Олександр Апальков : «СНЯТИЕ» : нероман : Рецензії в пресі.

Автор рецензії: Сергієнко Віктор (джерело: Журнал СЧ №105, 2023., стор. 124.)

Сміливість експеременту
(про книгу А. Апалькова «Снятие»)

Навряд чи можна стверджувати, що тільки «крупні» фрми роману включають читацьку увагу.
Ось книга, де ставка робиться не на «фоліантність» у твердій обкладинці, не на популярність, яка здебільшого створюється критиками та книгоношами модної літератури штучно. Час от часу тому чи іншому письменнику вдається раптом потрапити у так звану «престижну» компанію знаних і утримуватися в ній. Проїхні книги пишуть, говорють, вони «непогано продаються». Втім, це швидше виключення із правил авторського літературного зростання… Тут – дещо ... [ Показати всю рецензію ] інша справа…
Якщо врахувати те, що нині в Україні та і не тільки, не особливою популярністю користуються російськомовні автори, то приємно дивуєшся успіху невеличкій за обсягом сторінок книзі Олександра Апалькова «Снятие». Вона побачила світ двадцять другого року нашого такого немирного століття… І дивовижні події в ній, розпочавшись кінцем лютого 1984 , обриваються початком російського бомбардування Харкова лютим 2022…
Ексцентричні події захопили уяву автора і так само – захоплюють уяву читача. Від першої до останньої її сторінки. А їх всього там 142.
А книга витримала вже два видання.
Пробитися паросткам кріз товщу асфальту, напевно, легше, ніж зберегти та виплекати своє кохання впродовж сорока років… Так її головний герой доводить, виправдовиючи себе і свою душу перед світом головної героїні. Доводить відверто до непристойності. Йдеться романом про такі речі, які можуть вивернути навиворіт, текстура деяких розділів принизлива настільки, що дивуєшся: навіщо автор не боїться виставити героя жалюгідним, навіть деколи безпорадним… Але, ходом твору, герой попри будь-що чесно намагається намацати, надибати, віднайти і відчути ідеал, який захований в жінці...
Щож до самої назви…. «Снятие». У кожного – свої асоціативні ряди думок. І всі вони, як не дивно, грають у книзі свою роль… Грають інколи експерементально,начебто безглуздо, як у житті, але – майстерньо виписані, різнобарвним неповторенням…
З огляду на те, що книга писалася автором 25 (!) років (дати у кінці роману 1997-2022), виходить, що ентузіазм та кропітка праця над художнім словом велася неаби яка… Книга виправдовує себе сама.
Якщо навіть не з «точки» зору ринкових критеріїв її розповсюдження-продажів, то з огляду на її мистецьку ціннісь – бузумовно. Адже критерієм книги – перебуватиме повсякчас одна її художня значимість…

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Остролуцька Антоніна (джерело: журнал СЧ№104, стор. 120)

Інтрига починається із назви, адже свою нову книгу Олександр Апальков назвав «Снятие».
Лишень цю назву прочитала і вже задумалася: а що ж знімає автор?
Адже кожен із нас в житті щось знімає, хтось окуляри (від Сонця), хтось маску (якщо вона іще не зовсім вґїлася у мізки), хтось одяг (залишаючи не прикритою душу), хтось квартиру (якщо є гроші), хтось відбитки пальців (після скоєння злочину), хтось із стіни ікону (під час капітального ремонту), а хтось знімає і розіпґятого Ісуса із хреста (хоча б подумки).
Із цієї книги дізнаєшся, що «снятие» «в філософії означає момент розвитку.
Розвитку, ... [ Показати всю рецензію ] в якому поєднані в одне ціле заперечення і ствердження.
Це як любов».
Читаючи цей, безперечно, талановитий роман Олександра Апалькова, мені згадалося одне телеінтервґю із Аллою Пугачовою.
Співачку запитали, що для неї є головним у житті: слава, гроші, любов?
– Любов, тільки любов, – відповіла Пугачова.
У Апалькова теж головним пріоритетом у житті є любов.
В його книгах багато любові.
А іще, не зважаючи на воєнні часи, в його новому романі багато поезії.
І не тільки віршів, а поезії в прозі.
Головні події роману «Снятіє» відбуваються в Харкові, автор іще памґятає Харків в цвітінні тюльпанів.
Читаєш про це і стає боляче за жахливе сьогодення цього міста, і не тільки цього.
Читайте, думайте і повісьте на місце ікону.

[ Згорнути рецензію ]

Автор рецензії: Анатолій Крим (джерело: журнал "СЧ", №103, стор.120.)

В ПОИСКАХ СВОЕГО СТЕРЖНЯ
(о книге А. Апалькова “Снятие”)

Читал почти всё, что вышло из-под пера Александра Апалькова, и долгое время считал его родственной душой, особенно в той части, когда он вторгался в мир не каждому приятный – в язвительную сатиру, которая есть сдирание одежд с героев (а незаметно и с читателя), причем, порой и с кожей.
Но вот новая книга «Снятие» загнала меня в тупик.
Что это? Неуместный сегодня реверанс Генри Миллеру с его «Тропиком Рака»? Гонка за стареющей Лолитой? Ответ для меня, как ни странно, в небольшой подсказке, которую писатели обычно ставят в самом конце ... [ Показати всю рецензію ] рукописи. У Апалькова это 1997-2022. Если верить автору, книга творилась на протяжении четверти века. Что так? Мучительно писалась? Откладывалась в стол? Шел поиск? Но чего? Или кого?
Мне кажется, что здесь ни то, ни пятое, ни что-то другое не объясняют.
На мой предвзятый взгляд, это продукт ежедневных размышлений, записанных весьма скупо, поиск ответа о прошлой жизни, и нахождение того, что можно смело назвать стержнем характера и жизни. Откровенного до неприличия, вывернутого наизнанку, уничижительного настолько, что автор не боится выставить героя жалким, даже порой беспомощным, но всё же честно пытающегося нащупать идеал, который спрятан в женщине.
Собственно, этим занимаются не одни писатели, но и те, кто их читают. Только вот многим надоедает поиск, и они готовы принять за идеал плохую копию, иллюзию, подделку.
Александр Апальков не устает искать оригинал. И в этом поиске проявляет такое мастерство писателя, которое редко встретишь в наше стремительное время, где настоящую литературу подменили пересказ событий, стремление поспеть за модой, да и просто заразная болезнь тщеславия, которая желает одного: чтобы тебя заметили и тотчас же забыли.
«Снятие» – это огромный шаг писателя вперед, весомая заявка на свое место в литературе. Александр Апальков такое место в литературе застолбил. Весь творческий путь его – от «Нравов города Ка» до «Снятия» – это серьезная заявка на литературу, к которой хочется вернуться, чтобы еще раз перечитать, отыскивая каждый раз новые оттенки, краски, ощущения. В конце концов, пытаясь отыскать себя. Ведь «Снятие» – это о нас. О каждом. Мы это проходили в нашей жизни. Только в суете забыли. А вот нашелся человек, который нам напомнил и потревожил душу, сердце, память.
Вот это и есть то, что мы называем настоящей литературой.

[ Згорнути рецензію ]