|
Секрети старої стрільниці : Роман
Наталя Тисовська
— Наш час,
2016.
— 256 с.
— (Серія: nova proza.ua).
— м.Київ. — Наклад 2200 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-1530-98-9
Жанр:
— Детективне
— Пригодницьке
— Козаччина
Анотація:
Творчу студію «Ґвалт» збурило надзвичайне повідомлення — четверо друзів-студійців отримали ґрант на зйомку анімаційного фільму «Характерник», присвяченого кошовому отаману Івану Сірку. Але під час презентації проекту сталося лихо — раптово і загадково помер історик, який консультував ґрантерів щодо написання сценарію. Чи не може ця смерть бути пов’язана з таємницею, яку свого часу забрав у могилу Іван Сірко?
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Сонце пірнуло в зелені хвилі Каховського моря, і запала темрява.
Невеличкий гостроверхий намет, по-військовому плямистий, наїжився й завмер. Верби торкалися віттям цупкої тканини, шурхотіли застережливо. Час до часу зривався вітер, пробігав неспокійно високою травою, знов пригасав — до наступного спалаху. Десь за вербами ховалася вода, від намету її не побачити, тільки чути було тривожне плюскотіння.
В нашорошеній тиші вечора сторожко брязнув метал. Птах гукнув сполохано. Чорний пес, який лежав коло намету, зітхнув.
Неподалік ішла робота: темна постать, тримаючи обіруч довжелезний стрижень, ... [ Показати весь уривок ]
раз у раз штрикала ним вологу піщану землю, а друга сиділа поряд по-турецькому, присвічуючи шахтарським ліхтариком. Перша постать з розмаху загнала стрижень особливо глибоко, аж тепер витягнути не могла.
— Мабуть, не варто так,— мовив той, що з ліхтариком.— Глибше не може бути. Тут же вода...
— Нині вода близько — а триста років тому була далеко. Ну гаразд, годі вже...
Нарешті висмикнувши стрижень, невідомий шукач ліг, втер рукавом піт на чолі.
Натомість до роботи взявся його спільник. Кілька разів штрикне — відпочине, штрикне — відпочине. Шахтарський ліхтарик у нього на лобі світився яскравою зіркою. Всю місцевість ці двоє уже пройшли ехолотом, але без особливого успіху. Лишалося шукати рештки Базавлуцької січі вручну на відмілинах. Раптом пощастить? Добре, що кінець липня, вода стоїть зовсім низько.
— Пити хочу — вмираю...
Двоє повернулися до свого лігва. Той, що з ліхтариком, розлігся на моріжку, підклавши лікоть під голову, закусив травинку. Три тижні мучаться, а так нічого і не знайшли!..
Господар же чорного собаки зняв нитяні брудні рукавички, оглянув набряклі мозолі, посмикав зраділого пса за вуха. Тоді сховавсь у наметі й довго чимось шарудів.
У темряві всі звуки здавалися перебільшеними. Жебоніла сердито вода, шурхав мокрий пісок. Раптом чорний пес утробно загарчав. Його хазяїн визирнув з намету з відкупореною бляшанкою в руках.
— Цить, Шайтане,— шепнув він і простягнув гостинець. Пес облизнувся.
Двоє довго вслухались у тишу, але все начебто було спокійно.
— Гей,— озвався нарешті той, що лежав,— а хто знає, що ми на острові?
— Та ніхто. Місцеві дітлахи мене бачили тільки раз — біля могили, коли я тебе зустрічав. Здається,— господар чорного пса усміхнувся,— дітлахи подумали, що я ротом воду на могилу ношу. Як у легенді...
— Ми ще сьогодні працюємо?
— Аякже!
Двоє схилилися до детальної військової карти-кілометрівки. У світлі шахтарського ліхтарика легко можна було розрізнити найдрібніші позначки. Господар пса водив по карті пальцем, бурмотів. Зрівнював з іншою картою, де на місці теперішньої води проступав острів.
— Чого ми всякчас у воді бабраємося? — нетерпляче сказав другий. Світло ліхтарика косо падало йому на обличчя, на якому стирчав величенький ніс-картоплина.— Ходім для розваги на сухе.
Його товариш саркастично пирхнув, але послухався, відійшов на кількадесят метрів на горбок, застромив щосили стрижня — й завмер. Довге сталеве знаряддя уперлося в камінь.
У верболозі сонно пугукнув птах.
— Лопату,— попросив парубок тремтячим голосом.
Той, що з носом-картоплиною, за мить підійшов з лопатою, почав обережно копати, присвічуючи ліхтариком. Хвилин за десять із землі проступила кладка. Схоже було на залишки кам’яного укріплення.
— Бігла степом куниця,— поволі промовив копач,— утікала від лисиці, та й забігла в стрільницю, а в тій стрільниці скарбниця...
— Невже це воно? — пробурмотів його спільник з містичним жахом у голосі. [ Згорнути уривок ]
|
