|
Почерк часу : Лірика та переклади. Книга четверта
Богдан Завідняк
— СПОЛОМ,
2016.
— 352 с.
— м.Львів. — Наклад 110 шт.
Тверда обкладинка. Можливість автографа.
ISBN: 978-966-919-149-6
ББК: 84.5.УКР Зав. 13
Жанр:
— Збірки лірики
— Поетичні переклади
— Переклади класики
Анотація:
Четверта книга лірики та перекладів автора містить поетичні розмисли про феномен часу.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
* * *
Павучок, тоненькі лапки,
Глянець білої емалі
Ти підкорюєш надалі
Коливаннями незграбки.
Молячи в долоньки долі
На підйомі у пригоді
Повітряній твоїй плоті
Служать павутинки кволі.
Як заслужено тобою
Світять храм у піднебесній
Плоті Богові воскреслій
Над усякою журбою.
Свідчиш на ламкім свічаді,
Що за тріщинками ниті
Нанизають невідмиті
Вже ніким твої печаті.
Ради цього кожний атом
Напинаєш на пружинки
Спрясти ніжні павутинки,
Щоб ковзнути по них раптом.
Перелітним волоконцем
Ти завівся, як знадвору
Хуга у зимову пору
Завиває під віконцем.
Нишпориш ... [ Показати весь уривок ]
за перелазом,
Як печерника знаходиш,
Нашиваєш стінам одіж
Флером, вишуканим стразом.
Мов указкою, всім тілом
Дорікаєш, що уроки
Не беру у тебе, поки
Я займаюсь своїм ділом.
Де мітла тебе не скине
Над томами в антресолі,
Все святкуєш ти на волі
Вічне царство павутини.
У панчішні, шовковисті
Пастки ловиш душу нетлі.
Все твоє: диван і меблі,
У розгорнутому виді.
Не візьме зима обійстя
Холодом – плекай терпіння.
Моє серце не з каміння,
Не чіпатиму, не бійся.
25 січня 2016 р.Б.
ЛУНАТИ АНГЕЛЬСЬКИМ ЗВУЧАННЯМ
Переднє слово до книги Богдана Завідняка «Почерк часу»
Поезія – це що?
Чи це насправді та мова, якою говорили в раю – тепер, звичайно, наші душі, але ж раніше й ми.
Маю на увазі: люди!
Це та мова, в якій влиті в поетичні рядки слова виростають над своєю буденністю, повертають собі глибинні первні, причаєні смисли. Це при тому, що вони випливають із насправді чуттєвого, спроможного знаходити порозуміння й без слів. Але однак же – порозуміння словами, які кожен поет виладновує згідно власного досвіду й таланту, справжності власних духовних осяянь.
Я говорю це, маючи на увазі автора пропонованої читачам об’ємної поетичної книги, яка лагодиться приєднатися до чільного ряду своїх попередників. Мова йде про людину, чия життєва і творча доля формувалася на одвічних обширах духовних надбань людства, саме християнських істин, де неодмінним підґрунтям виступають категорії віри, добра, любові. Тобто, одвічні християнські істини.
Якщо до цього додати ще, притаманне духовній аурі саме на Україні – а це витворені на знахідках природних моральних засад принципи обрядності і звичаєвості, давньої природної традиційності – то я певний, що і в новій книзі не пануватимуть такі антидуховні прояви у нашій нинішній авангардній поезії як заклики до моральної розбещеності, зла і ненависті, калічного милосердя. Зрештою, як і в попередніх книгах автора, головно в «Калиновому вікні» та останній – «Сонце вечорове».
Все приймати належно у наймення Христа,
Не гордити нічим, бо на все є надія…
Це Богдан Завідняк, вихованець Папського університету св. Урбана в Римі, теолог-філософ, нині доцент кафедри філософії Українського католицького університету. Звісно ж, у Львові.
Як і попередні книги, «Почерк часу» скомпонований із розмаїтих тематично віршів власних і перекладних – адже навчання в Римі, знайомство із європейськими цінностями значно розширили світогляд автора, дали йому змогу по своєму прийняти до свого душевного храму надбання класики і біблійних засад, сучасних мистецьких і літературних шедеврів. Звідси й вимога до власного слова, яке мало б
Лунати ангельським звучанням…
То ж цілком закономірно, що саме оригінальна частина збірки містить глибинні цикли на тематику християнських постулатів, рівно ж як і рефлексій на розмаїті теми європейського зодчества і малярства, наукових осягнень.
Читали «Євангелiю страждання»
І «Твори любові» данця,
К’єркєґора в оригіналі…
І немає чого дивуватися, що в багатьох віршах поета згадуються імена чи творіння Данте і Петрарки, Шекспіра і Жюль-Верна, Рембрандта і Шопена, християнських богословів, античних класиків. А в поетичному надбанні поета разом із класичним українським віршем із повним правом можуть промовляти поруч сонети і рондо, еклоги і натюрморти. Хоча варто зауважити, що окрім дат, назв та імен автор зумів закоренити до глибинних основ ліричних витворів і ще дещо посутнє – вдумливу зосередженість, напругу світлості, чистоту замірів.
Особливо варто було б звернути увагу на два більших циклічного плану твори – у першому героєм виступає дитячий улюбленець Мауглі – із казки Кіплінга; у другому – капітан Немо Жюль-Верна. Два майже антиподи – в першому авторові вдається переконливо висвітлити переваги саме одвічних моральних засад, поза наступом цивілізації, у другому ж – втеча від тих же самих цивілізаційних надмірностей, які здатні калічити людську душу із її прагненням до високої правди і справедливості.
Із творів на вітчизняну тематику варто насамперед відзначити духовні звершення – зачинаючи від Різдвяного циклу до побожності особистих стосунків, до возвеличення любові. Особливо це вирізьблюється на противагу контрастним противагам часу – від нашої державної неупорядкованості, до нав’язаної нам імперськими силами безглуздої аж до божевілля війни…
Привертає увагу і дещо незвична побудова книги – я б назвав це щоденниковим принципом, коли тексти подаються чергово за часом їхнього написання, не об’єднуючися тематично чи настроєво; тож часом читач приневолений іти наче по колу, повертаючися до вже звіданого та посмакованого, попри те, що воно виступатиме у нових градаційних значеннях.
До названого гармонійно долучаються вірші про дерева і квіти, пори року, пізнані й непізнані явища довколишнього світу – усе те, що одвічно напоєне високим духовним ладом.
Приглядаючися до творчого почерку Богдана Завідняка, приходиш висновку, що цей упорядкований і систематизований поет насправді не надто керується регламентацією своєї творчої праці, якщо й ставить перед собою завдання освоїти ті чи інші тематичні обшири, конкретні пункти – то він їх певніше за все переадресовує своєму підсвідомому. І вже через певний час може й сам собі на подив відчуває, як плине із душевної глибочіні виплекана мелодія.
Коли ж поет на ніжний голос Музи
Один іде все вільно, без обузи,
Нікому кривди, каменя не вділить…
І тут він сам мусить дякувати вищим силам за даровані йому знахідки – а вони у пропонованій книзі зустрічаються часто. Як от –
Даруй складному простоту…
А заграє сонце в струни
Променів, пізнає день:
Що вагоміше – буруни,
А чи благовіст пісень?..
На лоні днів із личком юнки
У руслі сірих берегів…
Тож поетові побажав би вільніше послуговуватися потаємними законами поетичної майстерності під час творення в душевних глибинах мелодій, осягаючи нові розумові і духовні щаблі, з усе вищими й вищими вимогами – до чого пан Богдан мав би бути постійно готовий.
Але ж це обов’язковий компонент поетичної творчості – бо ж вона передбачає не лише натхненний політ, а й наполегливе зваження кожного слова, рядка, строфи, всього твору, пошук відповідніших деталей, виразів, метафор, які могли б подивувати літературних гурманів, та й пересічному читачеві принести насолоду від прочитаного.
Микола ПЕТРЕНКО
ЗМІСТ
Лірика
- Зимове рондо -
«МЕЛОДІЯ КАВИ В ТОНАЛЬНОСТІ КАРДАМОНУ». 1. Вчасно трапиться на очі неповторна гарна жінка …2. Мов героїні милого роману …
ОЧІ. Очі – полум’я і лід …
СТРОФИ ПІД ВЕЧІР. Перше ніж обмовляти – подумай …
ЗЕМЛЯ. Безодні темряви в потоках часу …
НІЧНА НЕТЛЯ. На останок діамантів …
«СПІР ПРО ІСНУВАННЯ СВІТУ». Час, в який ми вкладаєм енергію, він …
ЗИМОВА АФРОДІТА. Вона розкрилася, мов мак …
ПРИВІТАННЯ. Вітаю з цим чудовим святом …
ЗИМОВИЙ ПЕЙЗАЖ. Ці висотні огорожі …
Гортаєш календар, а там …
ЖІНОЧИЙ ПОРТРЕТ. Це в природі чоловіка …
ЛЮБОВ. Любов по клаптиках збирають ..
САМАРЯНКА БІЛЯ КОЛОДЯЗЯ. Коли посуха на душі …
Бог - це величне танцююче зарево …
РОЗДУМИ ПЕРЕДРІЗДВЯНІ. I. Коли часто в людей у житті буває так …
II. Пророки звістили про твій прихід …
III. Кров не так цукотить на морозі …
IV. Зорі обертаються довкола осі …
V. Повсюди видно твою відсутність…
VI. Небо слухає про тебе з прищуром …
VII. В день, як віхола біла …
VIII. Сніжинки по нитці від плаття зими …
ІХ. Ти скрізь, де в плетиві гірлянд …
Х. Це сіно, як волосяниця …
ХІ. Як вчора мороком над нами …
ХІІ. Стоїть людина всередині …
Не тому, що ти все передбачуєш …
Сонце блиснуло, мов перстень …
ЧИТАЮЧИ АРИСТОФАНА. Українцю жаба …
Два серця б’ються в унісон …
Як скульптор статую різцем …
Перестороги …
Розминається в долоні …
– Дівчино, можна Вас? …
Весняний день серед зими …
Тепер, коли вже голос не звучить …
НА БОГОЯВЛЕННЯ. Через плетиво терна …
Чи це так тільки у людей? …
Душа в палких очах коли спливла …
Опинимося у хмарах …
Як душу твою ціную …
ARS POETICA. Вірші іскряться, як зорі …
Люди, як свічі воскові …
РЕКВІЄМ. Мов надпалена сторінка …
ПОЕТИ. За сприятливих обставин …
ПАМ'ЯТЬ. Ріка пливла в небесній ваті …
У тихий час вечірніх шепотінь …
Молімося за ясні чола …
Смугасті тіні білі нави нив …
Крихти назбирав – дрібнички …
Хай твоє око – пильний страж …
Дай слову пристрасть, почуттям …
- Вальси весни -
Тане танечниця з воску …
Я бачу красу на твоєму обличчі ….
Зумій ти мене зрозуміти по-свому …
Тепер так часто люди мруть …
БЛАКИТНІ БАЛЕРИНИ ДЕГА. У трепеті зворушливім натурниць …
Фаланги пальців до пера …
Яким солодким щемом …
ДО ТЕБЕ. У світі троянд, пелюсткових левкоїв …
СИЛИ ДУХА. Завжди будуть сильніші …
МИСТЕЦТВО. В мистецтві немає легкої дороги …
ХРАМ У БЕЗГОМІННІ. У храмі, піднятому високостінно …
«БРАНДЕНБУРЗЬКІ КОНЦЕРТИ» Йоганна СЕБАСТЬЯНА БАХА. Якою солодкою
стогнуть журбою …
ФІЛОН АЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ. Два світи – brachus kosmos людини…
Стежки-дороги, скільки вас без ліку …
Коли мене ще не було на світі …
«НАРОДЖЕННЯ ВЕНЕРИ» САНДРО БОТТІЧЕЛЛІ. Тонкою павутинкою краси …
СВІТЛИЙ ПОНЕДІЛОК. Весни тепленькі, чаруючі очі …
Лагідним ягням на сіні …
Церкви – до Бога маяки …
Нема кінця, лиш воскресіння …
У любові великі очі …
ЛЬВІВСЬКА МЕЛОДІЯ. Смички антен на скрипках хмар …
Любов не знає самоти …
Ніжна зніченість – окраса …
Реквієм. Очі заплакані …
ЛЕЛЕКА. Живіть собі, як знаєте …
Мука є до тіста …
Тривання таке непостійне …
ДО ХВИЛИНИ. Нитка часу наді мною …
Нема любові …
ФАРИСЕЙ І МИТАР. Свічею тобі з аналою …
СКРИПКА. Мов скрипка до підборідка …
ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА. Тайною живе філософ …
ЧАС. Що таке час? – я питаю …
ТРІУМФИ ХРОНОСУ. Йде знахар – всевидячий бог …
НАЙДОРОЖЧИМ. Спів солодкий, зворушений, мамі …
Чого в нас більше – злагоди чи пихи? …
Це життя – лиш симетрія слів …
ВІТЧИЗНА. Тонуть у зелені рідні Карпати …
КРАСА. Задоволення від краси …
КНИГА ДЖУНГЛІВ. МАУГЛІ (За Джозефом-Радьєрдом Кіплінґом). У світі наруги,
зневаги та зиску …
ВЕЧІР. У вечоровому згасанні …
КВІТКА. Цих пелюстин тендітні складки …
Поляжуть трави скошені косою …
МАСКА. Порушники-дворушники …
КОВЧЕГ. Ми вже були давно на світі …
Поезії щемкі уроки …
ЛАКОНІЗМИ. Лиш чую вибори на носі - як будемо всі голі, босі …
ДОЩ. І дощ і дощ. Куди вже стільки? …
Живе людина, як їй милий світ …
ХВАЛА ПРИРОДІ. Коли все відбуло й переболіло …
Шукає вічно суть кохання …
АВТОПОРТРЕТ. Не твори мені долю, мій світе, я сам …
Це життя – тільки контури нами помічені тілом всеціло …
- Еклоги літа -
ВЕЧІР. Не було дня щоб він не обернув …
РАНОК. Рожевий саван відхилив світанок …
Переживання в час невдачі …
ЗОЛОТІ МОСТИ. Ми вчимося ходити мостами …
Ти світиш душу власним світлом …
Поезія відома світлом …
Вуглинки літер – дар життя …
Як добре домом освітити …
ТАЄМНИЦЯ КАПІТАНА НЕМО. 1869-70 р. « – Останні новини! Останні новини!…
Відривається сторінка …
ВАРСАВА. Безхатченко і безгрошівник …
Ну, можеш змінити до невпізнання …
Все суще росте просте …
Пливе життя вертляве диско …
ЛІТНЯ ОДА. Літо. Пора відпусток …
ФЛАМЕНКО. Кохання зненацька під поглядом жінки …
Опанувати, взяти в руки …
Шушукаються шершні у кущах …
НЕБЕСНА СИМФОНІЯ. Фотони сонця линуть мелодійно …
Н.П. Палкі вітання …
І жінка, що віддасть своє тепло …
Жінка – чоловіча тінь …
Поети – маяки з туманів Лети …
Для двох піддатливих вогню …
Лягає «Сонце вечорове» …
Не живи по нелюбові …
Матерія невизначена нас …
Перетинами вени понад сухожилля …
ЧЕРВОНА ПЛАНЕТА. Глобус, де звершують війни порядки …
Подай мені руку з далекого берега …
МІНСЬКЕ КОХАННЯ. Сліпа любов, коли не пояснити…
Не повернеться вже це життя на завісах для когось, дверних …
Вже й не знаєм, де певніше …
Як бездиханним каменем …
Цей опис платтям провела …
Плеса плинуть жовтизною …
Коли би був Богом …
ЛАБІРИНТИ. Взнаки далася давня звичка …
НА РИНКУ. Уже й не люд, а чашка Петрі …
GLORIA DEI. Коли троянду розгорне ранкову уст духмяну …
І богослови сивочолі …
Ти безкорисливо приходиш …
Ти щедрий, навіть марнотратний …
Ти сам один величний образ …
В ім’я високого добра …
Коли любов пливе у парку …
СТАВОК. У поясі підсохлим комишем …
І ту, що береже цнотливо …
ЕКЛОГА ЛІТНЯ –І: ПЛЯЖНА. Водний гамір процедурний …
ЕКЛОГА ЛІТНЯ-ІІ. Зісталось літечка у жменях …
ЕКЛОГА ЛІТНЯ-ІІІ. Застигли дні, як почуття …
ЕКЛОГА ЛІТНЯ-IV. Прощавається все, назавжди залишаючи спомин …
ЕКЛОГА ЛІТНЯ-V: ЕПІЛОГ. За ковилою ковила …
- Ноктюрни осені -
ЕКЛОГА ЛЮБОВІ. Одна любов спиняє час …
НОТНІ СОНЕТИ:
ДО… Досвітня Муза Данта і Петрарки …
РЕ… Ревнивці всоте думають про тебе …
МІ… Місциною зеленою пройшовши …
ФА… Фата на порцелянових ляльках …
СОЛЬ… Сольфеджіо тональна чистота …
ЛЯ… Ляклива ланя перемчить потоком …
СІ… Сідає сонця втомленого пруг …
Ось так і пишеш, може, вже останній …
ЕКЛОГА ОСЕНІ. Акомпануй мені, осене, дощику мжичкою …
ПАМ’ЯТНИК ЮРІЮ ДРОГОБИЧУ. Перед Сан Марко мозаїчним сайки …
ПІСНЯ КОХАННЯ. Ми загублені в світі, ніхто не верне …
І знову день після безсоння …
Є оптика нев’янучих лісів …
На груди впала зранена печаль …
Мені поетка побажала …
ЛЮБОВ. Любов – не оволодівання …
РЕМБРАНДТ. Душа передає відтінки …
РЕМБРАНДТ. «ПОВЕРНЕННЯ БЛУДНОГО СИНА». Є внутрішнє глибоке світло …
ЖІНКА. Жінці іконою бути …
Прихиляй любов до себе …
Нема вже тих, кого Господь наставив …
ВОЯЖ КАЗАНОВИ. Коні мчать стрімкі учвал …
І райські насолоди звично …
Пекельня вістку подавала …
Рай – не маски одягання …
ОСІНЬ. Виноград на шпалерах ще світить де-не-де …
ОСІННЯ ПАМОРОЗЬ. В лінії алюмінієві …
Важкою може бути ноша дня …
БАБИНЕ ЛІТО. Берізки, мов люстрами царські палати …
Дзеркальне плесо у життя …
Не розплітай її, мою красу …
Де ти пожовкла, осене моя …
Гавкотом гончих ведуть караван …
Ти у мені, а я у тобі …
РАЙ. Рай – не заслання у теплі краї …
Шукай себе тепер поміж рядками …
ЛЬВІВ У СЛЬОТІ. Ранковий Львів прекрасний у сльоті …
Я навчився дивитися з благоговінням …
ДОБРІЙ ПОЕЗІЇ. Добра — це та, за якою шукають …
СВІТЛАНІ-МАЙЇ ЗАЛІЗНЯК. Армагедон метафор, мов з Ротацій …
ТЕПЛЕ МІСТО. Тбілісі гарний з різних косогорів …
Оце й усе. Життя — це тільки зустріч …
Ти розгубив себе на лицях …
Слова лягають на стежки …
Час дається стрінути любов …
Люблю поїзд більше ніж літак …
Так, все вірно, усе тільки сниться …
Нині ще всяк досхочу собі візьме …
Ворон ворону око не виклюне …
Не тільки Бог писати згустком барв спроможний …
Як хрестиків щоденних вишиту сорочку …
ПЛОТИ. Пливуть плоти, від берегів …
ЛЮБОВ. Любов – далекоглядна проспектива …
Поезія у трепеті вслухання …
РІЗДВО. Волхви проминули пустельні аули …
РІЗДВО-ІІ. Скупчення люду говорить зазвичай …
РІЗДВО-ІІІ. Приходи і зустрічі твого Різдва …
РІЗДВО-IV. Ми себе продовжуємо в дітях …
Чого лиш в реальний наш світ не потрапило …
Буде, ще буде чимало …
В тисячолітті третьому рахунки …
І знову вже перше …
Зима, поезії червоні …
Побудь у себе, обіцяють студні …
І світ один, як і людина …
Різдво Христове – щастя в дім …
Змійкою гінкою з міфу …
ЗА НОКТЮРНОМ ШОПЕНА. Що знає музики рука …
Серце Шопена у храмі в Варшаві …
МЕЛОДІЇ ШОПЕНА. Як можна так було зіграти …
Про буття – тлумачиться …
Дав Моцартові сни перстеневі …
Дві волі на волі, мов пташки, щебечуть …
Звільни мене від приворожень …
В океані буття невичерпному, домислів мрійних, загадок …
Насититься хлібом від плоті …
Павучок, тоненькі лапки …
Не дозволяй святим думкам …
Не зчуйся, відлинь, розвійся …
КІЛОК. Б’ють по мені і досі …
ПОЕТИЧНІ ПЕРЕКЛАДИ
З англійської
З пісень ВІА АВВА
КРІЗЬ ПАЛЬЦІ ПРОСЛИЗНУЛИ. Ранець в руках, вона йде з дому рано вранці …
З німецької
Райнер Марія Рільке
Як барбарис багряно вже дозріє …
З еспанської
Анхела Фігера Аймеріч
КОЛИ НАРОДЖУЄТЬСЯ ЛЮДИНА
З російської
Михаїл Лермонтов
ЗАПОВІТ. З тобою, брате, сам на сам …
Микола Гумільов
Міг же бути кращою з поем …
Йосиф Бродський
Прощавай, не суди і мене забудь …
З грузинської
Ніколоз Мелітонович Бараташвілі
ЦЮ БЛАКИТЬ, НЕБЕСНИЙ СВІТ. Цю блакить, небесний світ …
НЕ ЗРАДА НАМ ПРОЗРIННЯ ЧОЛОВІЧЕ.
МЕРАНĺ. Прудко мчить над путями-стежками стрілою мій кінь Меранí …
З латини
Квінт Горацій Флакк
ДО МЕЛЬПОМЕНИ. Звів я пам’ятник вічний, міді міцніший …
З пісень вагантів
Студентська пісня: ПОРАДІЙМО. Порадіймо всі разом …
З українських поетів італійською
Mykola Petrenko
DIPINGI MI LA NOTTE. Ma andrò io a te tra le monte, colline … [ Згорнути уривок ]
|
