|
OST
Сергій Батурин
— Кальварія,
2005.
— 152 с.
— м.Львів. — Наклад 5000 шт.
ISBN: 966-663-168-7
Жанр:
— Історичне
— Друга світова
Анотація:
Історичний роман на основі реальних доль українців, вивезених на примусові роботи до Німеччини під час ІІ світової війни.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
...Ролько взявся провести Марічку додому. На лаві у кущах бузку вони цілувалися, і раз по раз відводила вона Петрові руки, що вперто намагалися пестити її груди. Не те, щоб він їй не подобався, просто вона не була впевнена, чи такою мірою подобається.
О пів на сьому вона була вже дома, тобто в Одарки, а ще за п’ять хвилин безтурботно спала, розсипавши по подушці світле густе волосся.
Наснилося чи примарилося, вона не знала.
Невеличке місто з акуратними, наче іграшковими будинками. Чистесенька вулиця, вистелена бруківкою. Охайні дерева та чепурненько підстрижені кущі. Це не Україна, а щось дуже ... [ Показати весь уривок ]
європейське.
В одному з будиночків за вікном у кімнатці на віденському стільці сидить молода приваблива жінка з великими сумними очима і щось шиє. На великому столі, скраєчку, хлопчик у штанцях із шлейками, ще маленький, дешевими акварельними фарбами на обгортковому папері малює великих метеликів.
Здається, тріпочуть їхні крильця, ворушаться вусики. Це — махаон та адмірал. Хлопчик прикусив нижню губу, оченята блищать, і пензлик рухається, немов метелик. Мати ніжно дивиться на нього і усміхається.
До кімнати входить немолодий чоловік з невдоволеним обличчям:
— Усе малюєш, бовдуре! — і дає стусана дитині. Від несподіванки маленький художник випускає пензля — і малюнок безнадійно зіпсовано. Сльоза, друга і третя — падають на махаона.
— Алоїзе, не чіпай дитину!
— Кларо, помовчи! — гримає Алоїз. — Обід готовий?
— Готовий. Накривати? — швидко питає вона.
— Накривай, — наказує він. — Я швидко, тільки руки помию.
Чоловік виходить з кімнати, а жінка кидається виставляти на стіл посуд.
Хлопчик прибирає фарби, склянку з водою, пензлика та малюнок:
— Мамо, а чого татко такий злий?
— Він не злий, — перелякано оглядається на двері мати. — Він просто втомлений роботою.
— Ні, він лихий, — зі впевненою впертістю повторює хлопчик. Губи міцно стиснені, і очі сухі.
Він уже не плаче.
Марічка прокинулась від легкого дотику. Над нею стояла засмучена тітка.
— Що трапилось, Дарино?
Та безнадійно зітхнула:
— Біда, дитино. Війна. [ Згорнути уривок ]
|
