Книголюбам пропонуємо
купить мебель
для ваших книг.
Шафи зручні для всіх видів книг,
окрім електронних.
www.vsi-mebli.ua
Життя бентежне, але не зле, як казала одна наша знайома. Тому нам доводиться давати рекламу, щоб підтримувати сайт проекту. Але ж Вам не складно буде подивитись її? Натискати на ці посилання зовсім необов’язково , але якщо Вам щось впало до вподоби - дозволяємо . З повагою, колектив "Автури".
|
|
|
Мій дідусь був польським переселенцем : Повість
Тетяна Іваніцька
— Ліра,
2020.
— 168 с.
— м.Тернопіль. — Наклад 1000 шт.
Тверда обкладинка. Можливість автографа.
ISBN: 978-966-981-377-0
Жанр:
— Друга світова
— Пригодницьке
— Подорожня історія
Анотація:
«Мій дідусь був польським переселенцем» – художній твір з елементами документалістики, написаний на основі реальних подій. Містить дві сюжетні лінії – сучасну та історичну. Перша частина – жива розповідь про пошуки забутого родинного села. Друга – «сюжет у сюжеті» – оповідь про примусову депортацію сім’ї Копалецьких під час Польсько-Українського переселення 1944-1946 років. Дві історії абсолютно незалежні, але тісно переплітаються одна з одною, що додає тексту особливої експресії.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
| Рецензія |
|---|
|
04.12.2020
Автор рецензії: Юрій Вітяк
(джерело:
Передмова книги "Мій дідусь був польським переселенцем")
Історія на перетині минувшини і сьогодення, із маршрутами на мус «звідти» і з охотою «туди» та спільним знаменником — не відболіло.
«Мій дідусь був польським переселенцем» — це головно класична розповідь-розвідка про повернення до витоків, щемку мандрівку до земель своїх предків і старанну спробу, нашорошивши вуха, підслухати відлуння далеких розмов, у яких нерідко приглушуються первинні слова. Примруживши очі, авторка силкується крадькома розгледіти силуети людей свого коліна, уявити побутові мізансцени попри пелену років.
У порівняно невеликому текстовому обсязі зіткнено розмаїті натяки ... [ Показати всю рецензію ]
про погляди на трагедію переселення й розпорошення лемків. На прикрість, нині осмисленням питання про цю субетнічну чи то етнічну групу займаються лише одиниці, так би мовити, «останні з могікан». Тому применшити значущість книжки, язик не повернеться. Так, вона первинно не про кричущий вияв себе як претензійної авторки, але про сповідь, цікавість та обов’язок, про намагання бути дотульною до трепету сімейного осердя. Тут важливіше «про що» і «для чого», ніж роздмухане «як»...
І нехай це лише пазлик із роздробленого панорамного полотна лемківської культури, втім, завдяки ньому ми почасти ладні почути про фольклор, який роками затулявся прецупким рядном, рядном, котре поволі стягує письменниця, щоби говір та традиції дорогих їй людей, не канули в Лету дочиста. І певен, з такими зусиллями не кане! Не дадуть! [ Згорнути рецензію ]
|
|
04.12.2020
Автор рецензії: Сергій Пантюк
(джерело:
Передмова книги "Мій дідусь був польським переселенцем")
Історія – найдивніша із наук. То її «пишуть переможці», то перетворюють на ідеологічне знаряддя, то взагалі прагнуть відсунути на маргінес. Але для письменника вона була і залишається невичерпним джерелом тем, ідей та сюжетів. Ще Дюма-батько ніби жартома зауважив, що реальна історична подія для нього – наче кохана жінка, яка за сприятливих умов неодмінно народить чудову дитину. Тобто, цікавий і якісний художній твір.
Але є ще інша історія – жива, яка часто різниться з офіційними документами та усталеними формулювання-ми. Спогади, розповіді, письмові та усні мемуари – те, без чого неможливо різнобічно ... [ Показати всю рецензію ]
вивчити минуле. І письменникові опрацьовувати такий матеріал ще цікавіше, адже тут в його роботу додається дослідницький, майже детективний елемент. Та й писати можна, вдало переплітаючи жанри – так, що й одразу збагнути важко, що маємо у висліді – документалістику, есеїстику чи белетристику. Але в цьому, як кажуть, і вся родзинка – адже читачі чи не найбільше потребують вірогідності. Себто, правди, як би патетично це слово зараз не звучало.
Саме так, на межі жанрів і написала молода й талановита письменниця Тетяна Іваніцька свій роман «Мій дідусь був польським переселенцем», який здобув одну з найпрестижніших в Україні літературних відзнак – IV премію в номінації «Проза» конкурсу видавництва «Смолоскип».
У творі переплітаються дві сюжетні лінії – сучасна й історична. Перша – жива, позначена елементами репортажності, оповідь від першої особи про пошуки родинного первня – територіального й духовного. Тут чітко проглядається відгомін жанру роуд муві, де тривають мандрівки і спілкування з яскравими й упізнаваними персонажами на території нашої країни і сусідньої Польщі. Друга складова твору – «сюжет в сюжеті» – цілком художня розповідь про примусове переселення українців Надсяння, осмислена і виписана на прикладі конкретної родини Копалецьких. Загалом роман сприймається як дуже цілісний, експресивний і, я би сказав, кінематографічний твір – із розряду тих, які зараз є популярними в європейських літературах.
Я не хочу бути спойлером у цій короткій передмові, лише зазначу, що найбільше вразило мене як читача. Це дві емоції, якими просякнуте кожне слово, ба, кожна літера – любов і біль. А це і є ознакою талановитості, як говорив колись Григір Тютюнник. Окремі сцени виписані настільки глибоко і чуттєво, що навіть у мене, чоловіка з непростим бекґраундом, зволожувались очі. Постійно «іти на поклик предків», читаючи їхні містичні знаки, надіслані з інших світів – таке близьке для мене відчуття!
І ще зверну увагу на сміливість авторки, яка тут безумовно має місце. Адже теми пацифікації, перебігу операції «Вісла», волинського конфлікту та інших українсько-польських непорозумінь і протистоянь недалекоглядні політики (а з ними – і не надто совісні історики) намагаються відсунути й завуалювати як «незручні». Але коли центром цього світу є людина-особистість і її доля, на це зважати не варто. Так і вчинила Тетяна Іваніцька, і ми маємо тепер це хороше видання, яке безперечно знайде свого вдумливого і вдячного читача.
Тож щиро зичу і книзі, й авторці високого лету і нових висот! [ Згорнути рецензію ]
|
|
|
|
