|
24.08.2016
Рецензія на книжку:
Тарасов Арсеній. Листи на Північ
Повернувшись із презентації збірки, я прочитала з неї кілька перших віршів – і відклала з думкою: «Не моє». Зрештою, сам автор у передмові попереджає, що цю книжку знайде тільки той, кого «знайде» вона. Удруге звернулася до неї тільки закордоном, тобто там, де людина відірвана від звичного середовища і починає, порівнюючи, наново визначати, що в цьому світі взагалі притаманне тільки їй, а що – «чуже» або запозичене. А також там, де починає писати листи «своїм».
Написання листів є майже такою ж формою самопізнання, як і ведення щоденника. З виру подій, уривків розмов, прочитаних книжок Я адресанта обирає те, що його конструює в очах Іншого – адресата. Ліричний герой «Листів на Північ», як він зізнається сам, – це «той, хто себе самого карає», адже вир, у який він занурюється, фактично неохопний як за простором, так і за часом: культури Сходу і Заходу, світ потойбічний і поцейбічний, час пам’яті і час вічності.
Тут складно не заблукати серед дзеркал і віддзеркалень. А ще важче – не зневіритися, коли знайдене в Чужому не перетворюється на Своє і відчувається радше як крадіжка, а не як надбання:
всю пилюку збираю з усіх доріг світу.
а йшов би тропою своєю –
не мав би нічого, окрім лиш свого.
та грабіжником став я, розвідником,
що до стану ворожого в ніч пролазить,
в ніч, коли небо горить і всі духи палають
Знак «?» у збірці – наскрізний. Під питання ставляться «самозаспокійливі» істини, кожне раптове прозріння піддається сумніву. А ще більше у збірці тривожних запитань, відповідей на які мовчазний співрозмовник не дає. Поет їх теж не відкриває. Він тільки закликає до пошуку свого читача.
Ганна Гнедкова
(Джерело:
Читомо)
|
