Копчук (3), Корінь (11), Коробова (11), Кот (3), Кравченко (3), Краля (6), Кремінська (7), Крушельницька (11), Кушнір (3), Левченко (6), Литвинець (7), Логоша (8), Лук’янчук (4), Макуха (7), Мардарович (9), Матузок (11), Мелешко (8), Мельник (8), Микитюк (5), Микуліна (4), Мітасова (12), Момотюк (6), Муртазаєва (11), Немолот (11), Олійник (7), Остролуцька (5), Панков (7), Пащенко (8), Підвисоцька (6), Попелюшка (10), Проценко (11), Рейцен (5), Рябініна (6), Савенко (11), Савчук (8), Скрипець (11), Сокольник (7), Соловйова (9), Староста (9), Степанчук (8), Субота (5), Трофимов (5), Утки-Отки (9), Флис (3), Чемерис (4), Шевель (10), Шевців (9), Шиманський (3), Шовкун (8), Яценко (7).
Найвищий бал (12) набрали троє авторів – Доленник, Калина, Мітасова, твори яких я вважаю найкращими з урахуванням адекватності тематиці конкурсу. Наводжу їх у алфавітному порядку.
Перший лідер мого рейтингу в алфавітному порядку – Інна Доленник з Кривого Рогу. В своєму вірші про вірші вона чарівно порівнює вірші з островами. Мені дуже сподобалося це порівняння і загалом мелодика та мовне багатство її твору. Окрім того, вважаю, що дуже актуально пропагувати читання поезії. Одного разу, коли я намагався пристроїти свої книжки до книжкового магазину, прозу в мене взяли, а поезію не взяли, мотивуючи тим, що поезію ніхто не купує – у них, мовляв, навіть Ліна Костенко залежалася. Сумно чути про такі тенденції. Мабуть, проблема в тому, що нам вічно повторюють, ніби людина – не острів, і від цього життя стає якимось континентально сірим та прозаїчним.
Другий лідер рейтингу в алфавітному порядку – Калина (Харченко) Інна з м. Ганновера, що у Німеччині. Її вірш «Сила» – про силу національної гідності у поезії Тараса Шевченка. Я критично ставлюся до гасла «Шевченко мобілізує», пропагованого Міністерством культури (сам Шевченко писав, що «в козаки охочі йшли» та іронізував над примусовими мобілізаціями у рядках «айда в казарми, айда в неволю»), проте мене вразила і схвилювала яскраво змальована нею картина, як збирала мати сина на війну і порадила йому взяти «Кобзаря» з полиці, як оберег, щоб ворожа куля не влучила.
До речі, особливо приємно, що вірш пані Калини не політизований – він про любов матері до сина і про те, як традиції можуть зберігти життя українця. Я, наприклад, відмовився від думки надіслати на конкурс два своїх політизовані вірші, що підходили по темі – «Жест Надії» (про сміливу поведінку Надії Савченко на суді в Москві у день народження Шевченка та уявний суд присяжних поетів всіх часів і народів над нами, їхніми подекуди невдалими нащадками) та «Балада про люстрацію» (де я критикував одну одіозну політикиню, що своєю кровожерливістю дискредитує українство; починається вірш з того, що вона озброїла дітей, і це реальний випадок, а закінчується так: «Тут малим набридла зброя. // Нудно їм ходити строєм! // Порішили люструвати // В смітнику усі гранати, // Автомати, кулемет, // Танк, набої, сто ракет. // І, озброївшись книжками, // В ліс читати повтікали»). Я свідомий того, що не всі готові поділяти моє позитивне чи негативне ставлення до тих чи інших політиків чи моє тлумачення пацифізму як бальзаму для запалених фанів «зради» чи «перемоги», котрі, на відміну від пацифістів, щиро вважають патріотизмом нерозважливу войовничість. Адже пацифізм не закликає здаватися ворогу, він закликає лише не лізти у війну, не розв’язувати війну, шукати собі не ворогів, а взаємно гідні та вигідні, я б сказав навіть – хитрі, мирні рішення конфліктів. Хоробрість – це чудово, якщо вона керується досвідом, мудрістю та совістю. Іноді краще охолонути, все зважити, притамувавши образи в серці, перш ніж приймати стратегічні рішення.
Нарешті, третій лідер мого рейтингу в алфавітному порядку – Ірина Мітасова (с. Киїнка Чернігівської обл.) з віршем «Огранка души». Яка магія так приваблює до, приміром, її афоризму «нас манит непрочитанность книг»? Важко це пояснити.
Серед інших авторів, які отримали від мене високі оцінки, хочу відзначити веселий і жвавий вірш Миколи Проценка «Беседа». Він, однак, попри відмінність іскрометного гумору, недотягнув один бал до найвищої оцінки з двох причин. По-перше, він не зовсім по темі конкурсу (курйозне зіткнення філософії та реальності має лише побіжне відношення до книг). По-друге, він трохи сексистський: підігрує невірному стереотипу, що чоловіки нібито розумніші за жінок. Автору рекомендую подивитися мультфільм «Дарю тебе звезду», в якому висміюється цей стереотип. До речі, на Заході в поезії часто висміюються гендерні, національні, релігійні та інші стереотипи, чого, на жаль, я не бачу серед учасників наших конкурсів. Пригадую лише веселе оповіданнячко з цьогорічного прозового конкурсу тих самих організаторів, де бородатий старий ходив по селу і кликав собаку дивним арабським іменем, і всі від того старого тікали, приймаючи за терориста-ісламіста. На жаль, це оповідання тоді не тільки не перемогло, а навіть не потрапило у шорт-лист.
Дуже гарний і мелодійний вірш «Велич книги» Лідії Коваленко, однак, на мій смак, тема величі не розкрита до кінця, трохи не вистачає парадоксальності, афористичної затійливості, тому 11 балів. Відзначу, мені сподобалося також, як Вікторія Немолот прослідкувала шлях читання від Котигорошка до Майдану, як Олена Савенко написала симпатичну колисанку «На м’якеньких лапках» з цікавими алегоріями (сизе кошенятко – вечір). Радує знайомство молоді з античною міфологією (Ганна Крушельницька), я теж виріс на міфах і легендах давньої Греції, і в моєму конкурсному творі фігурує Язон, а золоте руно служить алегорією найдавніших книг – сувоїв. Антоніна Корінь психологічно вірно пише про книгу як «човник рятівний», наче слідує власному імені – дивиться в корінь! Світлана Коробова пише «я вірила у слово, як у вічність, й подовжувала ним своє життя», і це дуже натхненно та мотивуюче звучало б в теперішньому чи у майбутньому часі, а в минулому часі навіює думку про епітафію, тому 11 балів. Любов Матузок також віддається суму: «тільки б не стала книгарня тюрмою для книг». Не стане! Читацькому роду нема переводу! Про це свідчить більшість конкурсних творів, і на цій оптимістичній ноті дозвольте завершити мою скромну рецензію. Повторюся, готовий обговорювати висловлені думки.

[ Згорнути рецензію ]