|
фріда
Марина Гримич
— Дуліби,
2006.
— 160 с.
— м.Київ. — Наклад 5000 шт.
Жанр:
— Проза
Анотація:
Опинившись після тривалої відсутності у напівзруйнованому домі свого дитинства, головна героїня роману — успішна бізнес-леді — бродить його порожніми кімнатами і химерними чорними ходами, лабіринтами своєї пам’яті, підземеллями історії старовинного міста, зустрічаючи на своєму шляху привид Ґершефта, вічного мандрівника часу Юру-юродивого, представників давніх аристократичних польських родів, вірменських торгівельних династій і єврейських підприємницьких фамілій, знаменитих картярів, гендлярів, коханців, фарцовщиків і контрабандистів.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
…Цей дворик представляв собою невеличку квадратну площу, навколо якої вибудувалися по периметру чотири будиночки, вхід у них був через арку в одному з них. Власне, так стверджували мешканці, що він складається з чотирьох прибудованих один до одного будинків, хоча Ірці завжди здавалося, що це один будинок з внутрішнім двориком і виходом через арку до зовнішнього світу.
Це була якась просторова фантасмагорія, це був виклик всій архітектурній науці і законам фізики. Усередині дворика було видно, як до будинку в різних, абсолютно неймовірних і абсолютно неспівставних із правилами забудови місцях ... [ Показати весь уривок ]
хаотично ліпилися незграбні флігельки, сарайчики, балкончики, були продлубані в неймовірних місцях двері або навпаки, замуровані входи-виходи в підземну частину будинку, яка вела до підземного ходу, який пронизував Бердичів аж до ріки Гнилоп’яті, а також невідома кількість таємних ходів, які, попри все, попри всі заборони і міліцейські обшуки, таки вели в те підземелля. Щодо Бердичівського підземелля ходили різні чутки. Одні говорили, що то підземні ходи кляштору, інші – що ними ховали і провозили контрабанду бердичівські торговці.
Це було міфологічне світове древо з трьома ярусами – земним, піднебесним і підземним. На верхньому ярусі розмістилися його святі – хутровик Давид Мойсеєвич, Рафік Варданян – директор Бердичівського ринку, Берта Соломонівна – директор комісійного магазину.
На земному ярусі проживали земні люди,
які жили начебто відомо з чого, а насправді Там бігали діти, плуталися під ногами коти, бігали таракани
А підземний ярус був найтаємничішим, найзагадковішим, оскільки там панували ті, що жили на верхньому ярусі – явно чи уявно, через легенди і перекази, носячи вони були, а також духи – духи старих контрабандистів, що заблукали там , духи ненароджених дітей, духи
Міфологічний дім-древо Торгової, 4 мав не логічну симетричну форму, як на вишивках і декораціях народів всього світу, а був міфологічної химерою: стовбур неначе роздвоювався чи навіть потроювався, щоб потім, нагорі сплелися в одну крону, його гілки переплелися в дивний вузол, розібратися в якому могли лише мешканці цієї частинки древа, коріння було, як і має буди в дереві, найбільш заплутаною частиною моделі – один корінь ішов глибоко вниз, в невідомому напрямку, а точніше, в невідомість, у вічність, інший корінь був підтятий, третій корінчик згнив, однак то тільки так видавалося, уважне око могло спостерегти, що після начебто гнилого і безнадійно хворого відростку тягнеться цілковито здоровий корінець і тягнеться він до тієї самої невідомості, вічності.
Це дерево було одночасно домом, притулком всіх істот,
Ірка, разом з Фрідою, мала нагоду кілька раз наблизитися до того нижнього ярусу міфологічного древа Торгової, 5.
І дійсно, це був один цілісний організм, це був свій світ, ізольований від решти світу, це була маленька держава в державі, це був паралельний світ, в якому все відбувалося зовсім інакше, як за аркою, життя протікало за зовсім інакшими законами і правилами.
Цей дворик був викликом до класичних уявлень про простір: на цьому маленькому клапті Бердичева відбувалися неймовірні метаморфози з простором і часом. Ірині здавалося, що якщо зібрати докупи ті клапті простору, на яких розмістилися кімнатки, спільні кухні й туалет, комори, таємні ходи, парадні і чорні сходи, сарайчики, під’їзди, то площа цього об’єкту перевищила б увесь Бердичів. Це був часо-просторовий клубок, варто було його зачепити, як той клубок розмотувався у величезну площу, на якій народжувалися та вмирали люди, вони там їли, спали, здійснювали неймовірні махінації, ховали свої скарби, сварилися, мирилися, гуртом захищалися від зазіхань ЖЕКу, міліції, санепідемстанції і районного відділення освіти… [ Згорнути уривок ]
|
