|
Лариса Денисенко про Анжеліну Ісадору Дункан, Максима Рильського, Ігора Стравінського, Астрід Ліндґрен, Джонні Хрістофера Деппа ІІ
Лариса Денисенко
— Грані-Т,
2008.
— 128 с.
— (Серія: Життя видатних дітей).
— м.Київ. — Наклад 3000 шт.
Тверда обкладинка.
ISBN: 978-966-2923-77-3
Жанр:
— Життя видатних людей
— Дитячі оповідання
— Історія
Анотація:
Лариса Денисенко - відома українська письменниця - обрала п'ятьох яскравих особистостей для створення незабутніх розповідей про їхнє дитинство і дорослі досягнення. Читайте про дитячі роки Ігора Стравінського - російського композитора і диригента; Ісадори Дункан - першої зірки танцю XX століття, яка відкрила та розвинула школу вільного танцю; Астрід Ліндґрен -неперевершено'! шведської фантазерки та казкарки; Максима Рильського - українського поета, талановитого перекладача; Джоні Деппа II - американського актора сучасності, який переграв таку кількість диваків, що це здається неймовірним!
Книга для непосидючих мандрівників та першовідкривачів.
|
Лінк із зображенням книжки:
|
ПРО ДІДУСЯ, ОЧІ БЕЗ ЗІНИЦЬ, 40 ПЕРЕЇЗДІВ І РОДИНУ ДЕППІВ
П'ятирічний Джоні знає, що в люльці діда живі справжній Тютюновий Дух. Джоні три доби намагався його побачити, розглядав люльку з усіх боків, вигадам справжню тютюнову пісню, зробив три ритуальні куп ки з батькових цигарок і навіть викурив одну з них! Натомість лише розсердив Тютюнового Духа, і той дмухнув якусь гидоту прямісінько Джоні в обличчя Страшенно пекло. Джоні вив наче койот, і стільки вилий на око води, що можна було б його змити назавжди!
Джоні вважав, що йому не щастило з очима. Сусід ський хлопчисько сказав, що в нього ... [ Показати весь уривок ]
очі без зіниць:
-У тебе занадто темні очі, таких у нормальних людей не буває. Твої очі не мають кольору, вони такі темні, щ< > не видно, якого вони кольору. А ще вони без ЗІНИЦІ». Підійди до люстра - і сам все побачиш, якщо не віриш! А якщо в тебе очі без зіниць, це означає, що твоя душі подалася геть із твого тіла. А люди без душі не живуть, значить ти - мертвий.
Хлопчисько був сином пастора. Спочатку вони до бряче поштовхалися. Джоні навіть одірвав супернику комірець. Але на душі все одно було кепсько. Джоні вже майже повірив приятелю, аж тут дід. Він чудово знався на душі та духах, беззаперечно краще за будь
якого сина пастора та й за всіх пасторів разом узятих. У діда було кілька власних духів, які жили: в його люльці, в його вусі, під нігтем вказівного пальця на правій руці, в книжці про пригоди хороброго Зеленого Ока... Це лише ті з них, щодо яких Джоні був обізнаний. Дід сказав онуку, що в того очі - кольору шоколаду, кори справжніх дерев, справжнього віскі та віковічного очерету.
- А твої зіниці - вони жваві та обережні пташки-очеретянки, що сховалися і не показуються! Але вони все бачать. І тих, хто кривдить тебе, онуче, Очеретяний Кота, також!
Можливо, наступного дня Джоні розповів би про все це сусідському хлопцю, але не встиг, бо вони зно-ву переїздили. Що то був за переїзд? Джоні точно не пам'ятав, він умів рахувати до десяти, але переїздів (>уло значно більше. Джоні чув, як його батька звуть
Невгамовним і Невловимим Джо. Мамчині подруги часто говорили, що Джон Хрістофер-старший колись обов'язково зникне у невідомому напрямку, бо зрозуміє, що змінювати місце проживання простіше самому, аніж обтяженим родиною.
Всидіти на одному місці батько не міг. Він міг прийти з роботи, трохи похитуючись, бо зазвичай встигав дорогою додому влити в себе кілька склянок віскі. Батько спирався плечем об стіну і промовляв наче ні до кого і до всіх:
- Завтра підйом о четвертій ранку, переїжджаємо в новий дім.
І всі його слухалися. І не ставили жодних запитань. Важко не послухатися: в батька була важка вдача і така ж рука.
Коли батько був п'яним, часто сварився з матір'ю, називав її неробою. Джоні навіть не помічав, як його довірливі долоні з довгими пальцями в такі моменти перетворювалися на кулаки. Мама працює весь день, вона годує величезну кількість людей. Вдома теж годує. Цілими днями: готує, миє, розносить їжу на тацях, штучно посміхається. Вона - офіціантка і щовечора приносить додому чайові.
- Діду, а чого мама зве гроші - чайовими? Це ж гроші? - запитує Джоні в Діда, бо він знає все.
- Звичайно це - гроші. А мама зве їх чайовими, бо гроші так звуться на мові офіціантів.
«Мама володіє мовою офіціантів, - пише Джоні в щоденнику. - Я також знаю кілька їхніх слів. Чайові -це десять доларів».
Джоні спокійно ставився до частих переїздів: він навчився не звикати до друзів, сусідів, місцевих диваків, краєвидів. Усе це сприймалося ним як декорації. А декорації змінюються завжди. Лише головні герої ті ж. Батько напідпитку. У школі його вважали першим красенем школи, і нині він дуже вродливий. Смілива, ніжна та всміхнена мати, її очі завжди зігрівають Джоні. Старший брат Денні, який вчора намалював олівцем собі бороду, щоб видаватися дорослішим. Він готується до переїзду, згрібає докупи свої книжки та касети. Найстарша сестра Дебора на новому місці відразу купує тугенького зошита, з якого робить шкільний журнал, -мріє бути вчителькою. Друга сестра Еліза Крістін уміє робити найстрашніші очі у всесвіті й переконана, що відлякує ними привидів. Найкращий у світі Дід і його духи! І найменший у родині - Джоні -Очеретяний Кіт.
- Твої вилиці, як і твої очі, - промовляв до нього Дід, - то є спадок від моїх і твоїх родичів, малий. Хоробрих і впертих індіанців племені черокі. їхня боротьба, їхнє прагнення, чесність і волелюбність оселилися в твоїй крові, синку, пам'ятай про це все життя! [ Згорнути уривок ]
|
