Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
|
|
|
36 і 6 котів : Вусато-хвостата історія для дітей
Галина Вдовиченко
— Видавництво Старого Лева,
2015.
— 136 с.
— м.Львів. — Наклад 21000 шт.
Перевидання. Тверда обкладинка. Можливість автографа.
ISBN: 978-617-679-129-4
ББК: 84.4Укр7
Жанр:
— Дитяча література
— Дитячі повісті
— Ілюстровані книжки
Анотація:
36 і 6 котів – саме стільки, не більше й не менше, хвостатих героїв Галини Вдовиченко – оселилося одного дощового вечора в помешканні пані Крепової попри її бажання. Але серце непоступливої господині до котів-безхатьків прихилила киця-сфінкс Баронеса. Ані пані Крепова, ані її племінник Стас навіть уявити собі не могли, чим обернеться вторгнення у їхнє маленьке помешкання 36 дорослих і 6 маленьких котів.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
| Рецензія |
|---|
|
10.11.2016
Автор рецензії: Віра Агеєва
(джерело:
ВВС Україна)
Вдовиченко Галина. 36 і 6 котів. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.
Тридцять шість і шість – це завжди добре, це ознака здоров'я і перемоги над всілякими зловорожими вірусами.
Насправді ця книжка – прецікава казка про те, як добро породжує добро (не завжди, знаємо, але хоча б іноді)
Але коли сльотавого, дощового вечора у двері дзвонять - і на сходах просяться перебути в теплій хаті тридцять шість котів та шестеро малесеньких котенят, то мусиш таки задуматися, чи в тебе не галюцинація, спричинена температурою за сорок.
Галина Вдовиченко поставила свою героїню, сердечну й лагідну ... [ Показати всю рецензію ]
львів'янку, саме у таку неймовірну ситуацію. Реалістичні мотивації (скажімо, аби натиснути на кнопку дзвоника, змерзлі візитери стали один одному на спини, аж поки чиясь пухнаста лапа таки дотягнулася до заповітного чорного ґудзика) прегарно поєднуються з фантастичними, як-от страховидна поява істоти на ім’я котопес (мутація виникла унаслідок з'їденої неперебірливим котом собачої їжі).
Пані Крепова таки змилосердилася над котячим товариством, яке опинилося в безвиході після заміни дверей у підвалі, і пустила всіх у тепло. Кожен із сорока двох гостей виявився цікавою індивідуальністю, наділеною і хистом, і вродою, і звичайно ж, як і має бути у гарній повістинці для дітей, любов’ю до всіляких неймовірних пригод.
Аристократи, як-от рожева кішка-сфінкс Баронеса (колись вона таки знала краще життя, але доля часто виявляється примхливою й немилосердною), мирно співіснували з кицями середнього класу, представленого тут вісьмома "жоржинками" з небуденними іменами на кшталт Жоржетта, Лізетта, Іветта тощо, так само, як і зі звичайними ("безпородними, але не безпорадними") мешканцями сусіднього двору Ковбасюком або Шкуряком.
Звичайно ж інтер’єр однокімнатної квартири трохи – ну, зовсім трохи! – постраждав. Утім, коти помітили, що коли вони випили на сніданок усе молоко, то пані Крепова зварила собі пісну й нічим не присмачену кашу на воді. І вирішили допомогти у скруті.
Насправді ця книжка – прецікава казка про те, як добро породжує добро (не завжди, знаємо, але хоча б іноді).
Попри смачні ванільні булочки, печені господинею, кав'яренька, яку відкрили вони з племінником, занепадала. Очевидно, здобу вміли пекти й інші львівські майстрині.
А от коли на веранді влаштували танцювальне шоу сорок двоє котів, ніхто не міг пройти байдуже повз таке чудове видовище.
Овації, замовлення, радісний настрій – щасливе закінчення історії, яка почалася так сумно й безнадійно. Її ще можна назвати розповіддю про котячу самопоміч. [ Згорнути рецензію ]
|
|
10.11.2016
Автор рецензії: Ірина Гищук
(джерело:
Барабука, Видавництво Старого Лева)
Чи пустили б ви до себе додому зграю котів-безхатьків? Упевнені, що ні? Справді? Що ж, урешті, пані Крепова також гадки не мала, що погодиться на таку авантюру – прийняти у власній затишній однокімнатній квартирі ціле хвостате юрбище. Утім, юрбище напевно не спромоглося б переконати господиню. А от справжнє товариство, 36 та 6 неповторних котячих особистостей – без сумніву. Врешті добросердність буде винагороджено, бо ж, виявляється, ця вусата компанія має безліч талантів!
Книжка «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко – проста, добра й весела історія, приправлена щоденними життєвими дрібницями. У ... [ Показати всю рецензію ]
мажорну канву оповіді без тіні повчання вкраплено думки про те, що фортуна примхлива, та безвихідних ситуацій, як і непотрібних котів, не буває; що кожен – неповторний, «хоч не завжди це можна зауважити з першого погляду»; а «зірками» можуть стати й підвальні коти, якщо до щирого бажання та природних здібностей докладуть бодай дрібку праці. А ще про те, що все в житті залежить від того, як на це поглянути: «Візьмімо, наприклад, нормальну людську температуру. Тридцять шість і шість, правильно? Температура здоров’я. А сорок два – це не просто погано, це – гірше не буває. Тридцять шість і шість – добре, сорок два – жахливе неподобство. … Нас тут рівно тридцять шість і шість, тридцять шість дорослих та шестеро маленьких. Хороша цифра. Цифра щастя, здоров’я та гармонії».
Неймовірно, та все це котяче товариство, пані Крепова та її племінник Стас примудряються – не без трафунків, але все ж – уживатися у маленькому помешканні, і то доволі дружно. Більше за те, коти вирішують будь-що допомогти Стасові з його кав’ярнею, яку чомусь, попри смачну каву й булочки, оминають відвідувачі. Безумовно, їм це вдається. І врешті кав’ярня отримує назву… Здогадалися? Ну звісно ж!
Попри цілком передбачуваний сюжет «в одну дію», оповідь захоплює. Тут майже немає описів, натомість суцільні котячі теревені. До слова, вельми невимушені. Авторка не цурається ані новотворів, ані жаргонізмів, ані діалектизмів. Та всі ці «противсіхи», «поковбасимося», «хавчик», «спокуха», «ушитися», «хвецяти» тощо – доречні й живі. Тож і текст вийшов жвавий та легкий. І завдяки органічному поєднанню із динамічними ілюстраціями Наталки Гайди оповідь чудово візуалізується. Настільки, що подекуди навіть складається враження, ніби дивишся не на сторінку з буквами, а на екран із мультфільмом.
Книжка містить маркування «для молодшого та середнього шкільного віку», та оповідь може припасти до смаку й меншим дітлахам. Щоправда, батькам, які будуть її читати, щоб історія «звучала», доведеться проявити всі свої акторські здібності. [ Згорнути рецензію ]
|
|
10.11.2016
Автор рецензії: Катерина Холод
(джерело:
Друг читача)
Галина Вдовиченко. 36 і 6 котів. Вусато-хвостата історія для дітей. – Л. : Видавництво Старого Лева, 2015. – 135 с.
Нам не вистачає історій про котів. Таких пухнастих і сміливих, тендітних і грайливих. Історій про котів з яскравою індивідуальністю, які змінюють людські долі і майбутнє планети. Повість Галини Вдовиченко «36 і 6 котів» – саме про таких котів, що здатні якщо не врятувати світ, то принаймні змінити життя двох людей.
Почалася ця історія в той звичайний день, коли підвальні коти раптово втратили приміщення. Зміна дверей у багатоповерховому будинку обернулася для ... [ Показати всю рецензію ]
угрупування котів трагедією. Так, вони опинилися на вулиці. 36 котів пухнастих і не дуже пухнастих, майже чистих чи брудних. Кожен особливий, кожен хоче знайти свій теплий куточок, де буде і молоко, і шматок смачної ковбаси. Але де ж він є, той куточок?
Ініціативу по рятуванню друзів на себе взяв одноокий кіт Кутузов. Він поклав надію на пані Крепову, поважну тітоньку «в окулярах і строкатому халаті», яка жила в цьому ж будинку. Кіт чомусь вирішив, що саме володарка однокімнатної квартири має прихистити котяче товариство. Тому, попри сумніви інших котів щодо шляхетності пані Крепової, він завів з нею улесливу розмову. Бо «якщо вас, хавчики, не пригощали, це ще не значить, що та людина є недобра». Кіт Кутузов запевнив Крепову, що боротьба зі щурами – це святий обов’язок кожного з тридцяти шести котів: «На одну ніч! Тільки сьоні! Поки дощ, поки щури десь поблизу зачаїлися. Перечекаємо негоду і – бувайте, добродійко! Не згадуйте лихим словом!»
Виступ Кутузова настільки вразив господиню, що вона заслухалася і впустила котів. Чомусь вирішила, що їх буде декілька. Але не так сталося, як гадалося. Замість одного-двох котів в оселю пані Крепової зайшли: Голота, Хук і Джек, Бубуляк, Кутузов, Баронеса, Хавчик, Ковбасюра, Сордель, Шкуряк, Шпондермен, Іветта, Лізетта, Мюзетта, Жанетта, Жоржетта, Кларетта, Пушинка, Хвастуля, Вертун, Брейкер, Робокоп, Степко, Сплюх, Чистюх, Мурчик, Нявчик, Бровчик та інші харизматичні котячі особистості. Тридцять шість котів у маленькій квартирі!
Це те, про що пані не могла мріяти вранці. Красива Баронеса – кішка-сфінкс стала тим, що примирило господиню з новими мешканцями. «Привіт! Із вами Коментатор-Чорний кіт. І зараз ми вам покажемо, де тридцять шість і шість котів отаборяться цієї дощової ночі. Котяче товариство матиме дах над головою завдяки – кому б ви думали? Баронесі! Так, так, завдяки Баронесі».
Пані Крепова захопилася цією чудовою кішкою і звикла до думки, що її квартира окупована іншими пухнастими створіннями. Психологічний ефект спрацював. Але для другого мешканця квартири, племінника Стаса, котяча присутність спочатку виявилася дилемою. «Кототовариство» займало чимало площу та й поводило себе небездоганно. Та харизма – дійсно страшна сила, і в цьому згодом впевнився не лише скептичний Стас, але й відвідувачі його маленької кав’ярні. Історія про знедолених тваринок перетворилася на блискучий тріумф. Котяче вар’єте здатне звеселити кожного, хто дійде до останньої сторінки цієї «вусато-хвостатої історії». [ Згорнути рецензію ]
|
|
|
|
