|
Убити Антиципатора
Еліна Заржицька, Ольга Рєпіна
— Твердиня,
2018.
— 364 с.
— м.Луцьк. — Наклад 5000 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-617-517-292-6
ББК: 84-4 УКР 6-4 З-34
Жанр:
— Проза
— соціально-психологічний роман
— Майдани
Анотація:
Основний «теги» роману – #революція#, #життєвий вибір#, #любов, #смерть.
Про що ще йтиметься мова? Про те, що кожен з нас хоч одного разу в своєму житті повинен бути чесним перед своїм «Я». Про вибір або, точніше, індивідуалізовану систему вибору в загальнолюдських координатах, яку ніхто ще в цьому світі не відміняв. Про підміну понять. Про любов, зраду, зміни у житті людей і країни. Автори відправляють нас до часу, який ми всі пережили лишень кілька років тому.
Кожен по-своєму...
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Антон Васильович Роздайбіда сидів за столом, у кабінеті Валерія Семеновича (головний лікар вмостився на дивані для відвідувачів і здогадливо мовчав), сьорбав холодну мінеральну воду і час від часу тер потилицю. Він намагався привести себе до тями, бо розумів: Валерій бажає відповідальність за зроблений вибір перекласти на нього. І вибір важливий: жінка для самого...
«Відповідальність, − стукало у скронях, − від-по-ві-дальність! Ну, відчуй важливість моменту, одоробло!»
На жаль, нині Антон (для жінки − довбня, гульвіса, жлуктій і тетеря, для Хазяїна − Антосик, для підлеглих − Антон Васильович) ... [ Показати весь уривок ]
відчував лише сильний головний біль. Правильно каже дружина: з непомірним вживанням напоїв, міцніших за кефір, треба «зав’язувати». Але як те зробити, коли сам Хазяїн кличе, вказує на стілець навпроти та ще й особисто наливає чарочку? Як не уважити шановану людину?
Антосик завжди так до нього і звертався: «Хазяїне, дозвольте... Хазяїне, я зробив... Хазяїне, що потрібно?» Інші, з близького кола, спочатку називали Хазяїна по-різному. Хтось з ім’ям та по батькові, хтось − тільки по батькові, хтось − повним ім’ям і на Ви, а от Зорік, той, як старший та найрозумніший, міг дозволити собі навіть ім’я Хазяїна скоротити. Але всі вони поза очі називали його Антиципатором. Заумне слово... Що воно означало, Зорік колись спромігся пояснити, але Роздайбіда, зрозумівши, аж занімів. Ніколи в нього язик не повернеться... навіть у думках, навіть напідпитку...
Він почав було ввічливо заперечувати, аж тут до кімнати зайшов Хазяїн. Виявилося, що він усе чув. І йому... сподобалось. Він аж помирав зі сміху. Й оголосив, що згоден. Тільки з невеличким виправленням. Просив називати його Великим Антиципатором. Мовляв, він завжди передбачає, з чого можна здобути гроші. Навіть із гівна. Тільки треба вміти передбачати. Він два рази повторив це слово, яке означало одне: за його передчуттям можливо отримувати сотні тисяч великих купюр. Це була чистісінька правда, Антон у цьому вже встиг упевнитися.
І за це щиро поважав Хазяїна. О, як він його поважав! Поважав за ту впертість − у нього цілять, а він лізе, пнеться, відштовхує інших, розчавлює сторонніх, безжалісно згинає незгодних; за майже звірячу хитрість − терпляче чекає у засідці свого часу, а потім накидається і шматує тих, хто заважає; і, звичайно, за гарну на образи пам’ять. Хто ще, не маючи ані впливових батьків, ані родичів-високопосадовців, ані грошей для початку бізнесу, зміг досягти таких висот у житті? Ну, хіба таке в Америці можливо, а в нас... У нас своєї мети досягають одиниці. Їх по пальцях однієї руки перерахувати можливо, та й то вільні залишаться. [ Згорнути уривок ]
|
