Арсеній Тарасов : Листи на Північ : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Олег Коцарев (джерело: Друг Читача)

Виходять книжки нової «порції» лауреатів літературної премії видавництва «Смолоскип». Чергове таке видання — «Листи на Північ» молодого поета Арсенія Тарасова.

Обкладинка поетичної збірки, її назва і перші сторінки, вигадливі епіграфи з далеко не хрестоматійних творів («Stabat Mater» і Томас Едвард Лоуренс), одразу дають уявлення про дві головні риси «Листів на Північ». По-перше, це медитативність, плавний «телепортаційний» темп і трохи химерні смислові переходи, тобто все те, що асоціюється і взаємодіє з, узагальнено кажучи, «далекосхідною» поетичною традицією (передусім японською, китайською, ... [ Показати всю рецензію ] корейською). По-друге — націлення на стандарти так званої «вченої поезії», з численними алюзіями, відсиланнями до попередників, до всіляких філософських концепцій, зрештою, просто підкреслено концептуальний підхід. Прикладом останнього є епістолярний мотив книжки. Він виявляється не тільки в назві. А назва — не просто метафора чи зручне припочаткове формулювання. Йдеться про те, що кожен вірш трактується як лист і часто має в собі менш або більш виразні епістолярні характеристики на зразок звертань, особливих поважно-розповідних переліків вражень тощо.

привіт. ходив до ріки, аби подивитись

на її воду мертву, на стіни цементні

дамби, що, як заколка — волосся,

воду мертву схопила; ходив я удосвіта,

але досі не помічав я корову (…)

Книжка «Листи на Північ» досить контрастує з активністю Арсенія Тарасова в минулі роки як невтомного організатора слем-турнірів із відповідною естетикою. Немає в збірці й характерних риторичних верлібрів, що їх часом називають неодмінною ознакою «харківської школи» (Тарасов походить із Харкова, там він починав і свою літературну діяльність).

З огляду на все вищесказане, недивно, що основний настрій поета в цій зібрці — задума, самоаналіз, аналіз краєвидів і відчуттів:

згадав, не знаю, чому, смак льоду,

що намерзає на шарф.

коли саме цей смак намерзав?..

над ставком, цей ставок — коли саме?

Спокій, а не виклик, повільна течія, а не вири і пороги, поступовий захід сонця, а не буревій. А втім, кожен читач «Листів на Північ», гадаю, легко переконається — під тишею повільної течії часом ховаються не менш потужні емоції, ніж у струменях водоспадів.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олег Коцарев (джерело: Україна Молода)

У «Смолоскипі» починають з’являтися книжки лавреатів минулорічної літературної премії цього видавництва. Одна з перших — поетична збірка «Листи на північ» Арсенія Тарасова.
Арсеній Тарасов — молодий поет, перекладач і культуролог, уродженець Харкова, зараз живе в Києві. Власне, згадка про культурологічну діяльність поета не випадкова: адже однією з найголовніших характеристик книжки «Листи на північ» є її глибоке занурення у контексти різних культур та епох. Не так гра, як комбінація їхніх знаків, натяків, стилізацій. Досить лише згадати один епіграф: «Не згоріти мені в полум’ї запаленому...» ... [ Показати всю рецензію ] та численні алюзії на поетичну традицію Далекого Сходу.
Отже, читач «Листів на північ» матиме справу з поезією якщо й не цілковито інтелектуальною, то принаймні вже точно «вченою». З такою, що має свої внутрішні коди, системи символів, свої умовності та умови гри. Це Тарасов підкреслив уже на початках, повідавши, що книжка створена не для декламації, а для тихого читання про себе, запропонувавши своє уявлення про те, як ці тексти знайдуть «свого» читача (і в жодному разі не навпаки). Ще можна пригадати, як на презентації поет зазначив, що вірші, які ввійшли до «Листів на північ», є листами не лише в метафоричному сенсі, а й великою мірою в буквальному розумінні.
Навіть найконцептуальнішим побажанням поетів, утім, судилося лишитися тільки побажаннями. І охочі читачі запросто зможуть читати «Листи...» вголос, легко проігнорують їхню епістолярну сутність або й самі пошукають шляху до цієї книжки, не чекаючи її кроків назустріч. Інакше кажучи, простір для інтерпретації віршів значно ширший ніж той, що його запропонував сам поет (чимало цікавого в плані цієї інтерпретації можна прочитати в післямові Людмили Кісельової).
Але в найрозмаїтіших формах сприйняття аж ніяк не випадає проігнорувати факт повільного, задуманого медитативного ритму цієї поезії, особливої стилізаційної побудови речень, спеціального порядку слів. Усе це викликає «далекосхідні» асоціації (як і сам підхід до побудови образів), проте має достатньо переконливе підґрунтя і в традиціях західного модернізму, й не лише там. При цьому елементи стилізації у віршах не домінують. Десь Арсеній Тарасов вдається до розлогої метафорики:
привіт. ходив до ріки,
аби подивитись
на її воду мертву, на стіни цементні
дамби, що, як заколка — волосся,
воду мертву схопила;
ходив я удосвіта,
але досі не помічав я корову
дорогою до ріки (...) — це з «Листа вісімнадцятого». В інших текстах він схильний до послідовної, методичної краєвидної епіки:
над холодним, як там, за вікном,
ставком волочиться
туман. холодний.
згадав, не знаю, чому, смак льоду,
що намерзає на шарф.
коли саме цей смак намерзав?..
над ставком, цей ставок —
коли саме?
над ставком журавель колисає
повітря під сильним крилом.
(«Лист п’ятнадцятий»).
Спокій («епоха жадана, епоха спокою» — чітко артикулює й ніби вхоплює справжні бажання доби, десь навіть торкається суспільного, знаково підкреслюючи наголос у слові, яке можна прочитати як прізвище зовсім не спокійного поета, а в іншому «листі» герой-оповідач уже читає діалог Платона, поки «з неба падають бомби», утверджуючи розмаїття, автономність української поезії навіть у буремні дні епохи неспокою, наявність метафізичного, а то й містичного виміру (хоча немає певності, чи варто його називати саме вертикаллю, як то часто буває прийнято), пластичність, строкатий бекґраунд у свіжому трактуванні, складна взаємодія з пам’яттю. Все це — те, що виразно характеризує наймолодше або майже наймолодше станом на сьогодні коло вітчизняних поетів. Інколи їх звуть «двітисячідесятниками» (детальніше про це читайте в передмові Павла Коробчука). Водночас це щось не зовсім стандартне для умовної Харківської школи української поезії. Відтак Арсеній Тарасов чи то до неї не входить, чи то розширює її координати.
Тож якщо ваш настрій та естетичне чуття потребує плавної поезії, під задумане повільне читання, поезії, яка надихає не лише на відчуття, але також на роздуми й навіть на те, щоб покопирсатись у першоджерелах — «Листи на північ» саме для вас.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Ганна Гнедкова (джерело: Читомо)

Повернувшись із презентації збірки, я прочитала з неї кілька перших віршів – і відклала з думкою: «Не моє». Зрештою, сам автор у передмові попереджає, що цю книжку знайде тільки той, кого «знайде» вона. Удруге звернулася до неї тільки закордоном, тобто там, де людина відірвана від звичного середовища і починає, порівнюючи, наново визначати, що в цьому світі взагалі притаманне тільки їй, а що – «чуже» або запозичене. А також там, де починає писати листи «своїм».

Написання листів є майже такою ж формою самопізнання, як і ведення щоденника. З виру подій, уривків розмов, прочитаних книжок Я адресанта ... [ Показати всю рецензію ] обирає те, що його конструює в очах Іншого – адресата. Ліричний герой «Листів на Північ», як він зізнається сам, – це «той, хто себе самого карає», адже вир, у який він занурюється, фактично неохопний як за простором, так і за часом: культури Сходу і Заходу, світ потойбічний і поцейбічний, час пам’яті і час вічності.

Тут складно не заблукати серед дзеркал і віддзеркалень. А ще важче – не зневіритися, коли знайдене в Чужому не перетворюється на Своє і відчувається радше як крадіжка, а не як надбання:

всю пилюку збираю з усіх доріг світу.

а йшов би тропою своєю –

не мав би нічого, окрім лиш свого.

та грабіжником став я, розвідником,

що до стану ворожого в ніч пролазить,

в ніч, коли небо горить і всі духи палають

Знак «?» у збірці – наскрізний. Під питання ставляться «самозаспокійливі» істини, кожне раптове прозріння піддається сумніву. А ще більше у збірці тривожних запитань, відповідей на які мовчазний співрозмовник не дає. Поет їх теж не відкриває. Він тільки закликає до пошуку свого читача.

[ Згорнути рецензію ]