|
"Що робить папырець..." : вісник
Олександр Апальков, Диба Алла, Сокольник Сергій
— Склянка Часу*Zeitglas,
2018.
— 128 с.
— (Серія: Вісники конкурсів).
— м.Канів. — Наклад 200 шт.
Можливість автографа.
ББК: 84 (4-Укр.-Рос) 6-5
Жанр:
— Поезія
— Віршовані твори
— Проза
Анотація:
Міжнародний конкурс гумористичного твору “Що робить папірець...” (Проза, поезія, есеї, нариси) було організовано міжнародним літературно-мистецьким журналом “Склянка Часу*Zeitglas”як літературне змагання прозаїків, поетів та есеїстів відповідно темі сучасності, насиченої сатирою, іронію, сарказмом, бурлеском, пародіюванням, а головне – гумором.
Умови конкурсу:
мова написання – українська або російська;
обсяг віршованого твору – обмежувався “повними” двадцятьма восьми рядками (сім класичних чотиривірши /четверостиший/).
Обсяг прозового твору до 14 000 знаків. Твори, які перебільшували зазначений розмір, до конкурсного розгляду не бралися.
вік учасників – не обмежений.
кількість творів – ОДИН!
Термін подання творів завершено1 листопада 2018 року.
За вказаний термін до редакції надійшло понад 1175 творів. Із них було допущено до конкурсу лише 60, вони подаються у цьому ВІСНИКУ. Решта не відповідала вимогам або їх автори проігнорували виконання умов конкурсу.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
…На кухню потім був забрів, так «коструля малірована» там нема. Один «Zepter» блищить і мордулєнція твоя в них перемножується. А емалі — на стінах, художні емалі на золоті і міді. І все із смаком — чоловік її залізний, можна сказати, художник, коваль свого і Валюшчиного щастя. В смислє матєріальном.
Так от, сіли-пупуїли, чоловік двадцять зібралось, у вишиванках, всі наші, випили, раз, другий, добрались до сьомої, а звать мене Лев Олександрович Лев. Батьки таке ім”я дали, Лев Олександрович, хоть я не єврей. Я щирий українець. І я видав книжечку. Задєлався значить пісатєлєм. Шутки-прибаутки там, ... [ Показати весь уривок ]
трохи, кажуть злі язики, списав, але ніхто нічого офіційно не впізнав, це ще у мене зі школи звичка така — списувать, ну і тут все пройшло нормально. Так от, наша раша, Валюшка себто, проснулась і каже: — А зараз нам скаже тост знаний майстер сучукрліт, автор книг (хоча це брехня — книжка одна) в царині української прози і мій давній приятель по наших совмєстних мандрівках за кордон Лєв Олександрович з Києва! Прямо так і сказала: — Знаний майстер художнього слова, непересічна особистість, автор численних публікацій, автор книг, правда опублікована одна, але це поки що, правда і її ніхто не купує, але поки що! Народ наш зараз сильно дуже від книги одірвався. Дуже сильно! Але це минеться. Всьо ж у цій жизні врємєнно.
Так от, я встав, трохи для блізіру поконфузився, а потім наприндився і кажу: — Валюшка, здоров”я тобі, довгих літ, щоб не хворілося, не тужилося, щоб ти завжди була веселенька і в сердечному колі друзів. А окрім цього хочу побажать тобі, мая дарагая, на додаток до того звіринця, що у тебе пасеться на цих гектарах, іще кількох звірів я— бєлоснєжную норку у вигляді шубки на твої розкішні плечі, ексклюзивного ягуара червоного кольору в гараж та того лева в ліжко, про якого знаєш тільки ти. А ще — рогатого барана, який би за все це платив і ніц тобі, і нікому іншому нічого з цього приводу не бекав.
Ну, народ послухав, посміявся, все як завжди — це у мене така для жінок заготовка, але дивлюсь чоловік її щось сильно дуже занервичав, почервонів, а потім як схопиться на ноги, як закричить: — То це ти у нас той лев, що у ліжку, так це я той баран рогатий, який за все платить?! — І за пляшку лікеру та до мене, бити тією пляшкою, як я зрозумів. Хоча, не зрозумів за що. Тільки й встиг запитать: — Об чьом разговор, я не поняв? — Харашо, що він сидів напроти і народ його трохи затримав. І харашо, що я бистро врубився, шо почьом і по-англійськи, не прощаючись, рвонув і швидко туди — де мальви, через паркан і далі дав дьору по перспективі, форсував річечку і далі ще кілометра три трахтаматив на букву «пе», доки вийшов на сошу. Черевика одного із антілопи був згубив, другого прийшлось кинуть, в одних носках дойшов. Та іще послизнувся пару разів на гусячому гуано, тобто гівні, упав у спішці і куздюма празникового закаляв. Переліз через якусь жилізну дорогу, а там озеро, купив у рибалки ризові чоботи і так до дому в куздюмі , що обгімняв та ризових чоботях і допер...
Боклаг Олександр *1951 р. м.Київ.
За взаімопоніманіє [ Згорнути уривок ]
|
