Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних. www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
Книжка
Літературно-мистецький журнал "Склянка Часу*Zeitglas", №84 : журнал
АВТОРИ ЖУРНАЛУ СЧ№84
Віктор Палинський
Александр Волков
Тетяна Бондар
Михайло Буджак
Валентина Камышникова
Христина Козловська
Chrystyna Koslowska
Артем Кальніченко
Алла Диба
Александр Апальков
Володимир Іваницький
Микола Петренко
Наталия Виленская
Ніна Корець
Николай Пащенко
Лилия Силина
Руслана Ставнічук
Віктор Остроух
Антоніна Остролуцька
Олег Мингалев
Наталя Трохим
Лілія Войтків
Николай Проценко
Nikolaj Prozenko
Любов Ільницька
Владимир Вихляев
Раїса Артеменко
Катерина Теліга
Марія Зарінова
Валерія Жук
Марія Лепетан
Володимир Комісарук
Костянтин Родик
Владимир Ерёменко
Дія Вакуленко
ХУДОЖНИКИ:
Володимир Вовчок
Олексій Мартиросов
Олег Лобурак
Примірники журналу можна придбати, післяоплатою 65 грн., (плюс вартість пересилки)
(при замовленні понад 5 примірників, вартість кожного становитиме 60 грн.)
замовивши в редакції:
То як ви вважаєте, вельмишановні – потрібна література чи ні?! Ну, не комусь взагалі… а персонально вам! В часи, коли потрібно не скільки жити, скільки виживати, питання, мабуть, цілком резонне.
Інші часи, інші сюжети. Отож сучасній людині потрібно інколи просто відволіктися від тиску обставин, від болючих буденних дрібниць. Ось тоді люди і тягнуться до чогось розважального, до детективу, наприклад, бо там сюжет настільки стрімкий, що аби тільки передбачити, а що ж там буде... за один-два ходи уперед. А замислюватися над глибиною проблем... ну, це вже тоді... коли виникне потреба замислитися. ... [ Показати всю рецензію ]
Коли захочеться зрозуміти, а що ж ми пережили, а що ж нас хвилювало учора і хвилюватиме завтра.
Отож до чого я веду. Є і журнал, і видавництво... і не десь – а у Каневі! Журнал і видавництво, які виділяються серед інших видавництв. Але журнал і видавництво, які уже добре знають у літературних колах і які, можливо, далеко не всі з читачів поки що помічають. Однак це такі і видавництво, і журнал, які, на мою думку, варто помічати.
Назва і журналу, і видавництва, коли вони з’явилося, до певної міри здивувала – «Склянка часу»... З одного боку... ну, украй приземлене слово «склянка...», з іншого – час... Щось таке ніби невиразне і у той же час щось гранично-конкретне. І це надавало назві змісту мало не філософського.
Головний напрямок журналу – серйозна література... Хоча є і твори, так би мовити, легкі для прочитання. Але ж це не виключає серйозності змісту. Зокрема у автора цих рядків на сторінках «Склянки...» друкувалися і фантастичне оповідання (з гумором), і афоризми (з посмішкою!), і стаття, присмачена гумором (до речі – про конкурс гумористичних творів! Де автор цих рядків був членом журі...), а в останньому за часом номері (№85), який вийшов нещодавно – іронічні мініатюри. А у одному з номерів 2017 року була представлена вельми розлога добірка пародій іншого черкаського письменника Івана Дубініна. А ви ж знаєте, що літературна пародія – жанр серйозний... Але ж не надміру серйозний!
Керівник (а можна було б і сказати... духовний вождь!) журналу і видавництва Олександр Апальков – помітний прозаїк. Отож завжди радий допомогти колегам по перу (а особливо тим, хто тільки починає свій творчий шлях!) дійти зі своїми схвильованими рядками до читача.
В чому ж «родзинка» журналу?! Українські журнали здебільшого одномовні. Ну, скажімо, «Дніпро», «Дзвін», «Перець. Весела республіка» виходять рідною, українською мовою. А ось журнали «Радуга», «Фонтан» – російською. Журнал «Склянка часу» – тримовний. Крім української та російської... ще й німецька!
Де ж знайти журнал? Де ж його побачити?! Ну, найлегше (але це – і найважче!) журнал – передплатити. Але ми (будьмо відверті!) бідні, і бібліотеки наші бідні. Це так. І журнал «Склянка часу» автор цих рядків бачив лише у одній з бібліотек і лише один раз.
Та не треба впадати у надмірний скепсис. Адже ми (ну, не буду вказувати пальцем – хто саме!) духовно багаті. І бібліотеки наші не можуть пожалітися на відсутність інтересу з боку українського читача. І це є наслідком не тільки подвижницької праці наших бібліотекарів (ну, не буду конкретизувати – кого саме! Бо таких немало...), а і нев’янучого тяжіння наших читачів до книги.
Отож вихід є. Є сайт видавництва. І там в архіві журналу є електронні варіанти номерів «Склянки...». Але тих номерів, що побачили світ у дуже недалекому, але ж... минулому. Щоправда на сайті «Склянки часу» приводять досить яскраві фрагменти з щойно надрукованих видань – чи окремі вірші, чи уривки з прози. А хочете, так би мовити, тримати руку на пульсі і знати більш докладно, що саме друкує «Склянка...» сьогодні, то що ж... треба шукати гроші на передплату. Тим більше, що журнал виходить у світ лише чотири рази у рік. А як не вдасться знайти, то не нервуйтеся! І вірте, що ми ще доживемо до таких часів, коли стануть багатшими (матеріально!) і ми з вами, і наші бібліотеки.
А завершити хотів би віршем про час. І про той час, який у «Склянці...», і про той час, який ще поки що поза нею.
ПРО ЧАС, ЯКИЙ... У СКЛЯНЦІ!
Ох, ці склянки двохсотграмові...
Та це ж нев’янучий мотив!
А час лишається у Слові,
У сяйві небайдужих слів.
А час – не штилем, ні... а виром,
А час – не хмари вже... а грім!
Життя – це час... п’янкий і щирий...
Не вистача, якого всім...
А час – миттєвості... хвилини...
Які… і так чомусь завжди...
У даль невідворотно линуть!
Та щось вдається зберегти.
Літературні журнали Спілки письменників України складають доволі численну та автономну групу. Це "літературно-мистецькі та громадсько-політичні" часописи “Дніпро” (видається з 1927 року), “Вітчизна” (з 1933) “Дзвін” (з 1940), які забезпечили собі перманентне існування, сталість концепції, аудиторію та тяжіння традиції як на рівні підбору текстів, так і на рівні художнього оформлення. Тут друкуються члени Спілки письменників і видаються вони державним коштом. Водночас їх суспільний статус вельми обмежений, авторитет для молоді вони втратили синхронно зі Спілкою, й зараз майже не представлені в інформаційному ... [ Показати всю рецензію ]
просторі. Дещо окремо стоїть харківський часопис “Березіль”, що толерантно поєднує на своїх сторінках архаїку та нові тенденції, друкуючи тексти Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Софії Майданської, Сергія Жадана, Людмили Таран. [2] Проте ми спостерігаємо й розвиток літературної періодики, появу нових цікавих часописів з нестандартним підходом до публікацій. До таких видань належать «Скіфія», «Склянка Часу*Zeitglas», «Зерна», «Lithium», «Lira», «Поетична топоніміка», «Стожари Поділля» та багато інших. Видавці зацікавлюють молодих авторів індивідуальним підходом до кожного автора, декотрі друкуються одразу кількома мовами, висвітлюють твори як співвітчизників, так і емігрантів, іноземців, поширюють матеріали і популяризують сучасну українську поезію за кордоном.Часто діяльність таких видань є добровільною некомерційною справою. "Журнал «Склянка Часу*Zeitglas» ніколи не видавався за рахунок держави, спілок, грантів, «добрих дядьків». Із самого початку 1995 року й понині він видається на засадах самофінансування. Просто всі кошти, що надходять від реалізації журналу, продажу книжок його авторів, спрямовуються на видання чергових номерів. Причому вся редакційна робота виконується волонтерським чином, безоплатно. Хтось усміхнеться. Ну й добре..." – розповідає про свою діяльність Олександр Апальков, редактор журналу "Склянка Часу*Zeitglas". [3]
Цікавим тематичним альманахом є збірка «Намалюй мені ніч» видавництва «Склянка Часу*Zeitglas», присвячена 90-літтю українського поета Миколи Петренка. До неї ввійшли вірші переможців міжнародного поетичного конкурсу одного вірша про любов, який проводився до ювілею поета. Метою конкурсу та альманаху була популяризація сучасної поезії, виявлення талановитих авторів і допомога в публікації їх робіт, винесення нових творів на широкий загал читачів, літературознавців, видавців. [3]
