Олександр Апальков, Левченко Сергій, Шеляженко Юрій, Шевернога Маргарита, Більченко Євгенія : Літературно-мистецький журнал "Склянка Часу*Zeitglas", №81 : журнал : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: В.Ліпчинський (джерело: Клуб Поезії)

... увійшли оповідання, що раніше з’являлися в міжнародному літературно-мистецькому журналі «Склянка Часу*Zeitglas», «Антології сучасної новелістики та лірики України», альманасі «Скіфія», «Віснику міжнародного конкурсу короткої прози «ZeitGlas-2016», а також нові твори."

Слово автору: "Вважаю, що писати треба тільки в моменти найвищого емоційного збудження – саме тоді створюються речі, які згодом й самому цікаво читати і перечитувати. Але ось проблема – щоразу, перечитуючи, берусь їх редагувати і відшліфовувати. Деколи це закінчується тим, що текст міняється до невпізнання. В момент випуску ... [ Показати всю рецензію ] книги ця можливість для мене зникне. Насолоджуйтесь!
P.S. Хоча – можна ж випустити видання друге, виправлене і доповнене. Змінене до невпізнання.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Кристіан Грей (джерело: Поетичні майстерні)

Літературна критика, надрукована в журналі
Моє оповідання "Моряк із Марселя" (http://maysterni.com/publication.php?id=118656), надруковане у "Віснику VI-го міжнародного конкурсу короткої прози «ZeitGlas-2016»" та в міжнародному літературно-мистецькому журналі "Склянка Часу*Zeitglas" (№ 80, 2016 р.), отримало першу літературну критику, надруковану в наступному, № 81, цього ж журналу.

Цитую.

"Чи є на світі справедливість? Трапляється. Про це свідчить ... оповідання "Моряк із Марселя"." (Микола Проценко "На українсько-німецькому пароплаві" (розділ "ІІІ.1.2. Справедливість") (ст.101 ))

... [ Показати всю рецензію ] "Людину скривдили. Чи має та людина право на помсту?
В оповіданні "Моряк із Марселя" (ст.111-113) автор дав своєму герою Франсуа не лише таке право, а й можливість тим правом скористатися.
Побачивши своїх давніх кривдників, Франсуа не випустив з рук можливість помститися.
Бійка описана в оповіданні кваліфіковано. "Блискавично перехопивши лівою руку супротивника, Франсуа правою зацідив йому з усієї сили в щелепу.
Потужний удар збив давнього недруга Франсуа з ніг, і він упав на бруківку, широко розкинувши руки.
- Ах ты ж су..! – замахнувся кулаком на Франсуа товариш полеглого, але Франсуа спритно ухилився від удару і натомість втопив свого кулака йому у сонячне сплетіння, а коли той зігнувся, хапаючи повітря відкритим ротом, наче велетенська акула, щойно витягнута на палубу риболовецького траулера, щосили вдарив у ніс." (с.111). Про дальший перебіг бійки читач дізнається, прочитавши оповідання.
Еротика (Франсуа і Катрін) теж подана в тому оповіданні виразно." (Микола Проценко "На українсько-німецькому пароплаві" (розділ "ІІІ.1.2.2. Гнів праведний") (ст.102))).

""Моряк із Марселя": задиристе, сексуальне оповідання під настрій французької музики та кіно." (Юрій Шеляженко "56 цвірінькань про конкурс короткої прози" (ст. 161)).

Далі Юрій Шеляженко відзначає "особисті симпатії" і в "окремій номінації" пише про те, що випив би зі мною, як автором оповідання, "чорного чаю з бергамотом... при обговоренні життя." (Юрій Шеляженко "56 цвірінькань про конкурс короткої прози" (ст. 164)).

Я, зі свого боку, щиро дякую Миколі Проценку та Юрію Шеляженко за відгуки, а редакції журналу - за друк критичних статей, де не оминули увагою і мого "Моряка із Марселя".


03.04.2017

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Владимир Ерёменко (джерело: журнал "СЧ"№83)

В предыдущей книжке "Склянки" (статья "Графомания – героин плебеев") я высказал мысль, что прозаики обыкновенно лгут, в то время как поэты пишут правду сердца. Потому мне, как любителю правды, всегда более симпатичны поэты. И я хотел бы сказать несколько слов об авторах, представленных в разделе "Лирика" 81-й "Склянки".
Сразу оговорю важный момент: здесь и ниже я называю поэтами тех, кто пишет не в прозе, а рифмует. Удачно ли, плохо ли, гениально ли, бездарно ли, – не суть важно. Всех рифмующих я называю здесь поэтами. Да простят мне эту вольность вероятные гениальные поэты, испытывающие омерзение ... [ Показати всю рецензію ] от насильственного соседства с вероятными графоманами.
Остановлюсь на именах, знакомых и не знакомых мне: Николай Проценко, Володимир Вернигора, Михайло Нечитайло, Маргарита Шевернога, Вячеслав Пасенюк, Евгения Бильченко, Владимир Утки-Отки. Некоторые из них не претендуют на лавры. Другие считают себя зубрами, крокодилами или мамонтами от поэзии.
Умом поэта не понять. И не обязательно. Читателю достаточно испытать хотя бы микрон чувства, которое побудило поэта разродиться стихом. Бывает, впрочем, что поэт надрывался ради выражения некоего чувства, а читатель улавливает другое, параллельное или перпендикулярное авторскому. Тоже неплохо, поскольку на безрыбье и рак – рыба.

Николай Проценко. Его стихи из цикла "Вселенная" в предшествующих номерах "Склянки" потрясли меня точностью слова и убийственной – именно убийственной – космической философией. В очередной публикации он опять поразил меня проникновением в минус 273. Удивил способностью передать мне, читателю, зловещее чувство непостижимости Вселенной, в которой, по его мнению, нет смысла.
В текстах разных лет я опять и опять оценивал реальный статус хомо сапиенса, всё более сомневаясь в его, человека разумного, величии, хотя с детства литературные авторитеты вбивали мне в голову, что человек – царь природы. Какой же, однако, царь природы из того, кто не только смертен, как и прочие живые существа, но еще и сознает свою смертность?! Царем природы может быть птица, не ведающая о предельности жизни. Причем, не какой-нибудь глупый соловей. То есть, и соловей тоже. Но истинно Царём Природы может быть только обладатель крыльев, несущих его в поднебесье без усилий, без пошлой работы, – птица, способная парить и – при этом! – не сознающая собственной обреченности. Если согласиться, что бог создал человека, неизбежно следствие: этот бог – ординарный садист. Не мог Всеблагой обречь созданное им разумное существо для страданий да еще и под мечом неизбежной смерти. Такого бога быть не может.
Сегодня встречаю у Николая Проценко конгениальную мысль:

И смирились с судьбой существа тех планет,
Каждый смерть свою встретить достойно готов.
Но одно существо попросило ответ
У всесильных и где-то живущих Богов:
"О, всесильные Боги! Зачем создавать
Существа, чтоб терзать их и мучить потом?"

Космически печальна поэзия Николая Проценко:

Летела в пустом пространстве,
Кружа миллиарды лет,
Планета дорогой странствий
В семействе других планет.

Не в бегстве, не догоняя, –
А просто закон таков, –
Единственная живая
В компании мертвецов.

Сгорело её светило –
Погасло, как все солнца...
Но долго она кружила
Как спутница мертвеца.

Володимир Вернигора. Трогательно прост автор в своём "Зверненні Президента, Кабінета міністрів та Верховної Ради до громадян України". Не простоват, а именно прост, без претенциозности.

Михайло Нечитайло. Напомню лермонтовское определение суггестии: "Есть речи – значенье темно иль ничтожно, но им без волненья внимать невозможно". Очень зыбко, едва уловимо настроение в стихе Михайла, но оно есть. И это настроение волнует меня. В журнале опубликовано единственное стихотворение Нечитайла. Было бы любопытно увидеть хотя бы еще одно.

Маргарита Шевернога: Стихотворение "И прорастёт любовь...".
Три строфы. Начало второй: "Хочу тебя! Сейчас! Возьми меня скорей!"
Против такого наезда женщины не устоять даже мне, аксакалу, и я готов ответно наброситься на Марго. Но её страстный порыв обращен не ко мне, а к более удачливому и мощному возлюбленному, который "камень и скала". Маргарита рисует женщину, жаждущую секса в состоянии запредельного возбуждения. При этом поэтесса ухитряется отчетливо прописывать технологию оплодотворения:

Немножечко растай, смешав с моей водой
Хранимое внутри живительное семя,
И прорастёт любовь раскидистой ветлой
На выжженой скале – и остановит время.

Что такое у Шеверноги "раскидистая ветла"? Не развесистая ли это клюква?
Любовь. Великое слово. Грандиозное. Почему его – слово любить – можно прислонить и к женщине, и к мужчине, и к отцу, и к матери, и к детям, и к Родине, и, вообще, к Земле? Любить – означает беречь, оберегать. Беречь, оберегать, защищать. Любовь и секс – вещи разные. Хотел бы услышать от Маргариты размышлизмы о любви. То есть, об этом слове.
Оставшихся троих – Пасенюка, Бильченко и Утки-Отки – отношу к поэтическим мамонтам. Судя по референциям их читателей, они – гении. Обилие гениев так же удушливо, как и обилие идиотов. Это не значит, что я считаю упомянутых поэтов идиотами. А если считаю? Но и в этом нет ничего оскорбительного. Напротив! Существует ведь мнение, что гениальность есть разновидность идиотизма. Справедливо, вероятно, и обратное.

Вячеслав Пасенюк. О нем я писал совсем недавно и поклялся, что больше не буду.
Рискну прослыть клятвопреступником. Отмечу позитив: Пасенюк стал проще, яснее, доступнее. Дюжина страниц его рифм посвящена Москве. Её – чёрную, зловонную, топорную, несытую прорву и курву – с зубовным скрежетом проклинает Пасенюк. Такой пыл впечатляет. А как насчет Кровавых Пасторов с другой стороны трупного конфликта? Кто всё же начал "восточную кампанию"? Кто начал бомбить своих в Славянске?

Евгения Бильченко. Превзошла Пасенюка, на две журнальные страницы. Четырнадцать страниц стихов. Отмечу удачные, на мой взгляд, стихи Евгении: "Психодел", "Песенка о тайном и явном", "Перекресток".
Поэтов нельзя сравнивать. Каждый поэт – Вещь в себе. Есть такой афоризм. Но афоризмы придумывают люди, а не Бог. Сравнивать поэтов можно. И нужно. Предлагаю пьедестал. Три призера. Первое место – Бильченко. Второе – Пасенюк. То есть, Вячеславу не стоит падать духом. Всё же – призер!
Третий – Утки-Отки.

Владимир Утки-Отки. Превзошёл Бильченко. 16 страниц стихов.
Читая любого поэта, я хочу взволноваться.
Вместо того, чтобы пережить катарсис, вдруг замечаю облом, или прокол. Замечаю нелепость и зацикливаюсь на ней, и уже ничего не жду и ни на что не надеюсь.
Если арсенал творческих приемов поэта чрезвычайно богат, но читатель остался холоден, упомянутый шикарный арсенал есть всего лишь груда металлолома. Поэт обязан достучаться до сердца читателя. Иначе он – не поэт.
Достучался ли до моего сердца Утки-Отки? Да. Три стихотворения: "Моё сердце", "Моя смерть", "Посвящается позвоночнику" и последняя строфа в стихотворении "Мастерская художника":

Не крест и не комната и не библейский сосуд,
не табличка на доме и не приют,
мастерская художника – это его Суд.
И лишь потом помещение,
из которого его понесут.

Но какой же избыток отрицательных моментов! Они раздражают, а не волнуют.
Слишком много оригинальничанья в стихах Утки-Отки. Блаженной памяти Валентин Каверин, автор "Двух капитанов" в свое время определил разницу между оригинальностью и оригинальничаньем. Утки-Отки оригинальничал изначально, когда искал себе псевдоним.
Много в его мастерской спорного, много реминисценций, много натужного в поиске рифм. В подтасовках с рифмой появляются сомнительные образы. Что означает "божьим даром свыше"? Слово "свыше" здесь только ради рифмы с Ницше. Понятие "божий дар" не требует никаких пространственных уточнений. Что означает "высокое и озорное соседствуют рядом, как дым над рекою"? Сомнительный образ ради притянутой рифмы. Что означает "художник не оказался, а очутился, откуда-то взялся"? Пустые строки. Максима Чехова "умение писать – умение сокращать" работает в стихосложении точно так же, как и в прозе.
Земляки Утки-Отки из Мариуполя называют его гением. Я бы советовал им быть осторожнее. Не поминай слово гений всуе – точно так же, как не поминай всуе имя Бога.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Кристіан Грей (джерело: Поетичні майстерні)

Перша літературна критика на моє оповідання, надрукована в журналі
Моє оповідання "Моряк із Марселя" (http://maysterni.com/publication.php?id=118656), надруковане у "Віснику VI-го міжнародного конкурсу короткої прози «ZeitGlas-2016»" та в міжнародному літературно-мистецькому журналі "Склянка Часу*Zeitglas" (№ 80, 2016 р.), отримало першу літературну критику, надруковану в наступному, № 81, цього ж журналу.

Цитую.

"Чи є на світі справедливість? Трапляється. Про це свідчить ... оповідання "Моряк із Марселя"." (Микола Проценко "На українсько-німецькому пароплаві" (розділ "ІІІ.1.2. Справедливість") ... [ Показати всю рецензію ] (ст.101 ))

"Людину скривдили. Чи має та людина право на помсту?
В оповіданні "Моряк із Марселя" (ст.111-113) автор дав своєму герою Франсуа не лише таке право, а й можливість тим правом скористатися.
Побачивши своїх давніх кривдників, Франсуа не випустив з рук можливість помститися.
Бійка описана в оповіданні кваліфіковано. "Блискавично перехопивши лівою руку супротивника, Франсуа правою зацідив йому з усієї сили в щелепу.
Потужний удар збив давнього недруга Франсуа з ніг, і він упав на бруківку, широко розкинувши руки.
- Ах ты ж су..! – замахнувся кулаком на Франсуа товариш полеглого, але Франсуа спритно ухилився від удару і натомість втопив свого кулака йому у сонячне сплетіння, а коли той зігнувся, хапаючи повітря відкритим ротом, наче велетенська акула, щойно витягнута на палубу риболовецького траулера, щосили вдарив у ніс." (с.111). Про дальший перебіг бійки читач дізнається, прочитавши оповідання.
Еротика (Франсуа і Катрін) теж подана в тому оповіданні виразно." (Микола Проценко "На українсько-німецькому пароплаві" (розділ "ІІІ.1.2.2. Гнів праведний") (ст.102))).

""Моряк із Марселя": задиристе, сексуальне оповідання під настрій французької музики та кіно." (Юрій Шеляженко "56 цвірінькань про конкурс короткої прози" (ст. 161)).

Далі Юрій Шеляженко відзначає "особисті симпатії" і в "окремій номінації" пише про те, що випив би зі мною, як автором оповідання, "чорного чаю з бергамотом... при обговоренні життя." (Юрій Шеляженко "56 цвірінькань про конкурс короткої прози" (ст. 164)).

Я, зі свого боку, щиро дякую Миколі Проценку та Юрію Шеляженко за відгуки, а редакції журналу - за друк критичних статей, де не оминули увагою і мого "Моряка із Марселя".


03.04.2017

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: C. Бондаренко (джерело: Літературна Україна)

"Склянка Часу*Zeitglas", № 81

У березневому номері 81 журнал „Склянка Часу*Zeitglas” публікує оповідання Ганни КУЗЬМАК „ВАСИЛЬКІВ ДРУЖОК”, Володимира Єременка „ГРАФОМАНІЯ – ГЕРОЇН ПЛЕБЕЇВ», новели Мариї БУНТО та Олександра ВОЛКОВА.

Розділ Альтернативна проза представлений новими оповіданнями: Романа МАЛИНОВСЬКОГО «СХІДНИЙ ЛІС»», Сергія ЛЕВЧЕНКА „ЗА ІВАНА”, Олександра АПАЛЬКОВА «ЩОДЕННА ПРАЦЯ».

ПОЕЗІЯ представлена творами В`ячеслава ПАСЕНЮКА, Кіри КИРПИ, Ірини ПРОДИУС, Євгенії БІЛЬЧЕНКО, Степана ЛЕПЕХА та новітніх молодих українських авторів.

Розділ ЗАКОРДОННА ПОЕЗІЯ представлена ... [ Показати всю рецензію ] новими німецькомовними перекладами переможців VI-го міжнародного поетичного конкурсу «ЧАТУЄ В СТОЛІТТЯХ ЧЕРНЕЧА ГОРА»

Розділ Критики та есеїстики друкує нариси Миколи ПРОЦЕНА „НА УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКОМУ ПАРОПЛАВІ», Михайла НЕЧИТАЙЛА „Я Б ВІДСУНУВ У БІК СОКРАТА” та Юрія ШЕЛЯЖЕНКА «65 ЦВІРІНЬКАНЬ».

Галерея журналу представляна живописом Геннадія МОЛЧАНОВА та графікою Олексія МАРТИРОСОВА.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Наталя Компанієць (джерело: Фейсбук)

З давніх - давен скарбницею духовного багатства, що поєднує минуле, сучасне і майбутнє, є книга. Вона здатна змінити життя і бути кращим другом і наставником. Одним із найкращих подарунків вважається книга. Особливо якщо такий дарунок для бібліотеки.
Бібліотека Канівського коледжу культури і мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини – відокремлений структурний підрозділ університету отримала в дар від Апалькова Олександра Володимировича, українського письменника, перекладача, редактора журналу «Склянка часу» велику кількість книг.
Фонд книгозбірні поповнився ... [ Показати всю рецензію ] передплатним комплектом міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка часу» (роки 1995-2016) . Серед подарованої літератури чільне місце займають «Антологія сучасної новелістики та лірики» та альманах «Скіфія» за 2012 – 2015рр. та ін.
Колектив бібліотеки впевнений, що подаровані Вами книги знайдуть своїх читачів та будуть корисні всім, хто цікавиться сучасною поезією та прозою.
Висловлюємо сердечну подяку пану Олександру за безцінний внесок у поповнення наших фондів. Бажаємо Вам міцного здоров’я, довголіття та невичерпної енергії. Сподіваємося на подальшу плідну співпрацю.

Наталя Компанієць,
бібліотека Канівського коледжу культури і мистецтв.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: М.В. (джерело: Мариупольские Новости)

В Мариуполе состоялся творческий вечер знаменитого мариупольского поэта Владимира Утки-Отки. Автор является членом международного сообщества писательских союзов, победителем 5 международного поэтического конкурса, проводимого журналом «Склянка часу» в 2016 году. Коллеги считают поэта ярким представителем людей, относящихся к понятию Genius loci (Гений места).


Встреча, проходившая в Центральной городской библиотеке имени В.Г. Короленко, вызвала большой интерес у публики. Несмотря на то, что большинство мариупольцев в 14:00 находятся на работе, зал библиотеки был заполнен почитателями таланта ... [ Показати всю рецензію ] поэта. Также в литературном вечере приняла участие ведущая актриса мариупольского театра, народная артистка Украины Светлана Отченашенко. Она прочла для гостей вечера несколько своих любимых стихов Владимира Утки-Отки.



Сам автор представил вниманию слушателей стихи разных лет, пробуждая живое соучастие виртуозным владением слова, философским контекстом произведений. Поэт вызвал восторг публики, которая отказалась расходиться после завершения вечера и требовала продолжать чтение гениальных стихов.


Гармонию прошедшего вечера поэзии дополняли филигранные фортепианные паузы в исполнении воспитанниц музыкальной школы №5.


Видеорядом праздника поэзии служила композиция «Мир, поэт и его слово», проектируемая на экран, установленный в зале. Она состояла из ретроспекции меняющихся фотографий поэта, перемежающихся цитатами из его стихов.

Коллеги и друзья автора выходили к микрофону, чтобы выразить восхищение его талантом. На вечере прозвучали стихи, посвящённые поэту уникальным мариупольским автором и исполнителем своих песен Сергеем Кучеренко-Садковским. Также в финале вечера автору были переданы стихи-молитвы выдающегося мариупольского поэта Евгения Шендрика, который ушёл из жизни 1 декабря прошлого года. Присутствующих пригласили на вечер памяти поэта, который состоится 8 апреля в ДК "Чайка" (бывший ДК "Моряков").

Владимир Утки-Отки поблагодарил гостей вечера за теплые слова и подарки, после чего собравшиеся ещё долго не расходились, общаясь с автором.


Справка. Владимир Утки-Отки родился в Мариуполе 26 октября 1960 года. Поэт, литератор, публиковался в журнале «Иностранная литература» (1989), он является автором трех поэтических сборников. Писать стихи начал еще во время службы в армии. Большое влияние на его творчество оказали Маяковский, Бродский, Мандельштам, ранний Пастернак. Не считает себя лириком, серьезно увлекается западной философией, что находит отражение в его творчестве.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: М.Шевернога (джерело: Блог М. Шевернога)

Отримала 81-й номер літературно-мистецького журналу «Склянка Часу». Тішуся, як дитина!

По-перше, надрукували мій вірш «И прорастёт любовь...» Неочікувано і дуже приємно! Дякую, Олександре Володимировичу!

По-друге, п. Микола Проценко в літературно-критичному есеї «На українсько-російсько-німецькому пароплаві пробило 80 склянок!» не просто згадав, а детально розібрав моє оповідання «Смак манго», надруковане в попередньому номері. Аж на цілу сторінку! Я трохи не погоджуюсь з тим, що моя героїня «хитрюща і корислива», адже це я така сама, проте щиро дякую: тепер розумію, чому чоловіки так ... [ Показати всю рецензію ] реагують на невинний поцілунок у щічку.

По-третє, Юрій Шеляженко, аналізуючи VІ міжнародний конкурс короткої прози, не тільки «цвірінькнув» про моє оповідання («56 цвірінькань про конкурс короткої прози»), але й згадав у підсумку: «І нарешті, найсмачніше, пакет вишневого соку, я б випив у компанії таких майстрів слова, як Маргарита Шевернога, Софія Корн, Михайло Нечитайло та Олександр Боклаг». Я б теж із задоволенням зустрілась з усіма авторами «Склянки Часу» (і не тільки) на цьогорічному «Книжковому Арсеналі», який відбудеться (я вже це знаю також завдяки «Склянці») 17-21 травня! А пакунок смачних цукерок з мигдалем і кокосом відправляю (на жаль, віртуально) Юрію, з яким я бачилась і на «Арсеналі», і на «Літературному форумі» (і навіть цілувалась))))

І хоч моє прізвище вперто викривляють (не Шеверноги, а Шеверногої, в російському написання я ШЕВЕРНОГАЯ), радію з такої уваги. Бо це означає, що я не займаюсь дурницями, а пишу! Дякую вам, мої дорогі читачі, критики, редактори і всі небайдужі!

[ Згорнути рецензію ]