|
Пуп Землі, або Як Даринка світ рятувала : оповідання
Тетяна Щербаченко
— Грані-Т,
2007.
— 56 с.
— (Серія: Сучасна дитяча проза).
— м.Київ. — Наклад 12000 шт.
Тверда обкладинка. Можливість автографа.
ISBN: 978-966-465-045-5
Жанр:
— Дитячі оповідання
Анотація:
Головна героїня книжки -- лірична бешкетниця Даринка. У кожному з п'яти оповідань вона відкривається для читача з іншого боку: від маленької вередунки до веселої захисниці родииного спокою. Підсунути свиню нареченим, викинути коники, сплутати дивака з маніяком, ба навіть упоратися з пупом Землі – на все це вона здатна. Бо цей "пуп землі" – з роду диваків, а диваки, як відомо, уміють і можуть усе!
Та й усім так цікаво знати, що ж воно, врешті-решт, таке – жіночий характер…
|
Лінк із зображенням книжки:
|
... Від сусідів лунала музика. Там гуляли весілля. Бабуся й дідусь також планували сходити привітати молодих.
Дарця ж вирішила не гаяти часу й виправити свою вчорашню помилку, стати трохи «ближчою до народу». Тобто до всього того, що її оточувало в селі. Вона справді так мало брала участі в сільському житті!
У дівчинки миттєво народився чудовий план… догляду за сільськими свійськими тваринами. Тим паче, що у господарстві дідуся й бабусі саме з’явився свіженький придатний матеріал, звір невеличкий і нешкідливий.
Маленька. Рожева. З прозорими вушками. З тоненькими ніжками. Лагідна… Паця.
Їй ... [ Показати весь уривок ]
(чи йому?) навіть імені не встигли дати, тож Дарця вирішила наректи поросятко нейтральним іменем Жека. Адже Жека – це Женя. А Женею може бути й хлопчик, і дівчинка, і взагалі.
Отже, на сьогодні плани були скромні. Не можна ж одразу навантажувати тваринку великою кількістю уваги! Дарця вирішила Жеку лагідно привчити до себе: скупати й трошки повигулювати. А вже на завтра співпраця буде більш насиченою.
Жека трішки було схоже на песика, тільки що голе, без хутра. Тож вирішила Дарця все правильно – і з купанням, і з прогулянкою. Слід було лише знайти, з чого зробити шворку, щоб Жека не забігло кудись і не заблукало. І щоб усе виглядало поважно й інтеліґентно.
От якраз із пошуком повідка справи затяглися. Зрештою Дарця нишком витягла з шафи барвисту дідусеву краватку. Дідусь давно вже не вдягав офіційного одягу, тож, гадала вона, не зверне уваги на краватчину відсутність.
Потім Дарця наготувала купіль. Налила в старі ночви літньої води й набовтала там своєї запашної піни з пахощами полуниць. (Між нами кажучи, її непокоїв запах у хліві, де тримали Жеку. Тож пінка мала тому дражливому аромату завадити).
О, добре, що Дарця не зробила купелі в хаті! Адже купати Жеку було важче, ніж очікувалося. В мильній піні поросятко постійно вислизало з рук, ковзало, переверталося. Навколо літали бризки й бульбашки. А ще гірше, що Жека почало верещати, чим поставило під сумнів Даринчині плани хоч наприкінці літа гармонійно влитися в сільське життя.
Жека сопіло й рохкало, а здалеку вже чувся голос дідуся:
– Ти ж моє маленьке! Їсти просиш? Зачекай ще трішки!
Зрештою купання, здається, було досить. Дара так-сяк витерла Жеку ряднинкою й стала мостити йому на шию краватку. Тобто поводок. Поросятко було вже знесилене боротьбою в пахучій піні, тому покірно стояло, ледь похитуючись на тоненьких ніжках.
І ось Дарця вже веде свого Жеку за двір, на зелену травичку.
Для надійності другий, вузький кінець краватки вона міцно зав’язала на своїй долоні. Цей імпровізований повідок дуже личив Жеці. Дарця навіть замилувалася результатами своєї роботи, аж раптом поросятко ніби прокинулося, брикнуло ратичками, переможно рохнуло й чимдуж побігло вулицею.
Поводок натягнувся, і Дарця ледве встигала за своїм підопічним. Краватка не була довгою, тож дівчинка переживала, аби Жеці не надавило.
Зрештою дивна парочка добігла до жаданої мети. Цією метою, як виявилося, була невеличка калюжа, що лишилася з нещодавнього дощу. І не просто калюжа! То було маленьке болітце, зі справжньою багнюкою! Даринка власноруч, чи то пак – власноніж, перевіряла це минулого тижня, за що дідусь назвав її «брудною пацею».
А що там того бруду? – спитала тоді його Дарця, дивлячись за надбані шкарубкі сіро-бурі панчішки, що вгризлися в шкіру ніг.
І ось тепер такі панчішки мали з’явитися у Жеки. Чи й цілий комбінезон, адже поросяче пузце діставало багна…
Тепер Дарця почала переживати. Жека затято став точно посередині калюжі й не рухався. Дівчинка могла лише ходити навколо й умовляти:
– Жека, ну, Жека, вилазь із калюжі! Чуєш, я до тебе звертаюся! Я тобі цукерок винесу. Шоколадних. Тільки вилазь мерщій!
– Із ким ти там говориш, Даринко? – почувся з-за дерев голос Микити. – До тебе хтось приїхав і сидить у калюжі?
І ось уже перед очима Микита, що саме проїздив на велосипеді з городу, постала драматична картина.
– Я хотіла свинку пасти, а воно… – мало не плакала Дарця.
Микита ж ледве стримував регіт, тримаючись руками за живіт.
– Так свиней же не пасуть!.. Зараз щось придумаємо, чекай… – нарешті побачив він Дарчин розпач, відклав велик і став закочувати штани. – Зараз я його звідти витягну.
Щойно Микита став у багно й наблизився до Жеки, як звір із підстрибом чкурнув в інший бік. І так хутко, що Дарця не встигла зауважити, що вже Микита замість Жеки розгублено стоїть посеред калюжі, весь у дрібних цятках багна.
А Жека біг… прямісінько в настіж відчинені ворота сусідів, прикрашені барвистими стрічками, повітряними кульками й квітами. Назустріч йому виходила тітка Свєта й дядько Вітя з весільним короваєм на вишитому рушничку, а ззаду чулося безладне піпікання машин весільного кортежу, який віз молодих із церкви додому. Навколо, даючи дорогу прибулим, стояли святково вбрані односельці.
Дарця почувала себе в пастці. Це був шах і мат у її боротьбі за рівноправність міста й села. Жека, здається, також відчуло відповідальність миті. Поросятко різко загальмувало задніми ратичками, піднявши снопик пилу посеред святкового натовпу.
Далі все відбувалося блискавично.
Шовкова краватка нарешті розплуталася на Дарчиній долоні. Поросятко ще не встигло як слід відчути себе вільним, аж звук автомобільного клаксона ззаду неабияк схарапудив його. Жека злякано підскочив і якимось дивом ускочив прямо до рук тітки Свєти, у пару зі святковим короваєм у руках дядька Віті…
Батьки з короваєм та брудною свинкою в краватці…
Ошелешені гості, які потроху приходили до тями й починали реготати…
Розгублені наречений з нареченою, які не знали, що їм спершу слід приймати – хліб-сіль чи свинку…
…ось яку картину застали дідусь Вася, бабуся Ніна та Микита, які нарешті наздогнали Дарцю з Жекою.
Наречена суворо зиркнула на нареченого й із погрозою прошипіла:
– Отже, мені свекруха отак одразу свиню підсунула?!
Дідусь суворо подивився на Дарцю й із докором промурмотів:
– Так ось куди поділася моя улюблена краватка, яку я хотів сьогодні вдягти на весілля?..
Бабуся весело глянула на Жеку, на всіх присутніх і урочисто мовила:
– Це, дорогі молодята, наш подарунок вам на весілля прийшов своїми ногами.
Так бабуся врятувала загрозливу ситуацію.
Подарунок, почуваючи себе в безпеці на руках у дядька Віті, переможно роззирався навкруги. [ Згорнути уривок ]
|
