|
28.10.2017
Автор рецензії: ВОЛОДИМИР ДАНИК
(джерело:
Літературна критика)
КОНКУРСИ, ЯКІ МИ ОБИРАЄМО
( про Вісник конкурсу гумору та сатири "ЩЫРО БЕЗЪ ОБЕНЯКИВЪ"), 2017.
Конкурс? Це – добре! Це, можна сказати, спортивний принцип... у літературі! У спорті ж як – хто переміг, той кращий. Кращий не взагалі, а саме тут і саме тепер. Хто переміг, той і поїде на чемпіонат Європи (чи світу...). Київське «Динамо» грає краще, ніж «Чорноморець»? А хто ж заперечує! Але хай уславлене «Динамо» переможе саме сьогодні і у відведені для цього два тайми по сорок п’ять хвилин. А не вдасться – то ще два додаткових тайми... А не допомогли і вони – серія пенальті... А це взагалі – лотерея! ... [ Показати всю рецензію ]
Переді мною симпатично видана книжечка «Щыро безъ обенякивъ». Це вісник одноіменного 1-го Міжнародного поетичного конкурсу. Конкурсу не простого, а гумористичного! І попередні випуски вісників поетичних конкурсів, що проводить видаництво «Склянка часу», були оформлені не без смаку. А цього разу видавці особливо постаралися. Бо гумор є гумор!
І гортаючи сторінки цього… поки що не фоліанта, не раз робиш паузу, щоб збагнути, а хто ж дотепніший – літератори, що подали свої вірші на конкурс… чи художники! Чиї малюнки розташовані поруч з віршами.
Згадується 1992 рік. Київ. Всеукраїнський фестиваль гумору, де мені пощастило стати лауреатом. У фестивалі брали участь і автори, і досвідчені читці, і художні колективи. І одне з миттєвостей фестивалю… До відомого гумориста, члена тогочасного журі Євгена Дударя звертається за порадою хтось з читців:
– То що ж… краше читати?!
І майже відразу недвозначна відповідь:
– Класику читайте…
А повернувшись у рік 2017-й зразу ж пригадаємо, що конкурс, про який іде мова, проводиться з нагоди 175-річчя виходу повного видання «Енеїди» Івана Котляревського. І зразу ж думка – а чи має бути подібний конкурс… одноразовим?!
Бо потрібно визнати, що серед учасників конкурсу є як досвідчені гумористичні бійці, так і новачки (попри їх помітне володіння пером!) у цьому нелегкому жанрі.
Ну, треба ж десь нашим гумористам вигострювати свою майстерність і шукати себе, вигранюючи власне і неповторне дотепне слово. А навіть прочитати, а потім перечитати знову вісник, що лежить в цю мить переді мною, це вже немалий досвід для кожного з авторів. А якщо вісник буде і на наступний рік?! О, тоді і досвід був би вагомішим…
Будь-яка оцінка – ну, хоча б трішечки… суб’єктивна. Автор, подаючи один вірш на конкурс, може вибрати для цього далеко не кращий вірш. Члени журі теж можуть не розгледіти істинні можливості того чи іншого автора.
Але ж залишається… враження у цілому, якщо воно є. Творча картина, у яку кожен з учасників конкурсу (а їх більше сотні!) вносить особисті, лише йому притаманні барви.
І це зрозуміло. Бо можна підредагувати усе – крім відсутності… власного творчого обличчя! А коли творче обличчя усе ж є, то… варто до нього придивитися.
А втім придивляйся – не придивляйся, розглядаючи соковиті, напоєні сміхом твори, хіба ж зразу з’ясуєш – про що ж мова… Про щось дуже особисте? Чи про гостроту соціально-економічних проблем?! А блискуче написана усмішка Анатолія Карп’юка «Економія», яку маємо на увазі, зовсім коротка –
– Як ти воду економиш?
– Я тобі не криюся:
У сусідки в її ванні
Разом з нею миюся!
Погляд автора-гумориста – це погляд уважний… І навіть найменші зміни навкруг будуть помічені. Отож Олена Мамчич у своєму вірші, поданому на конкурс, і пише:
А насправді, у цілому,
Стало жити по-новому.
Щоправда ці зміни поки що більше розчаровують, аніж радують, про що поетеса веде мову далі:
Долар скаче, гривня плаче, і вирішує задачу
«Як прожити без турбот» з гумором весь мій народ.
Отже, гумор і є досить таки вагомим фактором суспільних досягнень!
Реформи дуже потрібні, і економіці, і іншим суспільним сферам необхідне оновлення, але ж зміни відбуваються надто вже повільно. На що і звертає увагу Василь Момотюк:
Реформи, кажете, йдуть?
Ну, що ж, щаслива їм путь!
Але, мабуть, йдуть пішки,
Бо зроблено лиш трішки.
Короткий вірш Миколи Проценка більше близький до притчі. І життєвої філософії тут більше, аніж соковитого гумору. Але ж які яскраві і виразні там трапляються рядки –
Зрелым и грубым мужчиной он был –
Нагло и пошло он разных любил!
Після таких натхненних рядків у читача може і не виникнути щирого ентузіазму щодо того моралізаторського фіналу, до якого тягне читача, міцно узявши його за комір, вищезгаданий і, безперечно, дуже обдарований автор.
Володимир Вернигора – відомий на Черкащині бард… Вірш, поданий ним на конкурс, пронизаний гострою сатирою. Але ж уважніше придивіться і ви відразу помітите у його рядках… дзвінку і усміхнену пісенність! Бард залишається бардом, навіть як і тричі його записати… у сатирики! А хто ж проти?! Бо співану поезію завжди неабияк прикрашали елементи гумору і сатири.
Знову згадується 1992 рік. Київ. Фестиваль гумору. І Микола Савчук з Коломиї… гуморист… і теж пісенний… Виступаючи разом зі своїми побратимами, він зумів просто зачарувати публіку.
І ось 2017 рік… і у віснику конкурсу знову… Микола Савчук… з Коломиї. І думка – той чи не той,.. Може, там, у Коломиї, усі Миколи Савчуки такі талановиті?! Ну, майже… як Коломойський!
А Віктор Гончарук у своєму творі зумів органічно поєднати як іронію, так і глибокий ліризм. Йому удається спочатку констатувати з посмішкою –
Бо вже жовтень розгадує ребус
І воронам показує дулю.
А вже через мить цей же автор вихлюпує з себе і переконливе, і патетичне –
Уже звиклося жити без грошей,
А без віршів я просто не можу.
Вірш Сергія Левченка короткий. Але, безперечно, дуже змістовний. Бо й тема і цікава, і непроста. І вже перші рядки у вірші показують, що це таки гумор, а не натхненна лірика. І до того ж гумор вельми витончений –
Книжки, книжульки, книжечки,
Немов метелики у полі.
Отже, талановитого лірика таки... «пробило на гумор»! І це теж можна було б віднести до одного з позитивів конкурсу.
Знаменитий у радянські часи поет-пародист Олександр Іванов писав пародії та епіграми, а лірику – ні... Пояснював це так – мовляв, таланту на лірику... не вистача.
А українські поети – сміливіші! Можуть і лірично висловитись, і гостру пародію утнути. Ось як, наприклад, відомий на всеукраїнських літературних теренах Василь Кузан, що теж бере участь у конкурсі.
Треба віддати належне організаційному хисту Олександра Апалькова – він таки зміг зібрати під крилом конкурсу вельми представницьке товариство! Але як йому вдалося втягти у таку непевну справу, як гумор і сатира, відомого зубра журналістики Михайла Калініченка, наш добре знаний видавець, мабуть, не розповість і... після шостої випитої чарки. А втім і вірш згаданого вище автора вийшов і гострим за змістом, і потужним за своїм емоційним зарядом..
Володимир Висоцький колись висловлював думку, що і його гумористичні твори написані, так би мовити – з кров’ю... Так і Микола Москалець створює вірш сатиричний, але зразу ж відчувається, що ця тема автору болить –
А на майданах честі ні душі.
Хто ж захистить розп’яту Україну?
Гумор – це активне свідчення сили духу, морального здоров’я нації. Отож Антоніна Остролуцька і активно виявляє у своєму вірші оптимізм і віру в себе, так потрібні у ці нелегкі часи –
Побила усі закаблуки,
Долаючи відстань до неба.
Сміються із мене онуки:
«У бабці у віршах потреба!..»
А подальші рядки поетеси свідчать, що українська гумористична класика не вкривається пилом у книгозбірнях, а повнокровно живе, додаючи нам усім і впевненості, і сил –
Всміхайтеся долі серцями,
Бо так Котляревський звелів.
А як у когось і справді ж виникнуть сумніви щодо того, чи звикли читати і перечитувати Котляревського сучасні гумористи, то бажаючі можуть звернутися до вірша, представленого на конкурс Євгеном Рейценом. І подібні сумніви відразу ж зникнуть.
Гумор і сатира – не тільки для того, щоб насмішити. Влучно написані рядки дозволяють поставити досить непрості проблеми. Зокрема і морально-етичні. Так, Євгенія Подобна у своєму вірші пише:
Не треба їй оті зітхання,
Не треба їй рука в руці,
В її душі нема кохання,
Її душа – у гаманці!
Тема байки Лідії Науменко загалом традиційна: Цар звірів їде з інспекційною поїздкою до підконтрольного йому лісу. Отож місцеве керівництво починає наводити у себе порядок, щоб високе начальство не було розчароване. Усе це так, але авторці удалося знайти соковиті барви для цієї хоч і добре знайомої, але ж цікавої теми –
Барбоса в будці ми запрем,
Бо забагато гавка...
На зустріч з батечком царем
Обов’язкова явка.
Всім, від Осла до Комара,
Від Вовка до Ягняти
Кричати голосно «Ура!»
І долю вихваляти.
Вікторія Немолот у своєму вірші намагається філософськи (але ж з посмішкою, певна річ!) подивидитися – на кого б ви думали?! На чоловіків... Ну, спочатку подібний погляд є досить таки критичним:
В краю нашем славном, а не среди льдин
Мы, женщины, часто ругаем мужчин.
Как вас не ругать? Недостатков ведь масса!
На лицах у нас недовольства гримаса.
Вы спите так много, едите без меры,
Все вы грубияны, все вы лицемеры.
То вы – без работы, то вы – без зарплаты.
То вы – в бизнесмены, то вы в депутаты!
Але потім лірична героїня вірша усе ж змінює гнів на милість, відверто констатуючи –
Приятные с вами бывают моменты,
И таем, коль слышим от вас комплименты.
Мы любим вас преданно и горячо,
Живем, опершись на мужское плечо.
А завершується вірш рядками (ех… якби у організаторів конкурсу було хоч трохи… більше золота!), що їх можна було б, певна річ, друкувати і золотими літерами –
Так будьте же вечно Отчизне верны,
Мужчины отважные нашей страны.
А Лідія Фоменко прагне осмислити філософськи підводні камені жіночої долі і знаходить для вирішення цієї непростої задачі яскраві і соковиті слова і барви:
Небо, душа, звезды,
Кофе с молоком.
Кто я в этом мире?
Девушка с веслом!
Та і коли прочитати далі, то зразу ж помітно, що і оптимізму, і рішучості у ліричної героїні (як, мабуть, і в авторки!) більш, ніж досить для боротьби за особисте щастя і, певна річ, за суспільні ідеали. І це дуже важливо, коли такі непрості часи, як тепер –
І душа раскроет
Свой потенциал.
Стану я Венерой,
А весло – в канал!
Сучасна людина буває... ну, такою вразливою! І що ж може врятувати таку чутливу до усього негативного істоту?! Так, саме іронія... усміхнене бачення світу! Усміхнене, попри всі негаразди. І це переконливо доводить у своєму однойменному вірші Сергій Коломієць. Але, мабуть, ця думка прийшла до нього ще раніше, коли він створював дотепні афоризми, що час від часу з’являються на сторінках всеукраїнської періодики.
Бо і творчі прозріння без оптимізму – просто неможливі! Про що з соковитими інтонаціями і не менш переконливим ліризмом нев’янучий (хіба ж скажеш інакше!) Віктор Сорокін –
Все гениально просто
Меж догмами наук:
Душе, прозренью роста,
Ты сам судья и друг.
Раніше з цим талановитим поетом зустрічалися, так би мовити, «живцем» на різних літературних тусівках. Нині ж зустрів на сторінках конкурсного «Вісника» і зустріч була не менш приємною. І треба додати, що у подальших рядках вірша, поданого на конкурс, поет переконливо доводить, що сміх – це не тільки спосіб розвеселити читача. Це ще і здатність осягнути і оточуючий світ, і пережите тобою –
Откроешь истин храмы,
И, в Свете растворясь,
Смешными станут драмы,
Как чувств незрелых вязь…
А Володимир Савченко у своєму вірші гостро і недвозначне ставить актульне питання – то де ж ви, меценати?! Гумор, створений в Україні, потребує... вашої активної підтримки! Тим більше, що це було б не чимось вражаюче новим, а небайдужим продовженням хороших і давніх суспільних традицій –
Куди поділись щедрі меценати?
В минулому лишились їх часи?
І нині про духовність треба дбати,
Зразки плекати вічної краси!
Згадалося... Святкували ювілей одного з сучасних письменників-гумористів. І я до цієї дати написав дружнє віршоване вітання ювіляру. І один з рядків у згаданому вище вітанні був таким –
А гумористи – це одна команда!
І після уважного прочитання конкурсного «Вісника» мені чомусь пригадався... саме цей рядок. [ Згорнути рецензію ]
|
