|
Острів Білої Сови
Марина Гримич
— Дуліби,
2010.
— 160 с.
— (Серія: Склянка крові з льодом).
— м.Київ. — Наклад 5000 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 9789668910517
ББК: 84 (4Укр) - 44
Жанр:
— Містичний детектив
Анотація:
Чи можуть дівчата вагітніти від привида? Всі мешканці маленького острівного канадського містечка не бачать у цьому нічого дивного. Проте новоприбула українка, не позбавлена цікавості й винахідливості, береться розслідувати цю загадку.
Критики назвали цей містичний детектив Марини Гримич українським "Twin Peacks". Чи це так? Переконайтеся самі.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Коли вони підійшли до берега, відразу ж розпізнали маленький катерок, що належав людям Білої Сови. Його не можна було сплутати ні з чим: борти були розмальовані орнаментами, які складалися з елементів, подібних на совині очі, пазурі і дзьоби.
Вони піднялися по трапу.
- Скільки плисти до вашого острова Одноокого Песця? – спитала Софія, песимістично розглядаючи катерок, що ніяк не був розрахований на цивілізованих людей. Усюди валялися сітки, банки з-під кока-коли і пива, недопалки сигарет.
- Годину, – сказав Чіф.
- Годину? – перелякалася Софія. – Я не їду! Випустіть мене! У мене морська хвороба!
Але ... [ Показати весь уривок ]
було вже пізно. Катерок якраз загуркотів, і її слів ніхто не розчув.
Софія впала в депресію: «Ну що це таке на мою голову?»
Вона набурмосилася і перші двадцять хвилин мовчки понуро дивилась на сірий горизонт.
Човном керував антропологічно типовий молодий «ірландець». А може, й француз... Бог їх знає, з ким вони перемішалися...
- Не сумуйте! – почула вона.
Це був Чіф.
- Як тут не сумувати? Цілу годину теліпатися! А потім годину назад... І ще у вас там сидіти невідомо скільки!
- Така наша доля, – зітхнув Чіф. – Годину туди... Годину сюди... І життя немає.
- І я про це саме.
Вона трохи заспокоїлася і сказала миролюбно:
- Ну гаразд, розважайте мене.
- Як?
- Ну, розкажіть про свій народ, чи що там у вас? Громада? Плем'я?
- Ми називаємося «люди Білої Сови», – поважно сказав Чіф.
- Як і наш острів?
- Колись він був наш. Тобто наших предків, – байдуже уточнив Чіф.
- Біла Сова – це що? Ваш тотем?
- Ні, ми християни. Це був тотем аборигенів (ага, індіянців, – подумала Софія), які змішалися з прибульцями з Європи. Наші люди собі лишили це ім'я. Тільки ім'я. Ми ходимо до церкви, – ще раз підкреслив Чіф, неначе намагаючись відмежуватися від дохристиянського минулого. – І віримо в Ісуса Христа.
- А в Білу Сову не вірите?
- Як це не віримо? Та це ж наша покровителька! – обурився Чіф.
- О'кей. Тоді розказуйте що-небудь. Може, якийсь переказ, чи що. Про Білу Сову, наприклад.
- Про Білу Сову? – Чіф замислився. – Так, є в нас один переказ. – Він налаштувався на серйозний лад і почав оповідь: – Народ Білої Сови жив на цих островах віддавна, ще від первісних часів, коли Великий Баклан пірнув у води предвічного океану і дістав звідтіля грудку землі. Він її посіяв по воді, і від цього постали різні острови, на яких живе народ Білої Сови...
Чіф театрально закотив очі під лоба, а потім склепив повіки.
- І це все? – скептично спитала Софія.
- Так, а що? – трохи збентежений тим, що не справив на Софію належного враження, сказав Чіф.
- Пардон, а материк з чого утворився? – спитала його жінка.
- Наш переказ про це мовчить, – завагався Чіф. – То не наша справа. Нехай білі про те подбають.
Софія подивилася на годинник: іще сорок хвилин теліпатися морем. Отже, треба себе розважати. І вона продовжила допит:
- Тоді інше питання: землю із дна моря дістав Баклан, а народ шанує Білу Сову. Чому?
- Бо вона звила гніздо на одному з островів.
- А де вона взялася?
- Я про це не думав.
- А Баклан куди подівся?
Софія вбила цим питанням Чіфа наповал.
- Екс-Чіфа треба спитати, – невпевнено сказав він.
- Отож-бо, – погодилася Софія. – Інакше якесь непорозуміння виходить… Та й узагалі…. Міф ваш якийсь непереконливий. Баклана я ще можу уявити до створення світу. Він харчується рибою, тобто… він став пізніше, вже після створення світу, харчуватися рибою… Адже риби в первісному океані, як я розумію, ще не було?
Чіф заперечливо замахав головою, хоча дуже непереконливо.
- Словом, я можу повірити в те, що Баклан міг тисячоліттями до створення світу літати над правічними водами океану, час від часу сідаючи на воду, щоб відпочити. А при чому тут Сова? Вона – птаха материкова. Над водою не літає, бо харчується мишами, чи то пак, полярна сова харчується лемінгами. То де вона взялася?
Чіф напружив чоло.
Софія посміхнулася про себе. Взагалі-то вона «приколювалася». Вона цілком могла б «проковтнути» недосконалий міф про творення, який після багаторічної деградації нагадував обпатрану курку, однак щось її смикало за язик.
- От уявіть собі, – продовжувала вона. – Приїжджають до вас фольклористи з материка, ну, скажімо, з якогось крутого американського університету… Розумні люди і все таке. Хочуть вони вас досліджувати… А ви їм що? Оцю примітивну казочку?
Чіф подивився на неї перелякано:
- До нас і справді приїжджають американські антропологи наступного тижня…
- От бачите. Значить, розказувати треба не так.
- А як?
- Я хіба знаю? – різко сказала Софія, однак, побачивши знічений вираз обличчя Чіфа, миролюбно додала:
- Ну, можна почати приблизно так: «До початку світу, коли ще не було нічого, лише первісні води океану, над тими водами літав Великий Баклан… І носив він на собі свою жінку Білу Сову. І якось вона йому каже: “Я б хотіла вікласти яйця, щоб вивести пташенят, але не маю де. Чи не міг би ти дістати трохи землі з дна моря, щоб я могла звести гніздо?..”»
- Сова не може бути жінкою Баклана, – критично зауважив Чіф.
- Чому?
- А тому що це різні породи птахів… Сови ніколи не паруються з бакланами! Це протиприродно.
- А білі з індіянцями можуть? Можуть. Це ж міф. Це метафора. Адже йдеться про людей Білої Сови… А ви ж метиси. По-моєму, все логічно… Це історія вашої метиської спільноти…
Чіф замислився.
- Ну, а далі що сталося? – спитав він у Софії.
- Ви мене питаєте? Це ж ваш міф!
Чоловік завагався.
- Ну, як би ви… ну, розказували цей міф, якби… ну, були нашим Чіфом?..
Софія явно розігрувала спектакль.
- Ну, я б сказала так: Баклан Сову послухав, пірнув на дно океану, дістав звідтіля згусток болотистої речовини і виніс його у пазурях…
- Чому болотистої?
- Як чому? Адже земля в океані мокра! І він ніяк не зміг би її посіяти по морю, навіть якби дуже захотів!
- Логічно, – сумно визнав Чіф.
- Так от. На чому я зупинилася?
- Ну, словом, Баклан дістав згусток болотистої речовини…
- Ага, тепер треба розповісти, як із цієї грудки утворилися ваші скелясті острови… Ну, добре. Нехай буде так: «…Аж тут повіяв сильний північний вітер…»
Софія замислилася… Пауза затяглася.
- І що далі? – нетерпляче спитав Чіф.
- Не перебивайте… Хіба були до створення світу північ і південь?
- Думаю, що ні.
- Отже, вітер віяв не з півночі… треба щось інше вигадати, наприклад, повіяв вітер із країни мертвих…
- Мертвих тоді ще не було, – заперечив Чіф… Як і живих…
Софія зраділа:
- Нарешті ви почали ловити хід моїх думок. Отже, звідки міг повіяти холодний вітер? Припустімо, з країни, де ніколи немає сонця…
- Значить сонце вже було? – спитав Чіф.
- Значить, було.
- Тоді чому ви не сказали, що на початку світу було сонце?
- Ви ще до мене претензії маєте! – обурилася Софія.
- Вибачте, я не хотів.
Софія посміхнулася. Щоправда, про себе. Ця гра почала добряче її затягувати.
- Тоді давайте так: до початку світу були: а) Чорний Баклан, який уособлював темряву, і б) Біла Сова, що уособлювала світло. Як це сказати так, щоб було правдоподібно, наче міф?
- «Він носив на собі темряву, а вона – світло», – запропонував Чіф.
- Ні, так не може бути. Він уже носив на собі Сову.
- То що робити?
- Думати! Отже, знову. «На початку світу, коли ще нічого не було, лише первісні води предковічного океану, над ним літав Великий Баклан. І він був темрявою. І носив він на собі Білу Сову. І вона була світлом…» О'кей? – звернулася вона до Чіфа.
- О'кей, – кивнув він задоволено.
- «…І от якось Біла Сова сказала Великому Бакланові: “Мені треба відкласти яйця і висидіти пташенят…”» Не уточнюємо чиїх, – пояснила Софія, – щоб не було непорозумінь…
Чіф кивнув на знак згоди.
- Отже, «Мені треба висидіти пташенят. Чи не міг би ти дістати з дна океану землі, щоб я могла на ній звити гніздо?..»
- Як вона може звити гніздо, як іще немає трави? Нема з чого плести…
- Нехай робить гніздо зі свого і Бакланового пір’я… Сподіваюся, хоч пір’я у них було?
- Добре, – погодився Чіф, – а що далі?
- Ну, Великий Баклан пірнув… (Думаю, Сова трохи змогла політати над океаном, поки він пірнав?)… Отже, він пірнув, дістав грязюки з дна моря і став дивитися, куди б її примостити? Але в цей час подув крижаний вітер і грязюка в його кігтях перетворилася на камінь. Тоді він злетів високо в небо і кинув згори камінь…
Софія замислилася:
- Як ви думаєте, тоді вже могла бути крига?
- Могла, – впевнено кивнув Чіф. – Крига була тут завжди.
- Це добре, – сказала Софія. – Отже, він кинув камінь згори, камінь ударився об кригу і розколовся на багато маленьких частинок, з яких і утворилися скелясті острови, де й оселилися люди Білої Сови.
- А де ж вони взялися, ті люди? – обурився Чіф.
- Ну ви даєте! Це ж ваші проблеми, звідки ви взялися… Це ваш міф, а не мій!
Софія замовкла, і тут її осяйнула ідея:
- О, я знаю, звідки вони взялися! Вони вилупилися з яєць, які відклала Біла Сова!
- Правильно! І як я раніше не здогадався?
Софія натхненно продовжила:
- «І було два яйця. З одного вилупилася перша жінка, а з другого – перший чоловік…»
- Так-так…
- «І звали їх Адам і Єва…»
- Чому Адам і Єва?
- Так треба, – переконливо сказала Софія. – У переказі щось має бути від індіянців, а щось – від європейців. І найкраще – взяти простий сюжет із Біблії. Так, неначе це місіонери розповідали місцевим про Адама і Єву, а ті адаптували це до старого міфу. Так буде ймовірніше.
- Ви думаєте?
- Я знаю…
Софія дивилася на довірливого Чіфа і думала: невже він це сприймає серйозно? Судячи з усього, так.
Вона побачила, що за лічені хвилини він пройнявся до неї неймовірною повагою. І щоб повністю «доконати» його, вона завершила оповідь епілогом:
- І звідтоді люди Білої Сови подібні або на свого першопредка – Баклана, або на праматір – Білу Сову.
- Геніально! – сказав Роберт, який з цікавістю спостерігав за цією сценою міфотворчості. [ Згорнути уривок ]
|
