Олександр Апальков, Торон Вікторія, Терно Микола : Вісник VI-го Міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча гора" : Спеціальне видання міжнародного конкурсу : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: А.Ч. (джерело: Читомо)

Міжнародним літературно-мистецьким журналом «Склянка Часу*Zeitglas» оголошено VII-й міжнародний поетичний конкурс «Чатує в століттях Чернеча Гора». Це літературне змагання поетів має відбуватися відповідно темі «Моя ти любо!» і полягає у художньому осмисленні кохання.

Умови конкурсу:
мова написання – українська або російська;
обсяг твору – обмежується «повними» двадцятьма рядками (п‘ять класичних чотиривірши /четверостиший/). Твори, які перебільшують зазначений розмір, до конкурсного розгляду не беруться!
вік учасників – не обмежений;
кількість творів – один;
термін подання творів до 01 ... [ Показати всю рецензію ] березня 2017 року.

Важливо! Аби надіслати свій твір, автору слід спершу придбати (будь-яку) книгу/книги, або журнал видавництва «Склянка Часу*Zeitglas». В такий спосіб учасник доводив справою свою щиру участь у конкурсі. Книги можна читати самому. Можна дарувати друзям. Можна підтримувати бібліотеки.

Редакция СЧ приймає до розгляду лише авторські тексти за обов‘язкової наявності: короткої біографії автора (із зазначенням року народження та вірно поданої поштової адреси автора: Прізвище та ім‘я по батькові, вулиця, номер будинку та квартири, місто, поштовий індекс, номер телефону).
тексти мають надсилатися е-поштою zeitglas@ck.ukrtel.net із позначкою «Поетичний конкурс «Моя ти любо!» та у роздруковці на папері з доданням електронної версії /CD, або по е-пошті/ в програмі Word або RTF (з чіткою різницею тире від дефісу, перевіреною орфографією, без усяких обрамлень і довільних форматувань)
прозові твори не приймаються.
надаючи свої твори, автор погоджується з подальшим публікуванням чи використанням їх тексту в рамках літературних проектів журналу.

Пересилка роздрукованого тексту на папері обов‘зкова за адресою:

«Склянка Часу*Zeitglas»
вул. Шевченка, 31/32,
м. Канів,
Черкаської обл.
19003

Автори трьох найкращих поезій будуть відзначені дипломами та нагородами. Іх твори буде перекладено на німецьку мову та опубліковано на сторінках міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка Часу*Zeitglas». Інші, відзначені за рішенням конкурсного журі роботи, будуть публікуватися на сторінках літературного альманаху «Скіфія».

По завершенню терміну прийому творів (опісля 1 березня 2017 року плануємо видання Віснику VII-го Міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора». Який зможе придбати кожний атор-учасник, замовивши його примірник (примірники) в редакції. В такий спосіб автор може долучитися до обговорення усіх допущених до конкурсу творів на цьому сайті.

Довідки за тел: 04736-36805, або zeitglas@ck.ukrtel.net

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Віта ШЕПЕЛЯ (джерело: Шатськ)

Другу значущу у своєму творчому житті перемогу здобула шачанка Ніна Корець, методист Шацького Будинку дитячої та юнацької творчості.

Нагадаємо, що у вересні минулого року у номінації «Вірш» в рамках проведення четвертого Міжнародного конкурсу «Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни» вірш пані Ніни «Чеснот не терпить корупційний світ» увійшов у число переможців. А вже на цей раз вірш шачанки «У рим скупій межі» був високо оцінений журі VI міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча Гора», що вшосте організовує редакція українського часопису «Склянка Часу*Zeitglas». Це літературне ... [ Показати всю рецензію ] змагання поетів відбувалося на тему «Для чого пишуться вірші» .

Загалом же у період з 1 червня до 1 грудня 2016 року, відколи був оголошений конкурс, до редакції надійшло більше 1500 творів, автори яких – не лише з України, а й зарубіжжя: Канади, Росії, США та інших країн.
В свою чергу, журі конкурсу, до якого увійшли сучасні українські поети, прозаїки та видавці Євгенія Більченко, Олександр Апальков, В’ячеслав Пасенюк, Сергій Лазо, а також Володимир Утки-Отки, переможець попереднього поетичного конкурсу, та Юрій Шеляженко (також брав участь у конкурсі «Стоп цензурі! Громадяни за вільні країни!», в якому перемогла Ніна), серед 118 творів, що були допущені до конкурсу, обрали трійку переможців, а також визначили п’ятьох лауреатів, серед яких – Ніна Корець.

Шачанка зізнається, що на такий успіх не очікувала, адже серед конкурсантів – відомі редактори, визнані поети та прозаїки, лауреати різноманітних конкурсів, котрі вже мають у своїх творчих доробках не одну збірку. Тобто конкуренція була дуже серйозна.

Окрім того, про те, що рівень конкурсних поезій значно виріс, говорив і член журі Сергій Лазо, поет, драматург, прозаїк, член Національної спілки письменників України та спілки журналістів (українцям він більш відомий як автор пісень «Ні обіцянок, ні пробачень», «Ти подобаєшся мені», «Афіни-Київ-Істанбул», «Вперше», «Не йди» та багатьох інших шлягерів).

Саме він, один з найбільш вимогливих членів журі, оцінив поетичний твір Ніни у найвищих 5 балів (ще дві п’ятірки вірш Ніни отримав від не менш поважного та авторитетного Олександра Апалькова, головного редактора часопису, котрий же, до речі, дуже рідко ставив відмінні оцінки учасникам конкурсу, та Євгенії Більченко. А роботи, відзначені за рішенням конкурсного журі в тому числі й вірш Ніни Корець, будуть публікуватися на сторінках літературного альманаху «Скіфія».

Віта ШЕПЕЛЯ

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Євген Рейцен (джерело: Сайт конкурсу)

30 листопада ц.р. у Київському національному університеті будівництва і архітектури (КНУБА) відмічали 30-річчя створення поетичного клубу «Стих и Я» (не можна українською перекладати «Вірш і Я»), віце-президентом якого я є з моменту його заснування (1986 р.).
Одразу виникає питання, які чинники послугували створенню такого клубу? До цього в КНУБА з 1962 р. почала виходити газета «За будівельні кадри» (тепер «А+Б»), у якій друкувалися вірші студентів і викладачів КНУБА і саме в ній у 1985 р. був опублікований перший мій вірш і головний редактор газети запропонувала нам створити поетичний клуб.
... [ Показати всю рецензію ] З часом до нас у гості почали приходити відомі поети, співаки, які, окрім своїх пісень, стали писати музику до віршів, складених членами клубу «Стих и Я».
Серед відомих поетів, які приходили до нас у гості, були: Л. Вишеславський, В. Глущенко, В. Дробот, В. Іващенко, З. Кучерява, В. Шлапак, А. Шерепицький та інші.
Ми почали видавати свої збірки віршів, до однієї з яких під назвою «ХХ – ХХІ: Збірка віршів». – КНУБА, 2001. – 76 с., передмову написав Леонід Вишеславський. Процитуємо з неї декілька рядків: «Випуск «відкривається» акровіршем Євгена Рейцена «Випускникам 2000 року». На засіданнях клубу «Стих и Я» я вже звертав увагу членів клубу на його вірш «Поэтическая тетрадь» і вірші, написані щирою українською мовою, які покладені на музику, – «Чумацький шлях» і «Осіннє танго».
Наведемо цей вірш, ідея написання якого виникла у мене ще наприкінці 60-х років, коли по радіо вранці кожного тижня звучала передача «Поэтическая тетрадь». Одна із передач була присвячена К. Паустовському, де розповідалось про те, як, сидячи одного разу зі своєю коханою на березі моря, йому здалося, що в морському прибої відтворюється ритм «гекзаметр». Серед творів К. Паустовського я до цих пір не можу знайти факт підтвердження цього випадку, але вірш написав і він увійшов до моєї збірки «Поэтическая тетрадь». – К.: Феникс, 2011. – 175 с., яка на Міжнародному конкурс ім. Мирона Утриска отримала диплом ІІІ ступеня.

ПОЭТИЧЕСКАЯ ТЕТРАДЬ

Лишь только слышу позывные эти –
волнения не скрою
И с замираньем сердца начинаю ждать,
Когда свои страницы предо мною
Раскроешь ты, поэзии волшебная тетрадь!

Люблю я слушать, стоя у окошка,
И вдаль глядеть, мечтая о своём, …
Ведь в каждом есть поэзии немножко
Она ведь – ты, она ведь – я, и ты, и я – вдвоём.

Поэзия везде, – сказал поэт известный,
Лишь только стоит наклониться и поднять…
Она – зима и лето, осень, вёсны,
Тебе внимаю я, поэзии волшебная тетрадь!

А ныне за окном зима искрится,
Снежинки водят дивный хоровод.
Мне в ритме танца этого чудится
Таинственный стихосложенья ход!

Мелодия стихов в самой природе скрыта,
В морском прибое, – всем нужно знать,
Сокрыт гекзаметр, а в дожде – хорей…
пока не всё открыто,
Открой же истину скорей, поэзии волшебная тетрадь!

1997 г.

І тут я згадав про свій зошит-конспект з української літератури, який у мене зберігся з 8-го класу, відкриваю його і там в розділі «Вірші» читаю: «В братських школах XVI – XVII століть, а особливо в Київському колегіумі одним із важливих предметів навчання була піїтика (від піїт – поет). В ту пору ознакою освіченості вважалось уміння скласти вірші з того чи іншого приводу. Піїтика і знайомила учнів з видами віршової літератури і правилами віршування. Складачами віршів в XVI – XVIIІ ст. були найчастіше вчителі і учні вищих шкіл. Шкільні й релігійні свята, значні події, приїзд високопоставленої особи і т.п. – все це давало теми для віршованих виступів».
І тут я згадав ще один випадок, коли до нашого класу зайшов директор школи Василь Іванович Попок і повідомив, що буде викладати нам російську літературу. Він – вихованець дитячого будинку, який очолював А. Макаренко, учасник Великої Вітчизняної війни, завжди ходив у галіфе і френчі. І ось якось він проводив урок, присвячений В. Маяковському і читав відомого його вірша «Стихи о советском паспорте», закінчуючи його – «… Я достаю из широких штанин дубликатом бесценного груза…», засунув руку до кишені і витяг свій паспорт… Потім наприкінці уроку він показав нам книжку: Владимир Маяковский «Как делать стихи». – Изд. «Молодая гвардия», 1931. – 128 с. Я шукав цю книжку 50 років і нарешті купив її у букіністичному відділі книжкового магазину на просп. Калініна у Мосві у 1989 р. Процитую з неї фразу: «Вы хотите писать и хотите знать, как это делается. Почему вещь, написанную по всем шенгелевским правилам, с полными рифмами, ямбами и хореями, отказываются принимать за поэзию?
І тут я згадав, як колись критикували поета Едуарда Асадова за відсутність у його віршах поетики.
Знаходячись у шпиталі у 1944 р. після тяжкого поранення, в результаті якого він втратив зір, між операціями він писав вірші. Щоб правдиво оцінити їх достоїнство, а його віршів тоді ще не читав жоден професійний поет, він вирішив відіслати їх Корнію Чуковському, якого знав не тільки як автора веселих дитячих книг, але і як жорсткого і нещадного критика. Через декілька днів прийшла відповідь. За словами Едуарда Аркадійовича, "от посланных им стихов остались, пожалуй, только его фамилия и даты, почти каждая строка была снабжена пространными комментариями Чуковского". Але найнесподіванішим для нього виявився висновок: "...однако, несмотря на всё сказанное выше, с полной ответственностью могу сказать, что Вы - истинный поэт. Ибо у вас есть то подлинное поэтическое дыхание, которое присуще только поэту! Желаю успехов. К. Чуковский". Значення цих відвертих слів для молодого поета було складно переоцінити. Дійсно, читаючи його вірші, особливо про Велику Вітчизняну війну, не можна утриматись, щоб не проронити сльозу…
Повертаючись до книги В. Маяковського, треба сказати, що в ній можна ще знайти відповідь на питання: для чого, як і коли треба писати вірші. Процитуємо ще В. Маяковського:
– Поэзия
– вся! –
езда в незнакомое.
Поэзия – та же добыча радия,
В грамм добыча, в год труды.
Изводишь, единого слова ради,
Тысячи тонн словесной руды.
Но как испепеляющее слов этих жжение
рядом с тлением слова-сырца.
Эти слова приводят в движение
тысячи лет миллионов сердца.

Но сила поэта, – как писал В. Маяковский, – не только в этом, что, вас вспоминая в грядущем, икнут.
Нет!
И сегодня рифма поэта –
Ласка
и лозунг,
и штык,
и кнут.
Хочеться згадати ще раз В. Попка, який, прийшовши на черговий урок у 8-й клас (1951р.), повідомив нам, що наступного разу до нас прийде комісія із Райвно, а ми будемо писати диктант, де я вам диктуватиму листа Тетяни із поеми О. Пушкіна «Евгений Онегин». Ми всі вдома вчили цього вірша з розділовими знаками таким чином: Я Вам пишу, запятая, Чего же боле? вопрос и т.д. За диктант В. Попок поставив усім 35 учням «відмінно» і мав за це від Райвно неприємності. А я і мої шкільні друзі до цих пір можемо продекламувати цього вірша (!) Питання: хто через 65 років зараз може продекламувати класичного вірша, який вивчав у дитинстві? Саме класичного (!)
І тут треба згадати О. Пушкіна і як про нього сказав А. Міцкевич: «Он не был фанатически байронистом, он был вернее, если можно так выразиться, «байронствующим». Если бы произведений английского поэта вовсе не существовало, Пушкин был бы провозглашён первым поэтом своей эпохи!». У цій своїй статті (Максим Рыльский. О поэзии. – М.: Советский писатель, 1974. – 343 с., Поэзия Адама Мицкевича. – С. 147-223) Міцкевич повторив своє передбачення, звернення колись ним особисто до Пушкіна з приводу «Бориса Годунова» на читанні якого автором він був присутній: «И ты будеш Шекспиром, если позволит судьба» і підпис – «Друг Пушкина».
Нагадаю, що сам Пушкін вважав, наприклад, «Дон Жуан» Дж. Байрона шедевром! Тобто, видатні поети спілкувались між собою (якою мовою?), перекладали один одного. Наприклад, І. Бунін перекладав А. Міцкевича, Ю. Лермонтов – Дж. Байрона, Л. Вишеславський – Т. Шевченка і т.д.
Російський письменник Іван Бунін, який помер у Парижі у 1953 р., за життя не був відомим письменником, у звичайному сенсі цього поняття. А ми зараз зачитуємося ним, і особливо, його віршами. Л. Вишеславський і В. Висоцький писали свої вірші, не думаючи про якусь славу, і не сподіваючись, що їх іменами назовуть малі планети, які зараз сяють над нашою Землею.
Степан Руданський не знав, що його пісню «Повій, вітре, на Вкраїну» вважатимуть народною…
А Тарас Шевченко звертався до нас:
Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь…
(Т.Г. Шевченко)
О, тоді будемо знати, для чого вірші нам писати!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Рейцен Євген (джерело: Комментарии)

30 листопада ц.р. у Київському національному університеті будівництва і архітектури (КНУБА) відмічали 30-річчя створення поетичного клубу «Стих и Я» (не можна українською перекладати «Вірш і Я»), віце-президентом якого я є з моменту його заснування (1986 р.).
Одразу виникає питання, які чинники послугували створенню такого клубу? До цього в КНУБА з 1962 р. почала виходити газета «За будівельні кадри» (тепер «А+Б»), у якій друкувалися вірші студентів і викладачів КНУБА і саме в ній у 1985 р. був опублікований перший мій вірш і головний редактор газети запропонувала нам створити поетичний клуб.
... [ Показати всю рецензію ] З часом до нас у гості почали приходити відомі поети, співаки, які, окрім своїх пісень, стали писати музику до віршів, складених членами клубу «Стих и Я».
Серед відомих поетів, які приходили до нас у гості, були: Л. Вишеславський, В. Глущенко, В. Дробот, В. Іващенко, З. Кучерява, В. Шлапак, А. Шерепицький та інші.
Ми почали видавати свої збірки віршів, до однієї з яких під назвою «ХХ – ХХІ: Збірка віршів». – КНУБА, 2001. – 76 с., передмову написав Леонід Вишеславський. Процитуємо з неї декілька рядків: «Випуск «відкривається» акровіршем Євгена Рейцена «Випускникам 2000 року». На засіданнях клубу «Стих и Я» я вже звертав увагу членів клубу на його вірш «Поэтическая тетрадь» і вірші, написані щирою українською мовою, які покладені на музику, – «Чумацький шлях» і «Осіннє танго».
Наведемо цей вірш, ідея написання якого виникла у мене ще наприкінці 60-х років, коли по радіо вранці кожного тижня звучала передача «Поэтическая тетрадь». Одна із передач була присвячена К. Паустовському, де розповідалось про те, як, сидячи одного разу зі своєю коханою на березі моря, йому здалося, що в морському прибої відтворюється ритм «гекзаметр». Серед творів К. Паустовського я до цих пір не можу знайти факт підтвердження цього випадку, але вірш написав і він увійшов до моєї збірки «Поэтическая тетрадь». – К.: Феникс, 2011. – 175 с., яка на Міжнародному конкурс ім. Мирона Утриска отримала диплом ІІІ ступеня.

ПОЭТИЧЕСКАЯ ТЕТРАДЬ

Лишь только слышу позывные эти –
волнения не скрою
И с замираньем сердца начинаю ждать,
Когда свои страницы предо мною
Раскроешь ты, поэзии волшебная тетрадь!

Люблю я слушать, стоя у окошка,
И вдаль глядеть, мечтая о своём, …
Ведь в каждом есть поэзии немножко
Она ведь – ты, она ведь – я, и ты, и я – вдвоём.

Поэзия везде, – сказал поэт известный,
Лишь только стоит наклониться и поднять…
Она – зима и лето, осень, вёсны,
Тебе внимаю я, поэзии волшебная тетрадь!

А ныне за окном зима искрится,
Снежинки водят дивный хоровод.
Мне в ритме танца этого чудится
Таинственный стихосложенья ход!

Мелодия стихов в самой природе скрыта,
В морском прибое, – всем нужно знать,
Сокрыт гекзаметр, а в дожде – хорей…
пока не всё открыто,
Открой же истину скорей, поэзии волшебная тетрадь!

1997 г.

І тут я згадав про свій зошит-конспект з української літератури, який у мене зберігся з 8-го класу, відкриваю його і там в розділі «Вірші» читаю: «В братських школах XVI – XVII століть, а особливо в Київському колегіумі одним із важливих предметів навчання була піїтика (від піїт – поет). В ту пору ознакою освіченості вважалось уміння скласти вірші з того чи іншого приводу. Піїтика і знайомила учнів з видами віршової літератури і правилами віршування. Складачами віршів в XVI – XVIIІ ст. були найчастіше вчителі і учні вищих шкіл. Шкільні й релігійні свята, значні події, приїзд високопоставленої особи і т.п. – все це давало теми для віршованих виступів».
І тут я згадав ще один випадок, коли до нашого класу зайшов директор школи Василь Іванович Попок і повідомив, що буде викладати нам російську літературу. Він – вихованець дитячого будинку, який очолював А. Макаренко, учасник Великої Вітчизняної війни, завжди ходив у галіфе і френчі. І ось якось він проводив урок, присвячений В. Маяковському і читав відомого його вірша «Стихи о советском паспорте», закінчуючи його – «… Я достаю из широких штанин дубликатом бесценного груза…», засунув руку до кишені і витяг свій паспорт… Потім наприкінці уроку він показав нам книжку: Владимир Маяковский «Как делать стихи». – Изд. «Молодая гвардия», 1931. – 128 с. Я шукав цю книжку 50 років і нарешті купив її у букіністичному відділі книжкового магазину на просп. Калініна у Мосві у 1989 р. Процитую з неї фразу: «Вы хотите писать и хотите знать, как это делается. Почему вещь, написанную по всем шенгелевским правилам, с полными рифмами, ямбами и хореями, отказываются принимать за поэзию?
І тут я згадав, як колись критикували поета Едуарда Асадова за відсутність у його віршах поетики.
Знаходячись у шпиталі у 1944 р. після тяжкого поранення, в результаті якого він втратив зір, між операціями він писав вірші. Щоб правдиво оцінити їх достоїнство, а його віршів тоді ще не читав жоден професійний поет, він вирішив відіслати їх Корнію Чуковському, якого знав не тільки як автора веселих дитячих книг, але і як жорсткого і нещадного критика. Через декілька днів прийшла відповідь. За словами Едуарда Аркадійовича, "от посланных им стихов остались, пожалуй, только его фамилия и даты, почти каждая строка была снабжена пространными комментариями Чуковского". Але найнесподіванішим для нього виявився висновок: "...однако, несмотря на всё сказанное выше, с полной ответственностью могу сказать, что Вы - истинный поэт. Ибо у вас есть то подлинное поэтическое дыхание, которое присуще только поэту! Желаю успехов. К. Чуковский". Значення цих відвертих слів для молодого поета було складно переоцінити. Дійсно, читаючи його вірші, особливо про Велику Вітчизняну війну, не можна утриматись, щоб не проронити сльозу…
Повертаючись до книги В. Маяковського, треба сказати, що в ній можна ще знайти відповідь на питання: для чого, як і коли треба писати вірші. Процитуємо ще В. Маяковського:
– Поэзия
– вся! –
езда в незнакомое.
Поэзия – та же добыча радия,
В грамм добыча, в год труды.
Изводишь, единого слова ради,
Тысячи тонн словесной руды.
Но как испепеляющее слов этих жжение
рядом с тлением слова-сырца.
Эти слова приводят в движение
тысячи лет миллионов сердца.

Но сила поэта, – как писал В. Маяковский, – не только в этом, что, вас вспоминая в грядущем, икнут.
Нет!
И сегодня рифма поэта –
Ласка
и лозунг,
и штык,
и кнут.
Хочеться згадати ще раз В. Попка, який, прийшовши на черговий урок у 8-й клас (1951р.), повідомив нам, що наступного разу до нас прийде комісія із Райвно, а ми будемо писати диктант, де я вам диктуватиму листа Тетяни із поеми О. Пушкіна «Евгений Онегин». Ми всі вдома вчили цього вірша з розділовими знаками таким чином: Я Вам пишу, запятая, Чего же боле? вопрос и т.д. За диктант В. Попок поставив усім 35 учням «відмінно» і мав за це від Райвно неприємності. А я і мої шкільні друзі до цих пір можемо продекламувати цього вірша (!) Питання: хто через 65 років зараз може продекламувати класичного вірша, який вивчав у дитинстві? Саме класичного (!)
І тут треба згадати О. Пушкіна і як про нього сказав А. Міцкевич: «Он не был фанатически байронистом, он был вернее, если можно так выразиться, «байронствующим». Если бы произведений английского поэта вовсе не существовало, Пушкин был бы провозглашён первым поэтом своей эпохи!». У цій своїй статті (Максим Рыльский. О поэзии. – М.: Советский писатель, 1974. – 343 с., Поэзия Адама Мицкевича. – С. 147-223) Міцкевич повторив своє передбачення, звернення колись ним особисто до Пушкіна з приводу «Бориса Годунова» на читанні якого автором він був присутній: «И ты будеш Шекспиром, если позволит судьба» і підпис – «Друг Пушкина».
Нагадаю, що сам Пушкін вважав, наприклад, «Дон Жуан» Дж. Байрона шедевром! Тобто, видатні поети спілкувались між собою (якою мовою?), перекладали один одного. Наприклад, І. Бунін перекладав А. Міцкевича, Ю. Лермонтов – Дж. Байрона, Л. Вишеславський – Т. Шевченка і т.д.
Російський письменник Іван Бунін, який помер у Парижі у 1953 р., за життя не був відомим письменником, у звичайному сенсі цього поняття. А ми зараз зачитуємося ним, і особливо, його віршами. Л. Вишеславський і В. Висоцький писали свої вірші, не думаючи про якусь славу, і не сподіваючись, що їх іменами назовуть малі планети, які зараз сяють над нашою Землею.
Степан Руданський не знав, що його пісню «Повій, вітре, на Вкраїну» вважатимуть народною…
А Тарас Шевченко звертався до нас:
Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь…
(Т.Г. Шевченко)
О, тоді будемо знати, для чого вірші нам писати!

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Степан Лепех (джерело: Конкурсний сайт)

Професійно сильний, всесторонній та обєктивний огляд поезій конкурсантів подав вище Михайло Нечитайло. Перечитував кілька разів, і не знайшов думки, з якою міг би подиспутувати. Не оминув Михайло і застережень щодо ходу обговорення та оцінок віршів, опублікованих у Віснику міжнародного поетичного конкурсу: "Якщо боремося за місце, то треба йти в бокс, а не в поезію. Бо там очки рахуються за нанесені удари, а в нас – за кришталь, що визирає з душі". І це видно неозброєним оком, коли уважно спостерігати за Коментарями. Я б ще додатково звернув увагу на таку "дрібязкову" деталь, як недотримання умов ... [ Показати всю рецензію ] конкурсу самими його організаторами: якщо вже не допущені до участі автори, які не придбали "будь-яку" книгу або журнал, то чому у Вісник потрапили 54 поезії (без одного - половина з усіх 119 учасників), автори яких (нехай не ображаються, я тільки в загальному висловлюю цю думку) не виконали інші умови - не вказали рік народження та по-батькові (цитую: "редакция СЧ брала до розгляду лише авторські тексти за обов‘язкової наявності: короткої біографії автора (із зазначенням року народження (однак, і тут деякі автори ігнорували цим положенням) та ... Прізвище та ім‘я по батькові...) - витяг з повідомлення організаторів про завершення конкусу див. на початку). До речі, у боксі за недотримання умов або порушення правил можуть не допустити до бою чи зняти очки. Але це - так, жартома і до слова... Проте, хотілося б, щоб шановні члени жюрі уважно читали і обєктивно враховували висловлене тут, на сайті у Коментарях...
І ще одне - побажання організаторам: на мою думку, не варто видавати Вісник конкурсу до оголошення його результатів, а оприлюднити допущені поезії тут на сайті під умовними номерами, без прізвищ та місць проживання (задля обєктивності оцінок, бо погодьтеся: навіть вік автора має підсвідомий влив на сприйняття конкурсного твору), а після оголошення підсумків літературного змагання видати друкований Вісник, включивши до нього не тільки поезіїї з короткими біографіями авторів, але й з аналітичними коментарями, висловленими під час обговорення, як про самі вірші, так і про хід, підсумки та перспективи проведення наступних конкурсів. Я б такий Вісник придбав залюбки і рекомендував іншим поетам: він був би довершений за темою і став би живою енциклопедією творчої майстерності.
Як на мене, до обговорення треба допускати всіх бажаючих, без всяких умовностей, давати можливість оцінювати встановленою арефметично кількістю балів будь-який твір, без обмежень (звичайно ж, в подальшому відсіюючи "зерно від полови"). І від того тільки виграють, як організатори, так і учасники.
А так, за нинішніми умовами, маю можливість висловити свою оціночну думку тільки про три твори, хоча до "серця залягли" біля двох десятків:

1. (с.29) - Гудзінська Михайлина Федорівна. "Таїна Слова". - ("Красу щоднини приміряю/ До поетичного рядка"/; "Хай дар одвічної любові,/ Яким наснажена душа,/ Вогнем палає в кожнім слові - / У грудях кожного вірша!"/. - Відчуваєте? Я - так: таїну кожного слова і гаму слів водночас! А першим було все-таки слово, воно - основа нашої мови і поезії, зокрема!!! І Михайлина з таємних глибин своєї душі і серця виливає свою ніжну любов до нього, майстерно розкриваючи його сутність, порівнює його з серцем "у грудях кожного вірша". Для неї поезія також стрижень навколишнього світу: "Політ зорі і шепіт гаю,/ Дзюрчання тихого струмка...". Коли вірш хочеться перечитувати ще і ще, це вже неабиякий успіх автора...

2. (45) - Князький Орест Миколайович. "Балада про Шевченкову Катерину - покритку і поему, або медитація на задану тему: "Для чого пишуться вірші". - ("Не знаю, - чи Слово! - зронило сльозину,/ Чи, може, - Його! - породила сльоза? - /... /Та вірю - в тім Слові! - був лет Янголиний,/... /Бо вірші не пишуть - їх серце рождає./ І в щирім радінні. Й коли заболить.../"). - Так глибоко дійсно можна написати тільки серцем, і тільки людина з величезним життєвим досвідом та мудрістю (Оресту Миколайовичу пішов восьмий десяток). І до його Слова не варто, а треба дослухатися і відчувати серцем. Вже саме осмислення заданої теми "Для чого пишуться вірші" через Шевченкову Катерину не тільки вирізняє автора серед інших у Віснику, але й ставить його в ряд беззастережно талановитих.

3. - (с.110) - Тилик Ігор Володимирович. "Дилема". - ("Чи варто світ обтяжувати словом? -/.../Я прагну словом серце відродити,/ Розраяти захмарену блакить./. - Окрім глибокого осмислення заданої теми, автор досить-таки промовисто виділяє у вірші шрифтами окремі ключові слова і, навіть, букви. Вдало підібраний і епіграф до твору - порада молодим літераторам, висловлена Л.Н.Толстим під час однієї з бесід у Ясній Поляні: "Если можете, не пишите...". В принципі цим епіграфом і вирішується "Дилема" - писати чи не писати вірші. А Ігор Тилик і від себе, і для себе, і для інших радить коли писати поезію: "Аби у слово душу перелити,/ Замало лише дум і почуттів - / Потрібно осягнути пережите, - / І все, що не збагнув,/ І все, що зрозумів".
Від себе додам: "Не завдавайте мук словам,/ Даремно рук їм/ Не викручуйте./ Як не вдається/ Пісня вам,/ То не біда -/ Чиюсь виучуйте" (Степан Лепех. Зб. поезій "Одкровення" - 2003).

Отож, учімося один в одного, учімося в життя творити СЛОВО! І не суть в тому, що ти переможець "конкурсу" чи ні: важливо чи зачитуються нашими віршами люди, для яких ми власне і творимо, чи змінюють наші "думи" їх серця та душі на краще, чи, зрештою, благороднішим стає навколишній світ. Мені видається, що саме у цьому головний підсумок цього конкурсу. Я бажаю всім нам завжди ставити перед собою таку мету і досягати саме такого результату!
Степан Лепех, учасник конкурсу.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Михайло Нечитайло (джерело: Конкурсний сайт)

Якби спробувати відповісти на запитання, чому пишуться вірші, одним реченням, те речення, певно, розтягнулося б на сторінок зі сто. А коли відповідь ще спробувати заримувати, то й поготів.
Напевно, немає людини, прив’язаної до слова, яка б не задавалася цим питанням і не шукала на нього певної відповіді. Відповіді нібито й однозначної, але поданої в таких різнопрофільних барвах, що перетворює декілька фраз в нескінченний потік розмаїтих та вишуканих думок, яким немає краю, але в тому і є своєрідний присмак радості та щастя.
Щось подібне відчув і при ознайомленні з «Вісником VI-го Міжнародного ... [ Показати всю рецензію ] поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча Гора». Солодкий трунок неповторного варива з людської думки, приправленого душею та поетичною складовою, просто зачаровує й кидає в хміль радості від того, що в Україні живе душа. Велика, зачарована, вдумлива, неповторна, широка, масштабна всеоб’ємна й конкретна до дрібниць водночас, крихка, як сніжинка, міцна, як криця, гірка, як полин, від дійсності, й солодка, як мед, від мрій, зі сльозою зажури на усміхнених устах і сонячним зайчиком радості на порізаному зморшками проблем чолі.
Можна ще писати й писати епітети, бо емоцій, як моря, від берега й до берега, але мушу відійти від славослів’я, бо конкурс перш за все вимагає ще й порівняльних характеристик.
Щодо поетичної складової представлених у Віснику віршів, то вона, звісно, є різною. Від довершеності до певних хиб у вигляді порушень ритміки віршів, наголосової складової, орфоепії та інколи й орфографії. Але то технічна складова, яку з успіхом іноді перекриває духовне джерело образності та самобутності думки. Хоча технічну складову, звісно, ще ніхто не відміняв, і довершеність, коли вона присутня, тільки додає барв, але ніколи не відбирає енергетику.
Задана тематика конкурсу малася б створити антураж схожості творів. І що саме головне, цей антураж присутній не надто. Сам здивувався, коли побачив у текстах таке розмаїття біля конкретного, здавалося б, запитання.
Та все ж твори певним чином можна систематизувати в певні блоки.
Першим і найбільшим я б назвав блок, де автори намагаються більш-менш точно й прямо дати відповідь на поставлене питання. Це може бути по-дитячому залюблено, тихенько й тепло, як у Акімової Г.В., Старицької О.В.; з величезною подякою до Бога, як у Бендебері Л. Є., Козя Ю., Федчишина І.М.; просто через свої відчуття, як у Білої Лани, Стеценка С.А.; через суміш поклику й відчуття недосконалості, звідкіля пробивається порив, як у Булах Т.Д., Кіпніс Є.Н.; через пафосне відчуття приналежності до слова, як у Волчанської С., Гапєєва Л.В., Гершковича М., Григор’єва В.М., Демченко Ю.В., Коваленко Л.М., Коломієць С,А., Кравченко В., Мироненко М.Л., Новикова Ю., Омельченко Л.О., Твардовської І.М., Терещенко С.О., Типчук Д.М., Узікової О.В., Шевціва М., Шиманського В.Д., Шимка О.Г.; переплетіння душі та поезії, звідки виплітається саме життя, як у Гонтарук Л.Р., Шабанової Л.С., Шумакової А.Ю.; через свій колорит, свою гаму відчуттів у прямій відповіді на прямо поставлене питання, як у Гудзіської М.Ф., Копчук І., Паучек О., Підвисоцької Л.В., Приймака В.В., Романенка П., Ручай Г.; еклектично й сумбурно, але із зануренням у глибини, як у Дущак Л.О., Живолуп Л.І., Ільницької Л., через процес народження вірша, що переходить у відповідну значимість твореного, коли «блукаєш по коридорах», як у Калеви Т., чи «щоб молоді Сашки й Івани талантами сади встеляли», як у Яцкової Л.М.; через риторичність на грані неможливості відповіді на питання, як у Кот Л.; через заперечення чорноти пера задля його висвітлення, як у Левківської Н.В.; через пошук гідних носіїв слова, як у Островської Т., через метаморфози життя, що зміщуються у метаморфози відчуттів, як у Соловйової В.С., через видимі й невидимі частини мосту-слова, як у Ткачука О.І.
Та найбільш удалим з даного блоку віршів вважаю вірш Гармаш Людмили. Від нього віє відчуттям, що ти нібито присідаєш зі Всесвітом на одну лаву і він з тобою говорить твоїм віршем і своїми зорями, де навіть не ясно, хто зі співрозмовників говорить про вірші, а хто про зорі.
Другий блок віршів конкурсу я б охарактеризував, як такий, де автори, описуючи процес творчості, намагаються одночасно побіжно дати й відповідь, поставлену в назві конкурсу. Відповідь тут звучить не прямо, вона завуальована, тож її інколи треба відкопувати, як скарб, перевертаючи гори часу, котрі забирає творчість. Та від цього значимість загадки не падає, навпаки, зростає. Таким шляхом бузково й загадково прямує Гафінець М.В.; через певну узагальненість поетичних візій Бовикін С.М.; через вогниво віршотворення аж до Божої втоми сьомого дня Борвій Є.; через щоденну працю задля пошуку запаленої свічі любові Коваленко Л.М., Ковальчук О.Й.; крізь «леза болю» і «крихку магічність» Корець Н.М.; через батьківську хату, як символ і предтечу віри в слово Маковець О.Й.; через первинність душі та вторинність технічної складової поезії Малаш О.В.; через внутрішню боротьбу між геніальністю й рівноправністю з усіма Маруга В.М.; через присвяту творчості найдорожчій людині Мішин М.Ф.; через вивершення поезії до прав творця світів Морозов В.П.; через власні версії причин і наслідків віршотворення Москаленко О.Ф.; через протест аж до соціального Мошенський С.П.; через змішування «рим із тишею» та «нервів з голосом» Невідомський М.; через весняну посівну, де рими, як птахи, а «сіє у полі сам Бог» Палагнюк М.В.; через вірш, як пам’ятник конкретному солдату Пашков М.В.; через зміст слова Силіна Л., Пікас Л.Д.; через «псевдопоетоекструдер» Сокольник С.А.; через лабіринти почуттів Сорокін В.; через заклик до присутності у віршах громадянської позиції Стасюк М.І.; через роздуми про власну роль, як поета, аби вкотре спробувати й спробувати ним стати Стоміна О.; через запаморочення від нібито малозначимості аж до крайньої необхідності поезії Татаренко Ю.А.; через думки про вартісність писання під ремарку самого Льва Толстого Тилик І.В.; через «лірику зі своїм лицем» Хоружий М.; через думки про велич слова Шевців М.; через «таїнство святе прийдешніх віршів» Ясна Л.; через росяно-малинове ототожнення поета з його поезією Обшарська Р.В.; через римування мовчання Проценко М.А.; через конкретну кохану людину, яка вміщає в себе світ, і поезії теж, Шкурак Т.О.
Серед даної когорти творів виділив би чотири осібних, і, як на мене, найбільш удалих.
Молитва, процес, слово, як поглинач життєвої енергії й одночасно призвідець невситимої ейфорії – то все присутнє у вірші Іськової-Миклащук О. В. Плюс метафоричність, де ніби вживу являєшся присутнім при творенні найбільшого дива в світі – вірша.
«Із крові, на нерві, від болю, до смерті» - виразні характеристики процесу віршування і навіть відповіді на питання, для чого пишуться вірші, присутні у творі Крушельницької Г.Л. Дуже образно.
Назарук В. Т. - «Я йду у поле, щоб вірші писати» - вірш аж бринить разом з полем та усіма його мешканцями й травами.
«Не дописав… Без мене… допишіть…» Відвертість у вірші Нізовцова М.І. про те потаємне, що присутнє чи й не в кожного, хто береться за перо, приваблює й одночасно лякає. Голизною, за якою вся душа. Неприкрита, реальна, чуттєва, така, як є, не затулена жодними шатами, що прикривали б її гострі кути, подавали прикрашеною чи дещо іншою. Відвертість – козир цього вірша.
Наступний блок поезій – це захоплення від самого такого явища, як поезія, від слова, як провідника нашого по душі. До даної категорії увійшли: через захоплення мрією, а звідси світом і життям Виноградська Г.М.; через шаблі та кулі, які на загал ні на що не здатні, бо слово сильніше – Даник В.О.; через просто захоплення, що не потребує зайвих ремарок, Данилевська-Милян М., Затовська Л.А., Кононенко С.О., Костеньова В.П., Кузьмак Г.П., Левченко С.П., Мамчич О., Назаренко В.І.; через символ українського поета, де мати й Україна переплелися в єдиний сніп нашої любові й життя, Лепех С.І.
Йдучи від думки про великих та геніальних поетів минувшини, деякі автори витворили сенс поезії сьогочасної, побудили думку про необхідність творення слова, бо всі генії народжуються з першого слова, з першого вірша, які рушають у життя манівцями та невидимими шляхами, аби чи то часом, чи людьми виокремитися згодом у величне явище. Такого покрою поезії подали у збірку Григор ’єва О.О., Доленик І.О., Князький О.М., Корн С.В., Кучеренко Р.А., Савчук А.М., Шульга К.О.
Тепер щодо віршів, що вибилися із загальної канви.
Є поезії, де на питання, нащо пишуться вірші, автори відповіли, зайшовши здалеку, але відповідь виявилася такою зримою, аж дух перехоплює. Коли Гільчук В. пише про кохання, а особливо нерозділене, й з цього випливає необхідність поезії, це так правдиво й усвідомлено чи й не кожним поетом, що тут просто бракує слів, аби подати ще якісь нюанси. Залишається хіба вкотре перечитати вірш.
Аналогічні відчуття й від вірша Дорофієвської Є. Різниця з попереднім автором, не рахуючи поетичної особливості кожного поета, хіба в тому, що тут стимулом для віршування є якраз розділене кохання.
Аналогічним мався бути й вірш Гетало К.Г. Але його відмінність у тому,що його можна трактувати з двох точок зору. Якщо віднести поетичні рядки на рахунок вірша, як такого, виходить шикарна ода поезії. Якщо ж віднести ті слова на рахунок коханої людини, вірш втрачає приналежність до заданої теми. Автор же не загострив уваги читача на конкретиці, тому двоїстість у сприйнятті дещо шкодить. Якби це був просто вірш у поетичній збірці, звісно, чудовий, але коли його трактувати з точки зору заданої теми, відсутність конкретики дещо вибиває його з узвичаєної колії конкурсу.
Вірш Грошко В.М. звучить, як вірш-провокація. В доброму сенсі слова, звісно. Бо іноді, дійсно, виникає відчуття, що ми, як той Лі Бо, ловимо відображення Місяця в своїх душах, а топимося у світі, де треба ловити копійку.
А скільки шарму у вірші Дзюбенко-Мейс Н. «Мій брат цвіркун». О, тут можна трактувати цвіркуна і як самого Пегаса, що провокує до рукописів, і як просто комаху-друга, що прийшов до поета на горнятко кави. Взагалі теплий вірш, якийсь аж затишний.
Остролуцька А.М. так відтінила свій «конспект», що я б відсунув убік Сократа, аби прочитати поетичні перли. Тут тобі й метафоричність мови, й широкий діапазон паралелей, що провокують до неоднозначності думки, й сама думка в дорогій шалі, тут ще багато чого є, що не приходить після першого прочитання, а приходить опісля.
Вірш Ох В. не стільки чарує, скільки викликає спротив. Поданому трактуванню української Музи. – Та не так усе, - аж злітає з губ. Кипиш, варишся в обуренні, читаючи, а воно в кінці – «ляж на моїй сторінці відпочинь». І все, й де поділися гнів та образа за паплюження честі Музи, бо вона ось, біля тебе, як не погладиш її зачаровано, то немає чого й нарікати на її важку долю. Все залежить від нас – і поезія теж. Висновок, гідний попереднього обурення.
Вірш Савчука М. «Поети» - то є коротка енциклопедія всієї поетичної нашої бібліотеки. І людей, що творять її стелажі. Тонко, правдиво, точно.
Не буду брати на себе роль членів журі й визначати місця у списках. Виклав своє бачення. Але щодо першого місця маю переконливу власну думку. На нього, як на мене, претендують два автори – Матузок Л. П. та Торон В. Не буду аналізувати їхні поезії, а вони навіть у чомусь схожі. Скажу лишень, що там метафори й поетичність самі собою доводять, для чого пишуться вірші. Ці вірші хочеться читати, як романи. А оскільки невеликий формат, то кілька разів поспіль, аби вникнути в кожен штрих, кожну деталь, кожну постать, кожен образ, подані між рядків. Багатство – воно і є багатство.
Та в принципі, не в місці суть. Навмисно не аналізую вірш Дадукевич Л, бо її так звані «прихильники» зіграли з автором злий жарт, поставивши місце вище самої насолоди ознайомлення з поезією. Якщо боремося за місце, то треба йти в бокс, а не в поезію. Бо там очки рахуються за нанесені удари, а в нас – за кришталь, що визирає з душі. Як будемо на тому стояти, то ніколи не дізнаємося, для чого пишуться вірші, але в пошуках правди весь вік будемо щасливі.
Зичу всім авторам великої удачі на творчому фронті, злету, а насамперед уміння чути інших. Тоді почують і тебе. А ще дякую принагідно за величезне задоволення, котре отримав при ознайомленні з вашими творами. І гордість. За нас із вами й за Україну нашу загалом.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: perohanych (джерело: Жінка-Українка, Січень 14, 2017)

Названо переможців та лауреатів VI-го міжнародного конкурсу на кращий вірш "Чатує в століттях Чернеча Гора"


Це літературне змагання поетів, започатковане міжнародним літературно-мистецьким журналом "Склянка часу*Zeitglas", відбувалося відповідно темі ліричного віршу "Для чого пишуться вірші"

У визначений термін до редакції журналу "Склянка часу*Zeitglas"надійшло загалом понад 1000 творів сучасних авторів з України та зарубіжжя. До конкурсного розгляду було узято 137.

Твори було оприлюднено у спец-випуску «Вісника конкурсу», на сторінках журналу "Склянка часу*Zeitglas" (№№ 79 та 80) ... [ Показати всю рецензію ] та в альманасі «Скіфія».

Переможцями визнано:

(I-місце)

Малаш Олександра Василівна

*1985 р., с. Гоголів, Київська область.

За твір «Ти ставив наголос – вірші»

(II-місце)

Нечитайло Михайло Степанович

*1962 р., с. Веселий Кут, Київська область.

За твір «НАМАЛЮЮ БУТТЯ»

(III-місце)

Остролуцька Антоніна Михайлівна

*1967 р., с. Вишеньки, Київська область.

За твір «Я згадую слова, які в дитинстві чула»

(III-місце)

Григор’єва Олеся Олегівна

*1971 р , м. Київ.

За твір «Поетам Розстріляного відродження»



лауреатами VI-го Міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора" названо:



Бендеберя Людмила Євгеніївна

*1950 р., м. Лозова, Харківська область.

за твір «Для чого пишуться вірші»



Дзюбенко-Мейс Наталія Язорівна

*1952 р., м. Київ.

за твір «МІЙ БРАТ ЦВІРКУН…»



Живолуп Людмила Іванівна

*1970 р., с. Чубинське, Київська область.

за твір «Коли критична маса слів…»



Корець Ніна Миколаївна

*1973 р., смт Шацьк, Волинська область.

за твір «У рим скупій межі…»



Матузок Любов Петрівна

*1961 р., м. Ромни, Сумської області.

за твір «Підключилась до світу…»



Наразі триває визначення твору та автора для ще одного диплома "ЧИТАЦЬКОЇ СИМПАТІЇ".

Редакція журналу "Склянка Часу*Zeitglas" стежить за обговоренням творів конкурсу у коментарях конкурсного сайту: http://zeitglas.io.ua/s2375373/

Базуючись на них буде названо ще одного лауреата конкурсу. Тож, долучайтеся до обговорення.

Щиро вітаємо переможців, лауреатів та всіх учасників конкурсу.

Особлива подяка членам журі та усім, хто взяв участь в обговоренні творів. І ласкаво запрошуємо до нового, відтепер VII-го міжнародного поетичного конкурсу “Чатує в століттях Чернеча Гора” за темою вірша про кохання « Моя ти люба…»

Докладно про конкурс на сайті журналу: http://zeitglas.io.ua/story

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: М.К. (джерело: Лозова-Освіта)

Міжнародним літературно-мистецьким журналом «Склянка Часу Zeitglas» у січні 2017 року проведено VI міжнародний поетичний конкурс «Чатує в століттях Чернеча Гора». До редакції надійшло понад 1500 творів. Із них було допущено до конкурсу лише 118.
У конкурсі взяла участь учитель Лозівської ЗОШ № 1 Бендеберя Людмила Євгенівна. Вона стала лауреатом, її поезія ввійшла до 9 найкращих. Вітаємо та бажаємо творчих успіхів!!!

Автор рецензії: Є.Бруслиновський (джерело: газета ДЗ від 22 грудня 2016 року)

1 грудня ц.р. завершився VI міжнародний поетичний конкурс "Чатує в століттях Чернеча Гора", організатор - редактор літературно-художнього журналу "Склянка Часу", канівський письменник Олександр Апальков. "Для чого пишуться вірші?" - такою була тема літературного змагання поетів. До редакції, за словами О. Апалькова, надійшло понад 1500 творів, із яких 118 були допущені до участі в конкурсі й увійшли у Вісник міжнародного поетичного конкурсу "Чатує в століттях Чернеча Гора", який нещодавно вийшов друком у Каневі. Поети різного віку, що живуть у різних куточках України від Луганщини до Коломиї, розповіли ... [ Показати всю рецензію ] у своїх віршах, для чого вони знову й знову беруть до рук перо й заглиблюються у світ поезії. Оцінити плоди їх творчості можна, прочитавши свіжий номер "Вісника міжнародного поетичного конкурсу". А для тих, хто й сам долучився до складання віршів, в Олександра Апалькова є приємна новина: вже оголошено наступний - VII міжнародний поетичний конкурс "Чатує в століттях Чернеча Гора". На цей раз О.Апальков пропонує поетам позмагатися в любовній ліриці, повідомляє наш кор.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Віктор Охріменко (джерело: Коментарі)

Віктор Ох вчера ответить

От вже й вийшов шостий вісник поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча Гора». Підбірка віршів в цьому збірнику цього разу не засмутила. Чимало гарних віршів. І тема конкурсу досить цікава: «Для чого пишуться вірші?».
Психологія творчості захоплива дисципліна, що виникла на межі психології, мистецтвознавства і соціології. Вона вивчає процес виникнення (творення) художніх цінностей та їх естетичне сприймання. Досліджує всі стадії творчого процесу: виникнення творчого задуму, його виношування, втілення, "муки творчості", обробка, шліфування першого варіанту твору, ... [ Показати всю рецензію ] сприймання читачами-глядачами-слухачами різних типів завершеного твору.
Окрім намагання відповісти на питання винесене в назву конкурсного завдання «Для чого пишуться вірші?», автори своїми поезіями відповідають і на інші питання: «Що таке поезія?», «Для чого потрібна поезія?», «Хто такий поет?», «Як твориться поезія?», «Коли народжуються вірші?». Є також звернення до поетичної Музи, хтось просто співає Оду Поезії. В Віснику знаходимо цілий спектр думок і вражень про ставлення до творчості взагалі, і до поезії зокрема, про емоції і стани пов’язані з власною творчістю.
Дехто ставиться до своїх віршів, як до власних дітей. Вірші:
«Приходять тихо уві сні
і рідними стають мов діти».(Кіпніс Є.Н., стор.44)
Або:
«Вірш вироста – твоє дитя,
стрункий і юний йде у люди.»
(Борвій Єрко, с.15)
Хтось не хоче їх відпускати:
«Повертайтесь до рідної неньки
треба трішечки ще підрости»
(Акімова Г.В., с.9)
Скільки людей – стільки й думок. Вибрав з віршів по1-2 рядки відповідей на деякі питання:
«Для чого пишуться вірші?»
«Щоб проявити всю любов»(Копчук І.,с.52)
«Мій буде вірш гучати й після смерті»(Нізовцов М.І.,с.79)
«Щоб світ став досконалим, кращим»(Узікова О.В.,с.114)
«Що таке поезія?»
«Крилате слово, яке завжди додасть вам сил»(Даник В.О.,с.31)
«Це є небес нагорода»(Волчанська С., с.18),
«Поезія – то неба мова»(Костеньова В.П.,с.55)
«Поезіє! О, музико зі слів!» (Виноградська Г.М.,с.17)
«…це є небес нагорода»(Волчанська С.,с.18)
«Вірші – жерці вже справджених надій…
…Найсильніші ліки від розлуки»(Дорофієвська Є.,с.36)
«Глибокодумне чудо із чудес»(Коваленко Л.М.,с.46)
«Поезія – одвічна молитва до Бога»(Козя Юрко, с.49)
«Божа іскра»(Кузьмак Г.П.,с.59)
«Для мене вірш – це крик душі»(Новиков Ю.,с.80)
«Вірші є покликом душі»(Омельченко Л.О., с.82)
«…для душ цілющі ліки»(Підвисоцька Л.В.,89)
«Вірші – то дзеркало душі»(Приймак В.В.,с.91)
«Поезія насправді – тільки мить»(Ручай Г.,с.95)
«Слову і ділу основа»(Сокольник С.А.,с.99)
«Поезія – то нескінчений ритм»(Твардовська І.М.,с.107)
«Вірші – бальзами для душі»(Терещенко С.О.,с.108)
«Для чого потрібна поезія?»
«…поезія й сонце лікують найтяжчі з контузій»(Матузок Л.П.,с.69)
«Щоб зберегти гармонію душі»(Гапєєв Л.В.,с.19)
«Щоб серце словом відігрілось!»(Дущак Л.О.,с.37)
«Щоб виплеснути біль душі!»(Кіпніс Є.Н.,с.44)
«Хто такий поет?»
«Поет рубає в кризі ополонки,
ріки, що називається любов»(Грошко В.М.,с.28)
«Поет – людина дивовижна»(Романенко П.,с.94)
«…той, хто як пише – так живе»(Савчу М.,с.97)

«Як твориться поезія?»
«Із крові!.. На нерві!.. Із болі!..»(Крушельницька Г.Л.,с.58)
«Красу щоднини приміряю
до поетичного рядка»(Гудзінська М.Ф..с.29)
«Я підіймаюсь серед ночі,
щоб вірш новий занотувати…»(Мішин М.Ф.,с.71)
«Я йду у поле, щоб вірші писати.»(Назарук В.Т.,с.76)
«Хтось диктує мені слова,
хтось рукою моєю водить.»(Обшарська Р.В.,с.81)
«Велична магія письма
складати літери у фрази»(Омельченко Л.О.,с.82)

До Музи
«…ти і мука, й свято!»(Данилевська-Милян М.,с.32)
------
Є декілька віршів, в яких поезія згадується лише мимохідь. Є декілька вірші, в яких про неї зовсім нічого не сказано.
В збірці, як я вже казав, багато гарної поезії. Сподобалися найбільше вірші таких авторів: Гармаш Л.(с.20), Живолуп Л.І.(38), Григор’єва О.О.(26), Князький О.М.(45), Крушельницька Г.Л.(58), Маковець О.Й.(65), Матузок Л.П.(69), Назарук В.Т.,Нечитайло М.С.(78), Палагнюк М.В.(86), Степенко С.А.(104), Тилик І.В.(110), едчишин І.М.(115), Хоружий М.(116), Торон В.(113), Ясна(Носова)Л.(127).
Трійку лідерів виділив би таку:
1.Дзюбенко-Мейс Н.(34),
2.Іськова-Миклащук О.В.(42),
3.Пікас Л.Д.(90)

Натхнення всім!

Віктор Охріменко
20.12.16

[ Згорнути рецензію ]