Вікторія Амеліна : Хтось або Водяне Серце : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Роксолана Жаркова (джерело: Буквоїд)

Уся наша планета – величезний Акваріум, де плавають собі великі й малі, золотисті і сріблясті, і просто якісь – не великі й не малі, невизначених кольорів і форм. Вони називають себе Хтосями і шукають щось, заглядаючи крізь акваріумне скло в інший простір. Сподіваючись врешті зрозуміти, звідки і куди ведуть їхні невідомі шляхи.
Із одним таким Хтосем «могли б говорити люди. Вони сказали би Хтосеві, як його звати. Але єдиною людиною, яку будь-коли зустрічав Хтось, був самотній чоловік, що жив у квартирі з акваріумом на підвіконні. Та цей чоловік завжди мовчав. Мабуть, він думав, що йому немає з ... [ Показати всю рецензію ] ким розмовляти».
У прозорому акваріумі – завжди тиша. Всі інші, барвисті та смачні звуки – поза ним. І поки один напружено розмірковує, яке воно, справжнє життя і чому іноді нема з ким перемовитися й словечком, інший в цей момент сумно зауважує, як це добре – знати, хто ти. І мати свою мрію. І йти до неї. Нехай поволі. Малесенькими кроченятами, роблячи своїми ніжками широкі кола по воді, пересипаючи піщинки, пробираючись між камінчиків і каменів.
Чоловік, цей Сумний Двоногий, мовчав і ніколи не посміхався. Йому завжди було «нІколи»: багато працював, борсаючись, як і Хтось, в іншому, своєму акваріумі з невидимими стінками. Ці межі пригнічували Двоногого, він наче розумів, що на своїх двох довго шкандибатиме до мрії. Єдине, що він міг подарувати Хтосеві – свій пильний і тривалий погляд на нього щовечора.
Хтось ріс, розвивався і багато думав. І захотів одного дня навчитися читати. Бо «якщо вмієш читати, то можеш знайти у книжках відповіді на всі-всі запитання». А головне запитання – хто ж він, цей Хтось, і яке його ім’я?
Кажуть, коли учень готовий, тоді з’являється вчитель. Бо ж самотужки опанувати стільки літер абетки – не зовсім проста справа! Так у житті Хтося трапляються несподіванки: поради мудрої вчительки пані Черепахи, перші прочитані слова – назви книжок на полицях і – найважливіша для Хтося книжка «Про всіх на світі»…
І дарма, що не всі книги ще прочитані, що ти тільки відкриваєш цей світ, запитально поглядаючи із акваріума, що перші слова читаєш по складах, схвильовано й невпевнено… Але ти знаходиш себе на сторінках й усвідомлюєш, яке це щастя – знати про те, що ти є!
Філософсько-пізнавальна книжка Вікторії Амеліної для дітей, які тільки починають замислюватися над вічними питаннями буття. Яким треба переступити поріг теплого батьківського акваріума-дому. Які вчаться розуміти цей світ, читаючи перші слова, пишучи перші речення.
Це світла книга (ще й завдяки блискучим ілюстраціям художниці Марії Фої) розповідає про пошук і вибір, мрії і прагнення, освіту й самоосвіту, добрих наставників й учнів, відчуття самотності й силу любові до світу, що здатна розвіяти печаль Сумного Двоногого і зігріти теплом Водяне Серце Хтося.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Анастасія Левкова (джерело: Літакцент)

У великому акваріумі живуть німі риби, стара Черепаха, що вже забула всі на світі наймення, і ще хтось (Хтось), хто не знає свого імені, бо жодна істота до нього ніколи не зверталась. Акваріумом опікується сумний самотній чоловік, який не знаходить у собі сил крізь власний смуток розгледіти істот коло себе як істот, а не як предмети.

Хтось вирушає на пошуки власного імені. І шукає його… у книжках.

Ця казка — про імена й потребу їх віднайдення. Асоціація нечітка й небезпосередня, але коли йдеться про імена, то йдеться також і про любов. Часом ми не можемо дібрати комусь імені, бо ім’я — це ... [ Показати всю рецензію ] визначеність. Буває, вигадуємо для нього / для неї десятки імен, а буває, подумки звемо всіх інших — на чиєсь ім’я, ім’я когось одного.

Ця казка — про пізнання себе через любов іншого і до іншого. Казка про самотність, якої можна позбутися, якщо пильніше придивитися до світу довкола себе. Про те, що власне ім’я можна віднайти тоді, коли тебе люблять по-справжньому, так, що бачать твою суть, а не лише оболонку.

Ця казка — про пізнання себе, якому служать… книжки. Віка Амеліна у своєму тексті — вкотре, але нетривіально — проговорює те, чому книжки важливі, показує через метафору, як вони можуть стати для нас дзеркалом, звести нас із самими собою, віч-на-віч.

Зазвичай батьки хочуть, щоб дитяча книжка була і цікавою і повчальною.
Але повчальність може бути пласкою, надто прямолінійною — і я не певна, що діти добре запам’ятовують ті висновки, яких дійшли не самі, а які їм розжував автор. Зрештою, чи вчаться вони думати, якщо висновки занадто очевидні?

З іншого боку, «сила» (в сковородинівському значенні) може бути так глибоко захована, що може й не прочитуватись, а ще гірше — коли прочитується у протилежному значенні.

Як дотриматися балансу?

Ця казка — приклад того, як балансу можна дотриматись. Приклад дитячої – для дошкільнят і молодших школярів – книжки, яка і дорослим може щось відкрити.

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2017/02/27/ljutnevi-knyzhky/">ЛітАкцент</a>

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Олександра Войцехівська (джерело: Читомо)

Питання самоідентифікації є одним із ключових не тільки для сучасної підліткової прози. У книжках для найменших читачів ця тема теж доволі популярна, щоправда, у літературі європейській та американській. Саме тому особливо тішить, коли вітчизняні автор та ілюстратор наважуються торкнутися її в книжці-картинці для маленьких читачів. Дитяча історія про Хтося в акваріумі дозволяє, хоч і дещо неоднозначно, зрушити філософське питання, хто ти є в цьому світі, і яка твоя роль

Одного разу маленький Хтось замислився про своє походження. Із жахом він усвідомив, що не має імені й навіть не здогадується ... [ Показати всю рецензію ] про те, що він за істота. Сам не знає, і спитати нема в кого… Бо в акваріумі окрім нього живуть різнокольорові рибки, що не вміють говорити, і стара черепаха, яка протягом свого довгого життя встигла забути геть усі імена. Навіть той двоногий мешканець квартири, що їх усіх годує, не в змозі допомогти. Він хоч і має доволі розумний вигляд, але завжди засмучений, і ще жодного разу акваріумні жителі не почули його голосу. Можливо, він, як і рибки, не вміє говорити?

Врешті-решт бажання пізнати себе штовхає Хтося на складну авантюру. Він вирішує навчитися читати, аби знайти інформацію про себе в книжках. Мудра черепаха погоджується допомогти своєму сусіду. Хтосю пощастило, бо саме навпроти акваріуму стоїть книжкова полиця. Корінці книжок радо виконують роль першої абетки. Але щоб знайти там інформацію про себе, одних корінців виявляється замало… Як же бути далі? Як знайти потрібне?

Починаючись трохи меланхолійно, далі книжка набирає обертів і стає ближчою до пригод у дусі динамічних пошуків рибки Немо та популярного дитячого детектива «Хто сказав няв?». Перед нами і допитливий герой, що має виконати певний квест та дізнатися важливу інформацію, і вірні друзі, що підтримають і допоможуть. Можливо, Хтось навіть зможе знайти спільну мову з мовчазною людиною.

Книжку про Хтося написано з емоційною напругою. Читач щиро вболіває не лише за головного героя, але й сумного господаря акваріума, намагаючись здогадатися, що саме його так засмутило. Що ж до інтриги, то її витримано до кінця лише на текстовому рівні. А от ілюстрації містять спойлери ледве не на кожній сторінці. Уважний читач може здогадатися, хто ж такий цей Хтось, ще задовго до того, як його підведе до розгадки логіка розповіді. Приємно тішить те, що книжку написано з гумором. Жарти дублюються в ілюстраціях, тож сміятися з кожного з них можна мінімум двічі.

Хтось трохи заплутався. Одної миті він навіть злякався, що він… гіпопотам! Великий гіпопотам! Але скажіть, хіба гіпопотам зміг би жити в акваріумі? Гіпопотам туди б нізащо не помістився.

Попри позірну простоту та легкість сюжету книжка торкається питань ідентичності, самоідентифікації та самотності у світі, який тебе не знає. Рибки зайняті одна одною, черепаха – своїми роздумами, а ти один, і навіть не знаєш, ким ти є. Усі бувають самотніми. Але щойно ти займаєш певну життєву й ціннісну позицію, як усе навколо змінюється не лише для тебе, але й тих, хто поряд.

Книжка дає привід проговорити ще одне важливе питання – «право на смуток». Зрештою читач так і не довідується, чому людина в історії про Хтося сумує. Не важливо, чи це через роботу, хворобу, нещасливе кохання або ж самотність. Цей людський стан природний і не потребує виправдання. Кожна людина може відчути смуток. А найкраща допомога в такій ситуації – любов, підтримка і вдячність тих, хто поряд.

Історія з пошуком ідентичності в книжці про Хтося містить певну двозначність. З одного боку, Хтось робить важливий життєвий та етичний вибір, що визначає його подальшу поведінку, формує його як особистість та впливає на інших. З іншого, такий вибір, принаймні формально, за сюжетом, продиктований Хтосю зовнішнім приписом – ім’ям та заздалегідь визначеним місцем в ієрархії живих створінь. Таке прочитання історії, а воно тут закладене, свідчить не на користь ідеалів свободи вибору та права самому будувати себе і свою долю.

Книжка про Хтося сподобається тим, хто полюбляє морську тематику. І справа не лише в тексті, а й ілюстраціях Марії Фої, які в окремих деталях і кольорах дещо перегукуються з роботами італійської художниці Бімби Ландманн. Попри те, що малюнки зображають не лише акваріум, а й людське помешкання, здається, що все відбувається від водою. Чого тільки варті сині й пухнасті, мов водорості, брови та волосся мовчазного власника квартири! Читаєш – і мимоволі набираєш повні щоки повітря. Важко стриматися, аби не пірнути в ілюстрації.

Малюнки не мають єдиної кольорової гами, а видозмінюються від початку книжки до її кінця. Так звана «драма перегортання сторінки» для читача створюється ще й кольоровими несподіванками: на наступній сторінці на вас можуть чекати інші барви: неочікувано темні або світлі, що допомагає передати настрій та атмосферу.

Видавництво рекомендує книжку для дітей віком від 4 до 9 років. Нам здається, що для читачів 8-9 років історія може здатися надто простою. Найстарша пряма аудиторія пригод Хтося – це так звані перехідні читачі – діти, які лише виробляють навички самостійного читання. Відтак вони можуть передати її молодшим друзям для розглядання та читання разом із батьками. І текст, і малюнки, і формат мають усе необхідне, щоб їх потішити.

Читати:

дітям від 3 років у дитсадку і 1-2 класах школи;
любителям книжок-картинок;
фанатам морської тематики;

Не читати:

якщо ви боїтеся, що після книжки дитина захоче акваріум;
якщо ви не любите мультфільм «Немо»;

[ Згорнути рецензію ]