|
Чарівні істоти українського міфу : Духи природи
Дара Корній
— Видавництво Vivat,
2017.
— 320 с.
— м.Харків. — Наклад 3500 шт.
Тверда обкладинка. Можливість автографа.
ISBN: 978-617-690-898-2
ББК: 82.3(4Укр)
Жанр:
— Проза
— Українська міфологія
— Бестіарії
Анотація:
Ця книжка — чарівна. Ви не просто погортаєте її сторінки — ви поблукаєте стежками правічного лісу, почуєте його дихання, подивитесь в очі старенькому лісовикові, послухаєте чугайстрову сопілку. Може, вам щось прошепоче мавка або побалакає з вами поважний цар Ох… Ви постоїте біля річки — заскочите русалок за їхніми пустощами, а звідти недалеко й на гостину до суворих болотяника й болотяниці. А далі — прогулянка полем і луками, де вас зустрінуть і польовик, і спориш, і луговик… Та й вітри з повітрулями супроводжуватимуть вас під час мандрівки. І насамкінець свої таємниці відкриють духи пір року. Перед вами постане величезний і дуже цікавий шар культурної спадщини давніх українців, химерний світ чарівних істот праукраїнської міфології, досліджений і опрацьований Дарою Корній.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Казка про Чугайстера та двох близнючок
Жила собі на світі білому одна гуцулка. Розумна та вродлива. І все в неї було добре: і хата велика, і господарка доглянута, і чоловік люблячий, і свекруха не лиха. А найважнішого нема. Не дарував Господь дітей. Минав час. Однолітки вже одружували власних дітей, а пара так і залишалася бездітною. Та вперта гуцулка все ще не покидала надію на материнство. Та хай там що вона робила — ніщо не допомагало. Ні щирі молитви, ні мольфарські чари. Стара босорканя [карпатська відьма] якось їй зі злості сказала: «Ой, голубко! Твій дзбан порожній. І ніхто тобі не допоможе. ... [ Показати весь уривок ]
Хіба що Чугайстер».
Слова босоркані запали гуцулці в серці. І одного весняного вечора зважилася гуцулка на відчайдушний крок. Вбралася у святковий одяг та й пішла на полонину, де часто вівчарі зустрічали Чугайстера. Розпалила гуцулка ватру, і таку високу та дужу, що її здаля видно. Сіла та чекає. Чугайстери люблять і шанують вогонь. І один до ватри таки прийшов. Зачав вигравати на своїй сопілці, потім запросив гуцулку до танцю. А гуцулка була файною танцівницею. Вона знала: якщо перетанцює самого Чугайстра, той виконає будь-яке її бажання. Цілу ніч танцювали вони з Чугайстром. І хоч гуцулка Чугайстра не перетанцювала, та все ж лісовий чоловік залишився дуже задоволеним.
— Ой, моя красна пані, — мовив Чугайстер. — Дякую тобі за ніч! Давно я так прутко не танцював! Що б ти хотіла отримати від мене в подарунок за такі файні танці? Гроші, одяг, вівці чи ще щось?
— Не треба мені злата і коней. То все можна своєю працею здобути. Але якби був пан таким ласкавим та зробив би так, щоб я народила дитя — то вважала б я не просто гідної платою, а великим даром від самого лісового чоловіка.
Чугайстер вислухав її та сказав:
— Хм... Ти багато хочеш, моя пані. Але ж я обіцяв виконати будь-яку твоя забаганку. Гаразд. Ти пізнаєш дар материнства, і народяться в тебе дві дівчинки. Але вони не будуть належати тобі одній. Вони належатимуть всьому світу. І одна без одної нічого не вартуватимуть.
Жінка лише на мить замислилася. Та слова Чугайстера не налякали її, навпаки — лишень утішили. Вона зраділа й одразу погодилася. Не хотілося їй аж так глибоко вникати в суть Чугайстерових слів.
Гуцулка повернулася додому рада-радісінька. І стала чекати. Аж ось сталося диво. Через дев’ять місяців вона народила двійнят-дівчаток. Та радість материнства заволокло хмарами. Одна доня народилася без рук, друга сліпою. І згадала тоді жінка слова Чугайстра: «Доньки одна без одної не зможуть прожити». І зрозуміла матінка, що то щира правда. І стала зі ще більшою любов’ю впадати коло своїх дівчаток, навчаючи їх з пелюшок, як слід допомагати одна одній.
Дочки росли в любові та опіці. Минув час, вони подорослішали, батьки стали геть старенькими і вже мало чим могли допомогти донькам. Та дівчата добре справлялися, ще й про неню з няньом дбали. І все в них гарно виходило, подекуди навіть краще, аніж у тих, хто зрячий та має руки. А все тому, що вони завжди були разом. Одна все бачила і вправно пояснювала сестрі, як і що слід зробити. Хоча щодо дії була безпомічною, бо не мала рук. А друга мала руки, талант, уміння, але не бачила, бо не мала очей. І живуть досі ці дві дівчини між людьми і належать донині всьому світові. Бо дівчина, що без рук, — то розумова Праця, а дівчина, що без очей, — Праця фізична. Одна без одної — нічогісінько не варта. [ Згорнути уривок ]
|
