|
альманах "Скіфія-2021-Осінь" : (проза, поезія, есеї, критика), упорядник О.Апальков
Олександр Апальков, Глущенко Володимир, Даник Володимир
(Переклад:
Апальков Олександр)
— Склянка Часу*Zeitglas,
2021.
— 212 с.
— (Серія: альманах).
— м.Канів. — Наклад 500 шт.
Можливість автографа.
ISBN: 978-617-7425-72-3
ББК: 84 (4-Укр.-Рос) 6-5
Жанр:
— Проза
— Поезія
— Альманахи
Анотація:
До 40 -го випуску альманаху увійшли твори 46 сучасних авторів України, Польші та Словаччини.
Примірники альманаху можна придбати післяоплатою 120 грн., замовивши їх у редакції:
zeitglas.kaniv@gmail.com
|
Лінк із зображенням книжки:
|
інша
Тепер Арістов думав про неї як про іншу людину. Вагони перестукувалися колесами. У кватирку влітав вітер і торсав його чорну шевелюру. Він курив, сидячи на сміттєвому ящику, уперши погляд в двері туалету. Ті деренчали.
– Все! Забути! – повторював він сам собі, жадібно затягувався димом.– Та невже я відразу не розумів, що не любить вона мене. Адже відчував, шкірою і душею. А я – прилетів. Таксі узяв. А вона? З порогу: “Ти? Що ти хочеш? Я така зайнята.”
Він сплюнув прямо під ноги. А може вона просто дурка? Ні, це я дурень.
За вікном відповзали терикони. Громадами почорнілих пірамід. ... [ Показати весь уривок ]
Тепер сонце сідало. А коли летів до неї, стояло в зеніті. Зверху він дивився на ці ж терикони із захопленням. Бачив він їх вперше, на 19-му році життя. Все тоді здавалося – і довгі степи і випадкові в них селища, і сам він собі – прекрасним.
Тепер було гидко.
Треба було її схопити, притиснути. І хай силою, але узяти! Адже стільки про неї думав, стільки писав їй... І в армію через три дні. Що я там згадуватиму?
І знову він пригадував їх нічні прогулянки. Її плечі. Як вони мерзли під тонким ситцем її сарафану. І як він накидав, майже силоміць, на них свій піджак. І як мерзнув сам, бачивши задоволений блиск її татарських очей...
Згадував її слова, коли раптом вона почала розстібати гудзики в тиші ночі:
– Ти, що, алкоголік?
– Ні.
– А чому ж від тебе завжди лікером пахне?
Він не знав, що заперечити, адже перед кожним їх побаченням він робив два ковтки м’ятного лікеру. Для запаху ... А як їй про те сказати було.
В кінці серпня її будзагін виїхав...
А ось тепер він теж виїжджав від неї.
“Не солоно хлебтавши” – підсумував Арістов, кинув недопалок в завіконня.
Той, розсипавшись на три вже видимі у сутінках жарини, зник. Все зникає, все зникне.
І шкода йому стало недопалка, що згинув в цих чужих степах... Як і його любов.
Арістов дістав нову, ніжно пахучу сигарету, запалив.
З коридору, розхитуючись, увійшли двоє. Першою була пишноволоса руда баберя, в синьому з хвилями на грудях светрі і синющих джинсах.
За нею мужик, удвічі старший, із вислими вусами на рябій морді...
О.Апальков "Інша", стор. 208-209 [ Згорнути уривок ]
|
