|
Петрусь Химородник
Дара Корній
— Теза,
2016.
— 256 с.
— м.Вінниця. — Наклад 5000 шт.
Тверда обкладинка. Можливість автографа.
ISBN: 978-966-421-158-8
ББК: 84.4УКР
Жанр:
— Фентезі
— Українська міфологія
— Дитяча література
Анотація:
У найчарівнішу пору року, на Івана Купайла, коли сходить на землю Сила Сварожа, коли превеликої моці набувають духи, добрі й лихі, Петрусеві доведеться шукати чарівну квітку папороті. І під час того іспиту від його мужності залежатиме доля не тільки людей, а навіть самих богів. Проти нього постане лихе воїнство підступної Мари. І пропав би Петрусь, згинув би… але ж серед його друзів – Домовик Дрім і Лісовик Пугач, Віла Жива й сестра її Стрига. Але ж так хочеться повернутися додому, та він не простий дванадцятирічний хлопчик, він — химородник.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Розділ 2. Менше знаєш – кріпче спиш
Навколо села шумить ліс. Старі люди називають його пралісом, дідом і розповідають дітлахам небилиці про різні чудасії і про тих почвар, що таки мешкають у ньому: про Лі-совика, про його молодшого брата-бешкетника Блуда, про літаючого духа-зорю Перелес-ника, про Перестрічника та Літавицю, про Болотяника, про духа-охоронця скарбів - Скар-бника і про злу Мару-Марену . Петро тепер знає напевне, що то не зовсім і небилиці.... Петрусь любить слухати ці історії. Але ліс видається йому не похмурим страховиськом, а старим добрим дідом з повним великим лантухом дарів ... [ Показати весь уривок ]
за плечима.
- Ліс для поліщуків, синку, - і вірний приятель, і добрий побратим, і навіть батько рідний, - говорив часто Петрусів тато, - навіть в сухе чи мокре літо не дасть померти з голоду, а взимку - від холоду. Вимагає ж від нас не багато - поваги.
Скільки разів просив Петро Дріма сходити з ним до лісу, а той нічого слухати про ліс не хоче. Тільки бурчить та сердиться.
- Ходи, коли тобі так треба. У мене у хаті замороки хватає. Йди, але не заходи за межу. Певне знаєш, що то за межа – Прабатьківський ліс. Тама - чужа земля, парубче. Хто ж з людей пробує перейти межу і вступити у володіння Прабатьківського лісу, не верне назад. Бувають і такі йолопи. Ти ж не йолоп, пра? У Прабатьківському лісі є місцини в які ніхто з людей ніколи не забредав. Заборонені для живих – Гибле болото, річка Забута-Незгадана, земля Живої-Мертвої води.
Від почутих чудернацьких назв аж дух сперло. Невже то все справжнє! І звучить, мов цікава казка, і зовсім не моторошна.
Сидять собі на лаві Дрім та Петрусь, балакають. В хаті спекотно, початок літа… Мама на городі. Петра ж відправила підсобити тітці Олені по господарству та й перепочити трі-шки. От він і перепочиває, вже й забув про те «підсобити». А те, що тітка лаятиме - бай-дуже, не вперше, та й розмови задушевні з Дрімом така приємність. А сьогодні в отого схоже гарний настрій.
Розмовляють. Вкотре про одне і те ж…
- Слухай, хлопче, а тобі шо вдома зле? Ніц доброго там нема за тою межею. Скільки можна тобі торочити? Так, колись мо' й було, а нині – сутінки, багато мороку і таких істот, що не при людині буде мовлено і описано. Навіть той телепень Лісовик не любить в ту частину лісу забредати, але ж таки заходить, трясця лиха йому в боки. А обіцяв, клявся, шо не буде знатися з отим… запроданцями. О хо-хо! – Дрім важко зітхає. – Е хе-хе, а ко-лись то були все наші володіння. Ліси були світлими, без сутінків!
Дрім замріяно закриває очі.
- Були Наші? Тобто ваші? Тобто були? - не вгаває Петро.
- Ага! Ваші-наші! Ех, хлопче, були ж! Добрі одним словом були ліси, майже чисті! Як ти гадаєш, звідки я отакенний взявся? Я не якийсь там недодух, з курячого зноска робле-ний? Чи ти, мо', сумніваєшся? – Дрім починає насуплено пихтіти.
Інколи Петра вражає отака здатність Домовика ображатися на рівному місці, ні сіло ні впало – вже наґєндзюрився.
- Ой, що ви, що ви, поважний Дріме. Я ж просто малий-дурний, ще багато не знаю, пробачте, якщо вас чимось образив, - коли Петро називає себе малим-дурним це завжди гарно діє і Дрім вгамовується.
- Не викай мені, хлопче, я ж ще зовсім молодий домовик, як на людський вік, - але бу-ло видно, що трішки чванливому Дріму оте поважний, мов сало на хліб.
Як там мама каже: «Добре слово і корові приємність».
А про зноска Петро чув. Це старші хлопці на вигоні балакали, що коли носити куря-чий зносок під пахвою дев'ять днів, то можна виростити свого Домовичка. Петрусь гадав-думав, що все так просто, а виявляється – ні. То так образливо для Домового справжнього, коли хтось натякає, що ти зі зноска роблений. Правда Петро і не думав натякати. Чому Дрім таке собі надумав? Певне щось не так у тому зноскові.
Дрім, випереджаючи думки хлопця, говорить:
- А шо доброго, коли у тебе батьки курка та людина? Га? Та шо з недоростка, тобто дитини, взяти та ше при такій тітці, та ше й при безбатченківстві? – і далась Дрімові його тітка, вічно з огидою про неї згадує. - Та, не журись, козаче! Дрім підсобить, коли шо… А про Прабатьківський ліс забудь, паскудне місце.
- А хто ж його спаскудив і чому ви дали це зробити? – не вгаває Петрусь.
Видно та розмова зачинає Дріма нервувати. Його кудлаті брови нервово сіпаються, то права, то ліва.
- Слухай, малий, будеш багато знати - бородавка на носі вискочить, тоді і Болотянико-ві ропухи не допоможуть. То давні часи і не твого куцого розуму діло! Коли йти дорогою з оберненою назад головою, то можна не тільки в яму впасти, шо перед тобою, а й в'язи скрутити. Як каже Пічник: «Менше знаєш – кріпче спиш!» [ Згорнути уривок ]
|
