|
36 і 6 котів : Вусато-хвостата історія для дітей
Галина Вдовиченко
— Видавництво Старого Лева,
2015.
— 136 с.
— м.Львів. — Наклад 21000 шт.
Перевидання. Тверда обкладинка. Можливість автографа.
ISBN: 978-617-679-129-4
ББК: 84.4Укр7
Жанр:
— Дитяча література
— Дитячі повісті
— Ілюстровані книжки
Анотація:
36 і 6 котів – саме стільки, не більше й не менше, хвостатих героїв Галини Вдовиченко – оселилося одного дощового вечора в помешканні пані Крепової попри її бажання. Але серце непоступливої господині до котів-безхатьків прихилила киця-сфінкс Баронеса. Ані пані Крепова, ані її племінник Стас навіть уявити собі не могли, чим обернеться вторгнення у їхнє маленьке помешкання 36 дорослих і 6 маленьких котів.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
КУПАННЯ КОТІВ
На рожевому кирпатому носику найменшого котика ворухнулася чорна цяточка, а тоді ще дві – і поповзли до вуха.
– Що це? – прошепотіла пані Крепова. – Блохи? Блохи у моєму домі??? Коли ви востаннє купалися?
– Ми ще ніколи не купалися, – відмахнувся Голота. – Нам і так добре. Ми ж підвальні коти.
– Ми і їли вже досить давно, – нагадав господині Хавчик.
Кутузов мовчки помацав свою пов’язку. Бубуляк пробурмотів бу-бу-бу-бу-бу. Хук і Джеб обмінялися штурханами. Хавчики перезирнулися: спитають таке! Краще б уже їсти дали. Скільки можна тягнути з тим сніданком?
Кольорові мовчки товклися ... [ Показати весь уривок ]
біля своїх порожніх мисок.
– А ви? – пані Крепова глянула на котів із сусідньої брами.
Сплюх позіхнув. Чистюх злизнув із себе невидиму пушинку. Мурчик муркнув, Нявчик нявкнув, Бровчик зробив бровами «хвилю» і замислився. А Беркиць хотів було беркицьнутися, але передумав, чого вже тут викаблучуватись: якщо хтось із них і купався, то вже давно забув, як це робиться.
Хвостуля навіть хвостом махнула: облиште, мовляв. Що ми, язика не маємо? Ми вилизуємося – от і всі водні процедури.
– Так! Ясно. Я набираю ванну, – пані Крепова рушила до лазнички. – Якщо ви тут залишаєтеся, то всім слід помитися. Вам яку пінку – з ароматом дині чи грейпфрута?
– Ковбаси, – буркнув Ковбасюк. – Ніц із того не буде. Особисто я купатися не збираюся…
– А доведеться, – весело відповіла господиня.
За якими правилами слід мити домашніх котів, пані Крепова не знала. Вона запропонувала усім залізти до ванни й сидіти по шию у піні, чекаючи на свою чергу.
Але ніхто не погодився. Ще чого! Де ви бачили, щоб коти сиділи у ванні, тихо-мирно, та ще й по шию у піні?
– Ми видряпуватимемося вгору і верещатимемо, – пообіцяли вони.
– То, може, ви взагалі митися не будете? – розсердилася пані Крепова.
– Митися будемо, – відповіли коти, – але швидко і не травматично. Пообіцяйте, що у процесі жоден кіт не постраждає.
– Обіцяти не беруся, – попередила пані Крепова. – Звідки я знаю, як це – перемити тридцять шість і шість котів! Я ніколи цього не робила. Але практика покаже.
– А нас обов’язково пхати у воду? – спробували домовитися коти. – Може, якось інакше помиємося?
– Ні, інакше не можна, – сказала пані Крепова. – Гайда сюди! Я вас по одному митиму.
– Тільки швидко, – здалися коти, – по півхвилини на брата. І по хвилині на сестру.
– Хто перший? – засукавши рукави, пані Крепова взялася до діла.
Першим у ванні опинився Чистюх. І виявилося, що навіть із нього стікає брудна вода.
А я скажу, що це чудово, – розмірковував Бубуляк, стоячи у черзі між Сірим та на диво мовчазним Коментатором-Чорним котом. – Це означає, що нас залишають у цьому домі. Принаймні ще на день. Чого б нас мили перед тим, як витурити на вулицю? Тільки шампунь переводити…
Декому купання навіть сподобалося. У руках пані Крепової, мокрі, у клаптях піни, коти мали хто кумедний, а хто жалісний вигляд. Ще худіші, бо волога шерсть обліпила боки. Менші налякано витріщалися і розпускали кігті квіточками. Допитливий намагався дізнатися, як називається шампунь… Пані Крепова обережно підхоплювала малюків, ніжно тримаючи кошенят на долоні. Ще й примовляла: не бійся, маленький. Намилить шампунем, зіб’є піну, почухає спинку та голову, змиє під душем – у рушник. Просушить – відпускає. Нічого складного!
Уже десять вологих рушників висіло на гарячій сушарці, а коти, схожі на їжаків із настовбурченими голками, завзято працювали язиками, намагаючись остаточно привести себе до ладу. Пані Крепова вголос рахувала котів, яких чистими випускала на свободу. Десять! Двадцять! Тридцять! Чистюха навіть двічі помила. Чи то сама помилилася, чи то він двічі став у чергу.
Натомість кількох боягузів довелося шукати по всій квартирі. Хука і Джеба господиня витягла з-під свого крісла, Бровчика – зі Стасового черевика. Шпондермен категорично і навідріз відмовився митися.
– У мене гідрофобія! – верещав він. – Відпустіть!
Він видерся з рук пані Крепової, але вона наздогнала його у коридорі, продемонструвавши неабияку спритність. Упійманий у рушник кіт відчайдушно опирався і волав: «Свободу Шпондермену! Котам – волю! Я не здамся без бою!». Аж раптом змінив тактику, замовк і спокійно погодився: «Добре, тільки так за так».
– Що це означає? – запитала пані Крепова. – Яке ще так за так?
– Погляньте, – заходився пояснювати Шпондермен, – я зараз погоджуюся. Ви перемогли і все таке. Кажу вам так на пропозицію… брр-р-р… митися у ванні. А ви – прийде час – скажете мені так на якесь моє прохання. Така котяча гра. Так за так. Домовилися?
– Домовилися, – відповіла пані Крепова і намилила хитруна.
Шпондермен замовк, заплющив очі, навіть лапи склав на животі, демонструючи цілковиту покору. Робіть зі мною що хочете, було написано на його морді. Чиніть, як вважаєте за потрібне. Воля ваша. А коли за кілька хвилин він зістрибнув на підлогу і обтрусився, то навіть задоволено промуркотів:
– Так якось, знаєте, легко стало…
І задумливо почухався лапою. [ Згорнути уривок ]
|
