|
Рай і Пекло Коцюбинського : Paradiso e Inferno di Kotsiubinski
Олександр Балабко
— Букрек,
2014.
— 216 с.
— м.Чернівці. — Наклад 1000 шт.
Тверда обкладинка. Можливість автографа.
ISBN: 978-966-399-8
ББК: 84.4 УКР
Жанр:
— Проза
— Мандрівне
— Життя видатних людей
Анотація:
Прозаїк, поет і мандрівник Олександр Балабко переносить читача до літературної Мекки початку ХХ століття, на італійський острів Капрі, з яким пов’язані останні роки життя Михайла Коцюбинського. Вирвавшись із провінційного Чернігова, де його майже ніхто не знав як письменника, Коцюбинський знайомиться тут із Горьким, колегами з інших країн, віднаходить можливості утвердження українського слова у світі. Однак перебування на Капрі приносить йому і райську насолоду (чарівна природа, визнання, перспективи подальшої самореалізації), і пекельні страждання водночас. Бо, обпечений лавою Везувію (вирішив зазирнути у кратер, де «відбувалася пекельна робота»), мало не загинув; на Капрі сперше почувається легше, а потім його хвороба загострюється (проте аж тричі відвідує острів); до того ж, роз’ятрюється невиліковна рана у й без того хворому серці – кохання до Александри Аплаксіної і відчуття провини перед дружиною. Оте балансування письменника між раєм і пеклом стало стрижнем есеїстичної повісті Олександра Балабка, який з фото- і відеокамерами пройшов на острові Капрі усіма стежками Коцюбинського.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
...На острові Капрі є стародавні гроти і на суші. До найвідомішого з них, Матерманія, Михайлові Коцюбинському від готелю було діставатися найзручніше. Від П’яцетти невеличкі вузенькі вулички виведуть на довгу віа Матерманія, що прокладено під скелею, порослою деревами, кущами і квітами. Нині по обидва боки – розкішні садиби із парками і квітниками, куди стороннім вхід заборонено, часом навіть колючий дріт про це нагадує. Табличку «privato»тут можна побачити на кожному кроці: розподілено кожен сантиметр суші, а тим більше – кожен квадратний метр житла. Адже будь-яке нове будівництво на Капрі заборонено ... [ Показати весь уривок ]
50 років тому. До слова, саме на шляху до Матерманії я біля однієї садиби просто на бруківці побачив вибиті літери: «Sole privato»(«Сонце – приватне»). Це, звісно, жарт. Поки що…
Та ось уже садиби закінчилися, і на цій віа по обидва боки – італійські сосни-пінії, якісь стручкові дерева, розкидисті фігові, величезні кактуси і гігантські агави, листя яких справді схоже, як писав Коцюбинський, на пащі акул. Але ті пащі то там, то тут немилосердно порізано ножами форестьєрів, котрі, певно, люблять тільки себе. Це свідчить про те, що сучасна людина на тлі прогресу в науці й техніці часом виглядає набагато гірше, аніж її предки з дикунських племен. Адже сам грот Матерманія, припускають, названо в давнину на честь богині землі і родючості Кібели (латиною – Матер Магна, тобто Велика Мати). Виходить, ідучи на екскурсію пошанувати богиню земної краси, дехто мимохідь ганьбить і нищить цю красу? Між іншим, aloe vera, тобто агава, була для Коцюбинського улюбленою тут рослиною. Донька Євгена Чикаленка, українська малярка і піаністка Вікторія, згадувала, що його особливо цікавила сумна доля агави: «Коли тільки на нашім шляху, в якійсь вуличці над морем, кидалась йому в вічі струнка стрілка з цвітом алое, що стирчала з-за муру якогось саду, – він із захопленням оповідав про те, що рослина існує довгі роки для того, щоб дати цю стрілку, квітку своєї смерті, і давши її, зразу всихає».
Чи не себе він уподібнював із агавою? Заглиблюючись у таїни його творчості, розумієш, наскільки він відчував себе частиною природи. Був чи то, справді, агавою, чи струнким деревом із розлогою кроною, що тягнеться до сонця, чи квіткою, такою тендітною і вразливою. Недарма чернігівський побратим Микола Чернявський порівнював його то з червоною лілеєю, у красі якої були щастя і мука її; то з червоним польовим маком, що горів на сонці, але в центрі цієї квітки була болюча чорна пляма. «Веселі, бадьорі співи життя любив Коцюбинський, – пише М.Чернявський. – Для їх була жадлива душа його. Але чув він часом над собою сумно-прозорливе ридання реквієму, й затикав вуха, й біг тоді чи до Венеції, чи до Флоренції, плив на Капрі. Скупчував свою увагу на вроді печер сталактитових. Приковував очі до інтересів людей-молюсків, людей-крабів… І на якийсь час вертав собі рівновагу. На якусь годину наче прояснювалась чорна пляма в середині макового вогню». Утікав, щоб злитися з природою, перетворитися на Рослину. [ Згорнути уривок ]
|
