|
16.12.2017
Автор рецензії: ©Леся Мудрак
(джерело:
Ліра-К)
Завжди переконую себе, що не треба надто відповідально ставитися до передмов. Бо про автора говорить насамперед його поезія, а не «голос літературного сурдоперекладача», себто – передмовіста. У нас іще збереглася історична цінність передмов, і тому для багатьох це – не порожнє місце, хоча, можна посперечатися. «Парадигма дискурсу» української поезії полягає у відсутності адекватних оцінок на лірику: критик або відрами ллє єлей, або – «у пух і прах» «розмазує» видання. Таке враження складається, що «лірика» сприймається, як явище, яке давно себе віджило і вичерпало… Не вдаватимуся до сентиментів, ... [ Показати всю рецензію ]
але, думаю, якісний ліричний текст переживе чимало поневірянь у нашому суспільстві…
Перед нами автор – якого українська література знає як поета і прозаїка, першого лауреата Міжнародної літературної премії ім. О. Ульяненка, як організатора творчих івентів, як бунтаря й романтика, нетрадиційника й футуромана – Володимира Вакуленка-К. Але погодьтеся, Володину творчість непросто аналізувати. Поясню чому: образ самого Вакуленка-К мені накладається на текст Вакуленка-К, і відбувається дилема: текст – простіший за самого автора. Автор «Святославової Сварги» має складну біографію і непростий характер, від його поетичних текстів сподіваєшся приблизно те саме. Але в творчому вияві він – інший: тонкий, пронизливий, відчайдушний. Багато любові й смерті, болю й споглядання… Дослідники зауважують: «… у багатьох міфологіях смерть трактована як зачаття. Так, в архаїчних євразійських, зокрема, арат¬тійських (тобто ведичних) міфах глиняне ложе могили, в яку померлого клали у позі скорченого ембріона, означало материнське лоно, в якому душа мала розвинутись і народитися знову. Варто пригадати і поширену на території України археологічну культуру "скорчених кістяків”». Вірші Володимира Вакуленка-К – процес єднання жіночого начала з чоловічим – танатосом, смертю, фатумом. І це – ще єдина його дитина, яку він любить і вбачає у ній сенс життя.
Книга «Святославова Сварга» поділена на кілька розділів: їх чотири. Кожен розділ – тематично впорядкований. Вивірений. Виважений. Тематика текстів – напрочуд розмаїта – від національно-патріотичної до любовної, онотогічної з язичницьким забарвленням. Його вірші – експериментальні у формо-змістовому вираженні, вони – музичні (автор – дипломант спецвізнаки «Коронації слова» у «Пісенній ліриці»), вони певною мірою –
провокативні. У всьому місиві віршотехніки – душа зраненого птаха, яка прикривається розкішшю творчості. Несподіванкою видається фольклорна складова деяких розділів. І я розумію чому: фольклор зберігає у собі уламки міфів, які втратили свою первісну властивість і функції, сприймаються у народнопоетичних текстах як вигадка, образна оздоба чи сюжетна схема, що вже стала традиційною. Такою «вигадкою» свого позасвіття й користається автор. Він мучиться над тим, як приховати, завуалювати свій біль…
Назва «Святославова Сварґа» виникає із глиби язичницьких вірувань. Йдеться про інтертекстуальну практику поезії, яка застосовує або переспіви фольклорних творів, або вдається до їх стилізації, ремінісценції, використовує алюзії на них тощо. Вона накладає певне символічне й емоційне навантаження на саму книгу, адже – сварґа – символ безкінечності, циклічності, єдності землі й космосу, вертикалей і горизонталей, високого і низького, шаленого і гамонійного… Такий оксиморон (поєдання непоєдувальних речей) характерний для поетичного світогляду Володимира Вакуленка-К.
Ще додам: ця поетична збірка має чимало прозаїзмів, і це – нормально, бо автор «Святославової сварги» виражає себе у різних літературних жанрах. І це поки, що йому вдається….
Замовити книги автора можна безпосередньо на сайті видавництва: http://lira-k.com.ua/books/hudozhnі/svjatoslavova-svargga-.html [ Згорнути рецензію ]
|
