|
DEMO-кратія
Тетяна Іванівна Іваніцька
— Центр оперативної поліграфії,
2019.
— 48 с.
— м.Тернопіль. — Наклад 200 шт.
Жанр:
— Есеї
Анотація:
«Демо» – скорочення від слова «демонстрація», або ж «пробна версія». Демо-версія демо-есе – це спроба говорити лаконічно і просто, але щиро про найважливіше, що коїться навколо.
Демо-кратія – це моя країна з її ніжною материнською колисковою і ядучим димом втрачених надій. Це п’ять стовпів віри у світле майбутнє і дев’ять кіл пекла по дорозі до нього. Це те, що відчуває одна з сорока мільйонів людей, коли прямує вранці соціальним транспортом на роботу і те, що тріпотить у серці божевільних, які прагнуть підкорити світ. Демо-кратія – це моя країна у свої двадцять вісім, з пережитим досвідом на цілих тисяча п’ятсот тридцять сім.
Двадцять сторінок цієї самовиданої збірки – це рефлексія та кілька дрібних митей, які займають дуже велике місце у житті. І ціле життя, поміщене у двох тисячах слів.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
Демо-кратія
Демо-версія цієї країни закінчується на донецьких териконах і просторих карпатських полонинах. Там, де гуркоче комбайн, збираючи золоту пшеницю десь під Житомиром і шумить море, б’ючи хвилями об самотній одеський причал. Біля вуличних музикантів на обмитій дощем львівській бруківці та усміхнених виноробів, що мружать очі від яскравого кримського сонця.
Ця країна – це порепані руки хмельницьких хліборобів і фантастичні глечики франківських гончарів. Це мальовничі села де пахнуть матіоли і свіже парке молоко та гамірні міста, що метушаться у ритмі нон-стоп.
Справжня країна починається ... [ Показати весь уривок ]
у барвистій гуцульській вишиванці та запашних полтавських галушках, у шумі волинських лісів та дзенькоті шабель десь на Хортиці, у зворушливому звучанні черкаських бандуристів та голосних вигуках харківських футбольних вболівальників. Там, де могутній Дніпро не розділяє, а зближує правий і лівий берег, бо серця Заходу і Сходу, Півночі і Півдня б’ються разом у такт із дзвонами золотоверхих київських соборів.
Демо-версія демо-кратії закінчується на Інститутській, де тернопільський священник, луганський шахтар і дніпровський фізик-ядерщик разом носять шини на барикади, а чернівецький нейрохірург і рівненська фешн-блогер готують для них їжу на Майдані. Там, де в кожному куточку країни в’яжуть сітки і пакують консерви, аби на лінії розмежування нашим атлантам було легше тримати небо.
Наша демократія – це вміти присвятити своєму народові та рідній землі не лише смерть, а й ціле життя. [ Згорнути уривок ]
|
